Заки подамо поодинокі реферати наших послів на Вічу, мусимо кинути загальний погляд на них та сказати, яке вражїнє зробили они на присутних.
Мимоходом тілько мусимо ще вказати на одну хибу формальну, а именно, що місце, котре занимала президія Віча, було за мало ізольоване від місця, котре займали участники Віча і що для референтів не уставлено якогось так підвисшеного місця, якоїсь трибуни, з котрої було-б їх добре видко на цілу салю. Стіл для журналистів, хоч і був уставлений, заздалегідь ще перед Вічем опанувала публика так, що нїяким чином не можна було до него дібратись, не то при нїм писати.
Та хиба, що не було трибуни і відгороди, дала причину до того, що коли пос. Антоневич почав свій реферат, нїхто крім тих, що стояли при столї президії, єго не бачив і мало чув, а серед авдиторії піднеслись голоси, щоби референт заняв висше місце і говорив голоснїйше.
Пос. Антоневич станув на кріслї і почав говорити о справі знесеня права пропинації. При перших словах референта було в сали тихо. Опісля тут і там піднеслись оклики: „Слава!" а дальше роздався голосно привіт референта і по цілій сали. Референт почав говорити. Реферат єго був добре обдуманий, но держаний трохи за обширно і через те сгавався для селян трохи незрозумілим. Особливо неясним стало місце, де референт висказував погляди, чи за право пропинації належиться винагородженє, чи нї. Серед авдиторії роздались голоси: "Не хочемо!Не приймаємо! Досить брали з нас через 40 років!" Вийшло навіть таке комичне непорозумінє, що поодинокі голоси відозвалися: „Не хочемо знесеня пропинації!" і референт мусїв річ близше пояснити. Зміст реферату пос. Антоневича був такій: "Маю вам— казав бесїдник — представити справу, котра на око здаєсь маловажною, але она для міщан і селян має велику вагу, бо стає їм на перешкодї в їх розвитю еконімичнім." Бесїдник пояснив відтак, що то єсть право пропинації, з-відки оно взялося, кому первістно прислугувало (реґалія) і на кого оно опісля перейшло. Дальше виказував бесїдник різницю межи правом і привилеєм та сказав, що вже польске правительство недобре глядїло на пропинацію, бо польскій король Ян Ольбрахт старався всїми силами вже в 1496 р. знести привилей пропинації. За австрійского панованя заказав цісар Іосиф II. під карою 100 червоних золотих жидів пускати до коршми (Славно!) За привилей пропинації поносили пани давнїйше різні обовязки і тягари. Отже справедливо було-би мати за ті обовязки якесь винагородженє. Референт застановлявся дальше над тим, чи винагородженє за знесенє права пропинації дасться оправдати зі становища историчного, правничого і суспільно-економічного, — і прийшов до того пересвідченя, що за право пропинації треба-би тогдї давати винагородженє, коли-б можна шкоду властителїв пропинації справедливо означити. В дусї тих своїх поглядів поставив отже пос. Антоневич звістні свої резолюції в сїй справі і Віче ухвалило їх одноголосно.
Тепер виступив другій референт пос. О. Сїчиньскій. Коли бесїдник піднїсся лиш з місця, повитало єго Віче з великим одушевленєм і грімким "Слава!" Реферат пос. Сїчиньского популярний, ясний і зрозумілий а притім виголошений з жаром, зробив на присутних велике вражїнє і видко було, що вони з великою увагою слухали бесїдника, одобряючи грімкими відзивами єго погляди.
А вже найбільше одушевленє, правдивий ентузіязм участників Віча викликало виступленє пос. Романчука. Референт в справах политично-народних мусїв кілька хвиль чекати, заки утихли грімкі оклики "Слава!" Селяне з очевидною радостею на лици підносились на пальці, щоби лиш побачити свого смілого і щирого заступника. Бесїдник говорив:
"Вісїм лїт минуло від першого Віча, пять минуло від другого, а чотири від віча львівских Русинів — в котрих рускій нарід Галичини сам висказав, що єго болить і чого домагаєся. Час минув уже довшій а нам треба відозватися знов голосом сильним, як грім Бескида, чистим і ясним, як звук того звону, що скликує христіян на молитву. Відозватися нам так треба, щоби нас почули аж там в столици над Дунаєм! Вправдї відзиваються там рускі посли, але так слабо, так слабо — бо їх мало." (Голоси: Мало їх, мало, бо не дають нам вибирати!) Бесїдник перейшов відтак подрібно всї верстви рускої суспільности і виказував їх кривди на кождім поли, а Віче за кождим словом одобряло єго погляди так грімко і живо, що правительств. комисареви видалося, мов-би межи бесїдником а слухателями вивязався діялог, — і візвав референта, щоби змінив спосіб бесїди. Пос. Романчук виголосив цїлу бесїду при одушевленю зібраних і грімких оплесках.
По промовах референтів відчитав секретар д-р Кость Левицкій наспївші на Віче привітні телеграми, а відтак слїдували промови участників віча.
Ч. Василь Бойко з Кошелева, член ради повітової, говорив в справі знесеня пропинації. Сорок лїт — казав він — минуло від часу неволї і темноти, монарх рівноуправнив всї народи, але люде наші не уміють з того користати. Прийдуть вибори, пани лестяться селянам, щоби їх вибирано, а нарід вибирає. Від 40 лїт платимо за панщину, а теперь ще приходить пропинація. Бесїдник поставив отже внесенє, щоби петиціями домагатися знесеня пропинації.
Сїкорскій з Бїлки порушив справу целибату руского духовеньства і завізвав Вічеву президію, щоби в тій справі поставила відповідну резолюцію. Дальше нарікав на податки, жадав знесеня рад повітових, бо одна з них коштує річно до 16.000 зр. а хісна з них нема.
Д-р Чайковскій з Бережан говорив о виконуваню закона о піяньстві і доказував, що жиди викручуються з-під сего закона. Він говорив також о покутних писарях і поставив резолюції: "Взиваєся правительство до стислого виконуваня закона з 1877 р. о піяньстві і підняти справу покутних писарів". На послїдок внїс трикратне „Слава!" руским послам соймовим. Внесенє єго принято.
Гарасим Саґан з Селиск коло Яворова говорив в справах виборів громадских і о надужитях при них.
Григорій Запаринюк з Волчковець в Снятинщинї говорив о надужитях при виборах в Снятинщинї і ставив резолюцію до правительства, щоби оно заказало властям правительственним впливати на вибори.
Виктор Соколовскій говорив о відобраню громадам права презенти учителїв і жадав постаратися о то, щоби той закон не одержав санкцій.
О. Цурковскій поставив по довшій промові внесенє старатися о то, щоби по селах, де єсть 150 учеників, заводити школи 4-клясові (нормальні). Віче приняло се внесенє.
Д-р Ив. Добряньскій мотивував слїдуючі резолюції :
1) Поручаєся руским послам соймовим, щоби они перед кінцем соймової каденції завязали комитет центральний, котрий занявся-би виборами на слїдуючій рік.
2) Поручаєся тому комитетови центральному, щоби він коли вже при правиборах покажуться неправильности, заявив, що не буде вести дальшої акції і не буде ставити кандидатів.
3) Взиваєся комитет центральний, щоби по виборах скликав віче до Львова, котре заявило-би, що посли вибрані насильством і впливом різних органів не суть представителями руского народу і щоби відтак нарадитися, що дальше робити і як поступати належить.
Резолюції сі принято.
По сїм говорили ще: о. Аполинарій Филиповскій. Бесїдник сей зачав свою річ словами: "Звістно, що чоловік складався з тїла і душї"... і з того якимсь дивним способом перескочив на темат о жидах та став так говорити, що комисар правительственний і пресїдатель віча кілька разів мусїли єго завзивати до річи і не дали єму на той темат говорити. Тогдї о. Филиповскій почав: Знаєте, я з Рогатинщини, а в Рогатинї єсть торговля і я до неї належу. Вірте менї, що та торговля ведеся добре. Газета „Дїло" промахнулася... (Голоси: До річи! Не тикати таких справ! Відобрати голос!) Серед загального невдоволеня закінчив бесїдник свою річ на темат хосенности торговлї.
Григорій Бабїй говорив о радах повітових і жадав їх знесеня.
Польскій ксендз Коминек почавши говорити по руски, продовжав відтак свою бесїду по польски і жалувався на то, що президія надала вічу односторонний напрям, національний. Серед загального невдоволеня і накликуваня: Не розуміємо! По руски говорити! — став кс. Коминек доказувати потребу роздїлу Галичини, а коли відтак почав критикувати проєкт закона о викупнї пропинації, комисар правительственний не дозволив єму дальше говорити.
Говорив ще п. Вашкевич, купець з Перегиньска о тамошній радї громадскій, до котрої належать 11 жидів з одної родини, а по єго короткій бесїдї закінчив пос. Охримович віче подякою участникам і многолїтством Є. Вел. цїсареви, руским послам і всїм присутним духом на вічи, котрі почтили єго телеграмами.
На послїдок ухвалило віче на внесенє д-ра Чайковского вислати слїдуючу телеграму до предсїдателя руского клюбу о. Качали: "Народне Віче у Львові зверхаєся душою до свого батька-ветерана і вся тут зібрана Русь шле єму сердечний привіт. — Члени віча."
Віче скінчилося о 2 ½ год. по полудни серед загального одушевленя а в сали у творився на борзї хор, котрий ще відспівав кілька народних пісень. Участників віча було сим разом добрих 3000 а галерії в сали Народного Дому були також густо заповнені цікавими, особливо з женьского пола. Розійшлися всі по відспіваню "Ще не вмерла Україна!"
[Дѣло]
12.10.1888