Тому що послідовний

​

Не від сьогодні, а щонайменше від 2004 року, відомо: читати опуси Костя Бондаренка – себе не поважати. Ніхто їх, власне, й не читає. Принаймні з-поміж моїх близьких знайомих – точно ніхто. Як нікого особливо не цікавлять і подробиці його суспільно-політичної полігамії.

Хіба що іноді доведеться посидіти в якомусь ширшому товаристві, то людина візьме і знічев’я, суто для підтримки розмови, запитає, мовляв, як там Кость Бондаренко, все вилизує політичним небожителям важкодоступні місця? – Вилизує, відповість хтось обізнаний, а що йому ще робити. – Ну і слава Богу, подумає людина, мусить же в цьому мінливому й суперечливому світі бути щось постійне й послідовне, якась, називаючи речі своїми іменами, константа. А кому конкретно, ще спробує на прощання уточнити людина, він вилизує в даний момент? – Конкретно в даний момент, відрубає хтось обізнаний, сказати важко: ми вже тут хвилин сорок сидимо, за стільки часу всяке могло трапитися. Ну і правильно, підсумує людина. Послідовність – вона ж по-різному себе виявляє. Зокрема – і через послідовну зміну покровителів та переконань.

Так от, Бондаренкових політологічних, як він про них думає, опусів я від 2004 року не читав. А тут раптом упродовж одного тижня прочитав аж два: «Буковинське віче» і «Пауза?». Обидва так чи сяк присвячені Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. І, до речі, обзивати Бондаренка послідовним – це не моя ідея, це він сам у згаданій «Паузі?» про себе пише. «Я, – пише, – буду послідовним». Після чого послідовно розгортає такі тези. По-перше, «справа Тимошенко залишається каменем спотикання при прийнятті рішення щодо України». Але, по-друге, «справа не лише в Тимошенко. Вона – далеко не ключова постать у великій грі... Якщо Угоду не буде підписано – то зовсім не тому, що Янукович не випускає на волю Тимошенко». Ясно вам? Камінь спотикання, але не ключова постать. І хоч для підписання Угоди треба зробити одну-єдину річ – відпустити Юлію  Тимошенко, все одно Угоду не буде підписано зовсім не тому, що Янукович її не відпустить. Ні, це не стенограма монологу пацієнта відділення гострих психозів, це українська провладна політологія.

По-третє ж, як сказано, триває велика гра, відтак «питання Угоди носить геополітичний характер і вирішується на відтинках Вашингтон – Берлін – Москва, Вашингтон – Київ, Вашингтон – Брюссель, Москва – Брюссель, Москва – Київ тощо». Але, по-четверте, гра ця з розумовою діяльністю вже не має нічого спільного, «бо пора "Великих шахівниць" Бжезінського минула давно і безповоротно». Настали, вважає Бондаренко, часи тенісу. Тобто теж по-своєму шахів, але – перефразовуючи Михайла Бриниха – для Януковича. Ну і самому Бондаренкові радість: «Хочете підписувати Угоду про асоціацію, – звертається він до завмерлих в очікуванні його наказу європейських лідерів, – підписуйте без додаткових умов. Ні – то ми нікуди не спішимо».

Цікава деталь: у той же день, коли Бондаренко заявив, що вони з Януковичем уже нікуди не поспішають і що їм конче потрібна пауза, до того ж таки Януковича з великим проханням перенести підписання Угоди з ЄС «поки що на один рік» звернувся знаний український державотворець, представник славної депутатської династії Валентин Ландік. Янукович, слід йому віддати належне, захоплений зненацька не був, оскільки якраз напередодні устиг ознайомитися зі сповненими занепокоєння листами на цю ж тему від президента Українського союзу промисловців і підприємців Анатолія Кінаха та голови Федерації профспілок України Юрія Кулика. Бувають же в їхньому підстільному тенісі такі несподівані збіги комбінацій...

І все б воно, зрештою, нічого. Ну, є такий, грубо кажучи, політолог Бондаренко. А в політолога Бондаренка є, так би мовити, своє розуміння євроінтеґраційної стратегії і тактики. Має право. Погано тільки, що дослівно за тиждень до «Паузи?» Бондаренко написав іншу згадану статейку – нібито про святкування в Чернівцях 95-ї річниці Буковинського віча. А його великий тупий... перепрошую, великий тенісний кумир станом на 4 листопада ще не натякнув Бондаренкові, в який бік він – кумир – подаватиме м’яч і, відповідно, яким насправді є його – Бондаренкове – розуміння всієї цієї геополітичної свистопляски.

Тож, продовжуючи думати, що «дан пріказ єму на Запад», Бондаренко в понурому натовпі зігнаних місцевою владою на «віче» бюджетників та інших підневільних сарачат розгледів «свідчення вміння буковинців якісно і оперативно реагувати на виклики історичного моменту», адже «головний лейтмотив цьогорічного відзначення річниці – підтримка курсу на євроінтеграцію». І, ще не знаючи, що в глибинах його послідовної душі визріває бажання взяти «паузу», ляпнув: «Будемо сподіватися, що у 2013 році Європа буде більш прихильною до євроінтеграційних намірів України». Ага, будемо. А ще будемо пам’ятати, що Буковинське віче-1918 проголосувало за приєднання до ЗУНР. Після чого не минуло й місяця, як Чернівці увійшли до складу Румунії. Своєю чергою Буковинське віче-2013 проголосило курс на Європу. Просто тенденція якась...

А втім, бодай із однією Бондаренковою фразою про «цьогорічне віче» важко не погодитися. Ось вона: «Насправді подібні акції здатні продемонструвати світові значно більше, ніж заяви політиків та безплідні суперечки довкола того, що робити з Тимошенко». Так, «подібні акції» справді демонструють світові багато. А саме: заселеній убогими і безсловесними холопами країні, зовнішньополітичний курс якої міняється кілька разів на тиждень залежно від примх великих феодалів, у сучасній Європі не може бути місця. І власне на цьому тлі «питання Тимошенко» дійсно є другорядним. Політолог – навіть український – не може бути аж таким йолопом, щоб цього не розуміти. Отже, Бондаренко розуміє. Розуміє, але продовжує писати те, що пише. Чим доводить, що він є чимось значно гіршим за йолопа, чимось набагато бридкішим і деґрадованішим.

Перечитав – і плачу. Надто вже песимістична картина вимальовується. Треба знайти хоч якісь підстави для оптимізму. І вони є. Бо – попри відносну молодість – Кость Бондаренко у своєму барвистому кар’єрному житті на кого тільки не встиг попрацювати. І на Ющенка з «Нашою Україною», і на «Реформи й Порядок», і на «Пору», і на Литвина з його Народним блоком, і на Тігіпка... І де вони всі тепер? Полягли в руїнах і попелі. А тому, може, й добре, що сьогодні він так запопадливо обслуговує саме Януковича?