По богослуженю зібрали ся вчера участники числом над чотириста людей, переважно селян і міщан, священиків і світскої интеліґенції явило ся не більше, як кільканацять, — в нововибудованім льокалю товариства на передмістю винницкім. Тут по довершеню чину посвяченя, відкрив д-р Король збори підносячи, що громадне число членів найкрасше доказує про вагу товариства. Причина, за-для чого не скликувано зборів 1½ року від часу заснованя "Рускої Ради", є та, що не було відповідного поміщеня. Тепер товариство збудувавши свою хату як коштом членьских вкладок, так і добровільних жертв, може збирати ся частїйше на наради. Опісля представивши комісаря правительственного п. Лідля, д-р Король згадав про померших членів: о. Будзиновского з Мокротина, о. Іосифа Крушиньского з Добрусина і про селянина Сороку з Замочка та просив віддати честь покійникам повстанєм з місць, що збори і вчинили.
Приступлепо до виборів презідії ad hoc і вибрано: о. Колпачкевича з Гійча предсїдателем; ч. Кирила Горбача з Желдця заступником предсїдателя; о. Сиротиньского з Камінки і ч. Якова Матвісева з Пристани секретарями.
Наступило справозданє дїяльности видїлу, котре представив зібраним д-р Дрималик. Перейшовши коротко исторію товариства піднїс, що "Руска Рада" числить поважне число членів, а то, 500 селян і 80 священиків. Політична акція товариства ще невелика. Дотепер брало участь в виборі посла до ради державної і внесло петицію до ради державної о зміну ординації виборчої. — Стан фінансовий виглядає так: доходів мало товариство 616 зр., именно з членьских вкладок прийшло 307 зр., а надзвичайних жертв вплинуло на будову дому 309 зр. Розходи товариства: видатки на адміністрацію 122 зр., на будову дому 980 зр., отже разом 1.102 зр. Значить лишило ся недобору 486 зр., котрі треба було позичити на будову дому.
О. Сиротиньскій внїс жертводателям многолїтство, а зібрані здїйстнили се внесенє дуже грімким співом.
З черги відбув ся вибір нового видїлу.
Селянин Кук з Колоденця відчитав лісту кандидатів, уложених старим видїлом. На лістї були ось ті имена: Бутлєр Сень з Мацошина, д-р Дрималик, д-р Король, Дан. Мекелита з Бутин, о. Радецкій з Мервицї, о. Решетило з Маґери і о. Саноцкій з Мацошина. На заступників видїлових назначено: Бучму Яцка з Камінки, Макаря Петра з Зїболок і Марцїна Михаля з Мокротина. При читаню сеї лісти піднесли селяне страшний крик против о. Радецкого, а ще більшій против о. Саноцкого. "Не хочемо о. Радецкого! Нам не треба Саноцкого!" — залунало між селянами. О. Радецкій, по их думцї "фонетик", отже такого им не треба, а против о. Саноцкого не висказували вже за-для чого, лиш просто заявляли против него своє безнастанне негодованє. Ся сцена повторила ся, коли предсїдатель о. Колпачкевич, піддаючи під голосованє кождого кандидата з-окрема, прийшов знов на имена оо. Радецкого і Саноцкого. Доперва треба було слів д-ра Олїйника, Мекелити і подвійного поясненя д-ра Короля, щоби селяне втихомирили ся і приймили вибір о. Радецкого. За о. Саноцким не промовив нїхто, а селянин Кук поставив на єго місце кандидатуру д-ра Олїйника, котрого збори приймили одноголосно. Так отже склад нового видїлу приймили збори майже в цїлости після предложеної лісти, лиш з тою зміною, що на місце о. Саноцкого увійшов д-р Олїйник.
При виборі предсїдателя знов Кук забрав слово і поставив кандидатуру д-ра Короля. Зібрані приймили єї довготреваючими оплесками.
Д-р Король, подякувавши за вибір, заявив, що хоч нерадо, однак приймає той уряд. Він волїв би бачити предсїдателем д-ра Дрималика, бо той в головній мірі заслужив ся коло розвитку товариства. Коли-ж стало ся инакше, він просить, щоб збори бодай приняли до відомости заслуги д-ра Дрималика. [Оклики: "Честь єму!", і спів: "Многая лїта!"]
Потімь удїлив о. Колпачкевич голосу д-рови Королеви.
Д-р Король почав свій реферат: "О нашім політичнім положеню і о тім, якою має бути Жовківска "Руска Рада".
Зміст сего реферату більше-менше такій: Найважнїйша справа в житю політичнім є саме політика. Всїм відомо, що в тім взглядї наше положенє сумне і невідрадне. Треба би винайти і вказати дорогу, куди пійти би, щоби вибороти права нам належні; треба поставити таку проґраму, котра горнула би всїх Русинів під один прапор. і се задача дуже трудна. Ми заснували товариство політичне, щоби сполучити всї свої сили до спільної роботи, щоби привернути карність. Думаю, що висказ мого реферату прилагодить красшу будучність молодому товариству, котре, з вини нам недобре желаючих, захиталось в своїх основах.
Але верну ся в зад, до року 1848. Сей рік памятний для нас, бо тогдї Русь збудилась до нового житя. Брати-Славяне були вже в ту пору далеко попереду, бо були приготовані до житя політичного. Русин аж тогдї почав свою роботу, хотїв дігнати братів-Славян і взяв ся спрятувати бурян, що заріс руску ниву. Се була перша весна, що, здавалось, ворожила гарні жнива. Але надїя завела. Поле опустїло, знов заросло буряном, бо овочі знищила домашня братоубійча боротьба. Рік 48-мий заскочив нас неприготованими. Руска бесїда зберегла ся лиш у мужика, бо интеліґенція спольщилась. I тілько одиницї між интеліґенцією самосвідомі себе видають 10-того мая маніфест, в котрім ясно висказують, що ми нарід малорускій, самостійний, племени славяньского. Той маніфест підписали такі мужі, як Григорій Яхимович, Куземскій, Борисикевич, Гушалевич — і се наша дорога спадщина і памятка. На сей поклик ожило все і кинулось до працї. На Руси володїла згода, всї була як одна родина, у всїх була одна мета: добро народа!
Однак незабаром запал остиг. Pусин спустив ся на правительство, надїяв ся, що оно зробить все за него, і ся надїя, коли не вколисала Руси до мертвецкого сну, то до дрімоти. Ся надїя позволила одній части Поляків розрости ся на нашій шкірі; правительство центральне не хотїло нам помагати, а правительство краєве було просто неприклонне. Русини самі не могли витворити між собою животворної сили, бо не вірили в неї.
Рік 1860 знов покликав нас до житя. З ласки найдобротливійшого монарха Франц Іосифа ми одержали конституцію. Але конституція застала нас неприготованими, тож з неї ми не віднесли нїякої користи. Вправдї зазначив ся рух, але той рух знов скінчив ся на надїях. Правительство не числилось з нами, чого найкрасшим доказом Шмерлінґа ординація виборча. Отже Русини не вміли використати свого положеня, натомість Поляки випередили нас. По невдалім для них 1863 роцї, они змінили систему своєї політики, пійшли під лад правительства і стали домінуючим елєментом. Правительство бачучи у них силу, оперло ся на Поляках. Між тим у Русинів розгорілась партійна боротьба і, як сказано, дала нагоду Полякам розрости на нашій шкірі. Они поставили прінцип: "Niema Rusi!" тимчасом Русини сварились о дрібницї, а нарід тратив грунт під ногами. Брат повставав на брата, а правительство підозрівало одного о руссофільство, другого о соціялізм. Русини дивились байдужно на ті вимисли ворогів і тїшились, коли правительство форитувало одну або другу партію.
В 1880-тих роках, здавалось, наступив лїпшій зворот. Партії зблизились до себе, стали до спільної роботи і уладили то славне віче у Львові, котрого відгомін відбив ся не лиш о цїлу Австрію, але і о за границю. А віче славне було за-для того, що єго скликували обі партії. Тогдї Русини стояли в опозиції, нарід орґанізував ся, а вороги мусїли з нами числити ся. Найкрасшій результат спільної роботи виявив ся тим, що Русини вибрали своїх 16 послів, бо боролись в имя спільної идеї.
Рік 1889 був найкрасшій в розвитку руского народа. Клюб рускій стояв в спільній опозиції і становив гордість кождого Русина на вид такої репрезентації. Тогдї він здобув собі поважанє; Поляки і правительство почали думати, що і Русинам треба дати рівні права, бо се нарід сильний і зрілий. Я був свідком тої подїї і гордїв, що я Русин. Здавалось, настали лїпші часи; боротьба партійна пропала і Русь утворила знов одну родину. В тім дусї вела ся робота в клюбі; заносило ся на примиренє партій. Довершенє примиреня було-б дуже важною задачею і переходило би в памяти потомків від рода в рід.
Однак то дїло не довершило ся. Якесь зловіще фатум розвіяло надїї і спровадило "нову еру", [Голоси: Ганьба!] день 25-того падолиста завдав тяжку рану, бо обернув сили до братоубійчої боротьби. Солидарність розбила ся, наша сила зменшила ся о половину, — з нами перестали числити ся. Не кидаю каменем на творцїв "нової ери", бо я пересвідчений, що они робили в добрій интенції. Але то всї чуємо і бачимо, що "нова ера" принесла нам нещастє. Се пізнали і ті, що дались заманити і они цурають ся нинї своєї дитини.
Порівнавши здобутки "нової ери" з попередними роками бачимо, що всї користи, які одержали Русини на поли шкільництва, рівняють ся великій стратї в народнім білянсї. Карність пропала, селяньство здеморалізоване, бо єго здеморалізувала интеліґенція. Отже, єсли не станемо під один прапор, єсли не сполучимо сил против правительства, значить, ми пропащі. Крайний час подумати о згодї, єсли не хочемо, щоби нас змели з лиця землї. Згода будує, а незгода руйнує, і того найлїпшій доказ на послїдних виборах до ради державної, з котрого випливає наука ось та, щоби ми помирились. Нарід кидає ся з роспуки в рамена правительства, бо не знає кого слухати. І "нову еру" заинавґуровано на те, щоби видерти провід з рук дїятелїв руского народу, а віддати кому иншому.
Де-ж нам поміч? Не у Львові єї глядати; там кипить, хороба деморалізації охопила интеліґенцію і точить також селянина. Так довше не може і не повинно бути. Мусимо погодити ся, доки ґанґрина й "нова ера" не перейшла в кість і кров. Ми не знаємо, чи маємо які права; наші свята зневажають, духовеньство секують, підозрівають о шизму, наставляють контрольорів в особах писаря, економа і жандармів. А порядний лиш той, хто вирікаєсь своєї народности. Урядників-Русинів висилали і висилають до західної Галичини — значить нема полїпшеня.
Але киньмо заслону на то, що було, забудьмо минуле і сполучім ся разом не оглядаючись на Львів, і завізвім послів, щоби і они сполучили ся. В нас не може бути партій, бо нарід не знає партій. І правительство робить, єсли робить, не для партій, але для цїлого народу.
Щоби уможливити консолідацію сил, ми завязали політичне товариство "Руску Раду", а цїль єго: розвиток рускої народности, яко самостійної, і оборона належних прав. Ми всї пишемось на то, і се проґрама цїлого народа. На основі тої проґрами хочемо сполучити всїх Русинів тих повітів під проводом "Рускої Ради". Карність мусить бути привернена і нїхто не зможе відломитись з під неї під загрозою зрадника народу. Видїл товариства буде вести політику і боронити прав а від членів домагає ся, щоби они були Русинами і не спускались на чужу поміч. Русин повинен говорити і писати все і всюди по руски, священика повинні переводити своє урядованє по руски, селяне повинні домагати ся в староствах, судах, також у нотарів, адвокатів списаня протоколів в язицї рускім; і в дома повинні споруджувати термінатки, завіщаня також в язицї рускім. Всї уряди громадскі повинні уживати руского язика, яко урядового в письмі і слові, бо се запоручене основними законами, а нїхто не сміє того заборонити. Язик рускій, то дар Божій, котрим не вільно помітувати. Поляки висмівають такого брата свого, що уживає язика нїмецкого, замість свого рідного. Так і ми повинні пятнувати кождого, хто провинить ся в тім взглядї.
В справах народних не сміємо уступити нї кроку. До рад громадских, повітових, до сойму і ради державної ми мусимо вибирати своїх людей, що не дадуть ся звести. Провідники в повітї рішають кожду справу, а послїдна инстанція є "Руска Рада". До нас не сміє нїхто мішати ся.
"Жовківска Руска Рада" буде стояти на сторожи прав, буде вам помагати, а ви відносїть ся до неї з повним довірєм. Панове! — не для себе завязали ми отсе товариство; політику не легко вести. Але ми хочемо з посвяченєм служити вам подайте помічну руку. Де більше людей, там мусить хтось бути головою-провідником, і ся задача припала як-раз нашій "Рускій Радї", котра хоче боротись за права свого народу. Ми не бажаємо чужого, з Поляками хочемо жити в згодї, але нехай они не здержують нашого розвитку і дадуть то, що нам належить ся.
В тім напрямі ставлю таку революцію:
1) Загальні збори політ. тов. "Руска Рада" узнають теперішне положенє руского народу невідрадним і не відповідаючим єго правам і потребам;
2) узнають роздор партійний на Руси згубним і шкідливим розвиткови рускої народности;
3) констатують, що політичні права Русинів нарушують ся систематично, що "нова ера" причинилась до ослабленя нашої сили відпорної, бо не лише деморалізує нашу интеліґенцію, але також і селяньство, ту підставу народної екзистенції;
4) узнають за конечне примиренє руских партій і солідарну оборону наших прав конституційних;
5) в виду того збори взивають а) руских послів соймових, щоби без взгляду на партійні погляди, з пожертвованєм личних амбіцій сполучились конечно в один клюб посольскій; б) всїх послів руских, як репрезентації краєвої, так і державної, щоби як один муж станули в оборонї покривджених прав Русинів, щоби висказали сміло і отверто всї наши кривди та щоби стреміли до розширеня, а радше вибореня приналежних наших прав; в) вкладає на всїх руских послів обовязок, щоби передо всїм спільно між собою обдумали спосіб помиреня партій на Руси, щоби в тій цїли скликали на спільну нараду всїх руских дїятелїв в Галичинї без різницї партій в цїли уложеня загальної проґрами політичної, а вкінци щоби зааранжували всенародне віче в цїли фактичного переведеня через всїх Русинів так дуже пожаданої згоди на Руси.
Сю резолюцію приймили збори без діскусії.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 27.12.1893]
(Конець.)
З черги наступив другій реферат о. Решетила з Маґери про реформу закона громадского. Per longum et latum начав бесїдник від спомину про княжій період, відтак перейшов до тої хвилї, коли Галицка Русь дісталась під кормигу Польщі, згадав про заведенє політичної унії Руси і Литви з Польщею, потім начеркнув ту пору, коли Русь прийшла під Австрію і піднїс, що сусїди наші Поляки виперли нас майже з усїх репрезентацій, а тепер хотять ще позбути ся нас і з рад громадских. До того стрелить проєкт зміни закона громадского предложений пос. Рутовским в соймі. Проєкт домагає ся заведеня нової институції т. зв. окружних громад, в котрих, побіч представителїв громади, засїдали би також представителї двірских обшарів. Яко причину заведеня окружних громад подають, що дотеперішні ради громадскі не виповняють своїх обовязків і що в них нема интеліґентних людей. Але хто ж винен тому, що наш селянин темний і неинтеліґентний? Поляки опікують ся нами від сотки років, тож повинні були подбати, щоби нас виобразувати. В великих містах, де майже сама интеліґенція засїдає в радах громадских, веде ся така господарка, що правительство мусить их розвязувати і назначувати свого комісаря.
Бесїдник розкрив нужду селянина і замітив, що ся нужда так уже розпаношилась, що ми ледви в силї стягнути ся на податок. А коли-б завели окружні громади, то упав би на громади новий тягар, бо треба би дуже солоно оплачувати збанкротованих панків, котрі стали би урядниками тих окружних громад. Длятого поставив резолюцію:
1) Загальні збори заявляють ся против реформи нинїшного закона громадского на основі внесеня пос. Рутовского і запавших рішень комісії соймової в р. 1893 на основі того внесеня;
2) з цїлою силою протестують і противлять ся установлено окружних громад, уважаючи то яко несправедливе насильство і примус, нарушенє окремішности громади, нарушенє відвічних прав і ведуче не до поправи, але до погіршеня стану громадского;
3) взивають всїх послів руских, щоби однодушно виступили в соймі против тої реформи;
4) взивають всїх Русинів, щоби петиціями до сойму однодушно підперли послів;
5) взивають видїл "Жовківскої Рускої Ради", щоби і він сам внїс петицію против такої реформи до сойму на вступі єго зібраня і як найживійшу розвинув в тій справі акцію і завізвав инші товариства політичні.
Також і сю резолюцію принято без діскусії.
Селянин Данило Мекелита з Бутин реферував про економічне положенє селян і як зарадити-б их нуждї. Субстратом Єго бесїди послужив звістний реферат економічний д-ра Олесницкого, виголошений давнїйше на вічу в Станиславові, а тепер недавно на вічу жидачівскім. Бесїдник сконстатувавши кривду заподїювану Русинам за-для високих податків, розходів на репрезентаційні тїла і такс, побираних при спадщинах, замітив що також часті огнї становлять причину нашої нужди. Статистика виказує, що за послїдних три роки згоріло будинків вартости 13 міліонів зр., а з того було обезпечених лиш на 4 міліони зр. Значить, з димом і огнем пійшло 9 міліонів зр. В жовківскім повітї на 12.802 будинків, обезпечено всего 3.842. Не дай Боже огня, а тисячі людей идуть на жебри, идуть просити і понижують своє достоїньство народне. Задля того треба конечно обезпечуватись. Русини заложили своє товариство "Днїстер", то ж всї повинні асекуровати там своє майно. Тим способом не будемо викидати своїх грошей на чужих і неодному Русинови дамо кусник хлїба. Бесїдник поставив резолюцію, котру принято без діскусії. Резолюція звучить:
В цїли полїпшеня економічного положеня руского селяньства в Галичинї, жадають збори:
1) Зміни цивільного закона в постановах єго що-до наслїдств о стілько, щоби формальности завіщань були уменшені і облегчені; щоби при безтестаментних наслїдствах було обмежене наслїдство дальшої родини в користь оставшого ся супруга і щоби наслїдства без наслїдників не припадали державі, лиш громадї, до котрої умершій мав право приналежаня.
2) Зміни патенту о наслїдних пертрактаціях з 8 серпня 1854 р. (ч. 208 В. з. д.) в тім напрямі, щоби перед признанєм наслїдства був переведений єго роздїл, як фізичний, так і табулярний і щоби виданий на тій основі декрет наслїдства мав силу екзекутиви.
3) Зміни судового закона о екзекуціях в той спосіб, щоби при селяньскій посїлости означити найменшу просторонь землї, котра була би вільна від екзекуції.
4) Реформи конкуренційних законів, именно дорогового, шкільного і закона о приходскій конкуренції в той спосіб, щоби тягари на удержанє доріг були розложені в формі додатків до безпосередних податків; щоби в тягарах на удержанє шкіл була задержана більша рівномірність між престаціями громад і двірских обшарів і наконець щоби прихожане, обовязані до конкуренції при дочерній церкві не були рівночасно обовязані до конкуренції при матерній церкві.
5) Знесеня грунтового і домово-клясового податків і введеня особово-доходового податку, з увзглядненєм проґресійної стопи, а також освободженя наслїдств до 500 зр. від оплати фінансових належитостей.
6) Переведеня конверсії довгів, обтяжаючих в користь поодиноких банків або их цесіонарів земельну власність селян, котрою конверсією повинен занятись краєвий банк або друга в тій цїли маюча заснуватись краєва институція,
7) Удїлюваня тими институціями селянам дїйстно помочи потребуючим позичок вузько опроцентованих і примінених під взглядом амортизації до характеру селяньского господарства.
8) Збори взивають всїх руских і взагалї селяньским интересам приклонних послів з сойму і ради державної, щоби ті реформи в законодатних тїлах піднесли і всїми силами піддержали.
9) Збори взивають всїх Русинів, щоби свої майна обезпечували в товаристві асекураційнім "Днїстер".
О. Іосиф Пелех з Звертова говорив про просвіту нашого народу.
Всюди, куди лиш глянемо — почав бесїдник — бачимо, що ми бідні. А чоми ми бідні? Бідні тому, що в нас нема світла, нам не достає науки. Другі народи Нїмцї, Французи, а з Славян Чехи мають все, а сли ще не мають, то здобудуть собі, бо се народи світлі. Не той богатий, хто має велику силу золота і срібла, але той, хто освічений. Исторія учить: Коли Испанцї заїхали в Америку і найшли там богато золота, оно ослїпило их до того ступеня, що з-часом они занедбали все. Им забракло хлїба, не стало худоби і одежи, — словом, у них запанував голод. Отже не золото, а наука і освіта підносить народи і робить их богатими.
Першій розсадник науки є школа. Она має виобразувати і виховати молоде поколїнє в вірі і у всїх відомостях і потрібних науках. Чия школа, того будучність! — і се зрозуміли просвічені народи, тож не жалїють грошей на удержанє добрих шкіл і добрих учителїв. I ми не повинні дивити ся байдужно на школи, особливо на школи народні, єсли хочемо, щоби будучність була наша. О середних школах не богато нам говорити, бо их як би не було. Одна руска ґімназія у Львові і дві паралєльки в Перемишли і Коломиї на три міліони народа — то надто мало. Також нема руских семинарій учительских, а ті, що их маємо, се утраквістичні. Отже лишають ся нам лиш школи народні.
Статистика виказує, що у всхідній Галичинї всїх народних шкіл єсть 2.500, з чого на жовківскій повіт припадає 56 системізованих шкіл, — отже майже кожде село має свою школу. Єсли-ж кожда громада має свою школу, то і користь повинна бути очевидна. Тимчасом та сама статистика виказує 80% анальфабетів. Видно, школа терпить на якісь недостатки. Причини недостатку треба часто глядати не в винї учителїв, але байдужности самого народу, бо селянин волить нераз заплатити кару, а не послати дитини до школи.
Школа учить після пляну, але той плян так просторий, що переходить сили дитини. Дитина учить ся не тілько реліґії, читати, писати, але ще і таких предметів, з котрих в практичнім житю не має нїякої користи. Учить ся фізики, хемії, исторії, а коли прийде до церкви не вміє прочитати нї "Апостола" нї "Вірую". Спитав би хто, що за звязь має "Апостол" з школою? Наш нарід, коли удержує школу, повинен домагатись і того, бо відомо яка втїха для сїльских родичів, скоро их дитина потрафить своїм голосочком хвалити Бога!
Дальше плян обтяжує тим, що кромі свого язика матїрного каже учити язика польского. Оно нe вадить більше знати, але годї обтяжати дитину. Нїмець, Чех, Мазур, кождий учить ся передовсїм по свому, а наша дитина мусить учитись одного й другого, з чого наслїдок такій, що саме не уміє нї того одного, нї того другого. [Бесїдник навів примір, що одна дитина польске: W połowie lipca mamy upały переклала по руски: Мама лїзли в полову і упали.] А кілько мусить намучитись учитель, заким вспіє наломити дитину до польского язика!
Власти шкільні заміщують посади такими учителями, котрі не мають відповідної кваліфікації. З того виходить, що скоро слїпий веде слїпого, оба мусять попадати в яму.
Власти шкільні надають посади учителям иншого обряду і народности, за-для чого повстає непорозумінє і брак привязаня дїтей до учителя, а в дальшій консеквенції негодованє громади. Такій учитель чи учителька зовсїм чужі, не знають потреб дитини і не можуть дитинї всего пояснити, бо самі богато не розуміють. Одна учителька пояснювала, що иконостас, то є skrzyneczka на св. Тайни.
Важною хибою школи єсть ще і то, що громади не мають права презентованя учителїв. До села приходить такій учитель, котрого громада не хоче. В наслїдок того учитель є ворогом в очах громади, она відносить ся до школи байдужно, і на тім терпить справа просвіти.
Тож стараймо ся, щоби ті всї недостачі були усунені, а памятні на то, що чия школа, того будучність, пукаймо, а отворить ся нам; глядаймо а найдемо!
Однак на школї просвіта не кінчить ся, радше она зачинає ся тутки, бо школяр повинен свої відомости використати читанєм книжок пожиточних, ґазет і т. д. — отже повинен ще дальше просвічуватись. Щоби то могло відбувати ся, до того служать читальнї. Се дуже важна институція, і вагу єї пізнали всї просвічені народи. Нїмцї мають повсюди свої Lesehallen, Чехи Besed-и, а Поляки kółka rolnicze. Ми-ж мали би лишитись по-заду. Нї! Найшли ся у нас люде щирі, що взялись за освіту, заложили "Общество им. Качковского", заснували "Просвіту", і ті товариства стали розсилати тисячі поучаючих книжочок, котрі занесли світло і під курну стріху.
За помочію тих просвітних товариств наші передові люде почали закладати читальнї. Статистика виказує 570 читалень в рускій части Галичини, але се число на 48 повітів і 2900 громад свідчить, що у нас ледви 1/6 громад має свою читальню. В самім жовківскім повітї на тілько громад єсть лиш 14 читалень. З того ясно, що освіта поступає дуже слабо.
Але які то ті 570 читалень? З них ледви кільканацять сповняє свою задачу, прочі истнують лиш на папері і их можна вичеркнути, бо они упали. Тут саме виявляє ся наш гріх. З-першу ми одушевляємось, а потім остигаємо і стаємо байдужними. Оно не досить заложити читальню, закупити книжки, ґазети і зєднати членів, але треба уміти повести єї, подати здорову науку, а тогдї она певно не упаде. Робота наукова в читальні не повинна уставати. В недїлї і свята по богослуженю повинні громадитись всї в читальни і вислухавши читаня одного з членів о поучаючім предметї, розвести над ним діскусію. Читальня потребує розумних і честних людей до управи. На то маємо интеліґенцію, маємо духовеньство, і они не відкажуть своєї помочи. Тому звертаю ся до вас отцї духовні і прошу разом з поетом: "Обнїміте-ж мої братя найменшого брата!", будьте просвітителями, провідниками. Живемо в часах грубого матеріялізму, серед всїляких доктрин, що підкопують повагу церкви, тож будьмо обережні! — А ви міщане і селяне, добробут ваш і дїтей ваших залежить від науки. Горнїть ся до неї, просвічайте ся самі, просвічайте і других, а фальшивих пророків не слухайте.
Бесїдник поставив резолюцію:
1) Збори поручають видїлови старатись всїми законними средствами о то, щоби а) шкільні власти заміщали учительскі посади лиш кваліфікованими, наш язик і обряд основно знаючими учителями (вглядно учительками) і б) щоби шкільний закон з 1 сїчня 1889 року був в той спосіб змінений, щоби відняте громадам право презентованя учителїв було тим громадам привернене;
2) поручають свому видїлови, щоби усердно заняв ся судьбою читалень в жовківскім і сусїдних повітах і щоби старав ся о піднесенє упавших і заснованє нових читалень, яко розсадників просвіти.
Селянин Бойко з Кошелева критикував нинїшні шкільні порядки і доказував, що дяко-учителї лїпше учили.
Д-р Олїйник з Мостів вел. замітив, що ми все нарікаємо, що хтось винен і винуємо учителїв, що не учать читати "Апостола". Нинї школа відлучена від церкви, то-ж і о церковщинї в школах не може бути бесїди. Впрочім священики мають досить поля до роботи, можуть вступити до школи кождої хвилї. Але в нас священики не пильнують шкіл, занедбують катихизацію. Бесїдник сам знає в Жовківщинї 20 до 30 священиків, котрі не вчать. Отже не треба кидати каменем на учителя. Дальше нарікаємо, що нам накидають учителїв латинників. Так мусить бути, бо Русинів-учителїв дуже мало. Негодуємо, що учитель має 400 зр. платнї, кажемо, що мусимо ставити для него палати і т. д., а я питаюсь, хто з нас хотїв би замінятись з єго долею? А навпослїд чому наших дїтей не учать по руски, то вже нїхто не винен, лиш ради громадскі, котрі не дбають о тоє. [Голоси: Наших жалоб не хотять слухати!]
О. Колпачкевич пояснював д-рови Олїйникови, що священики сповнюють по змозї свої обовязки, хиба, що им недозволяє недуга. Впрочім плян науковий каже учити реліґії, а не читати і писати. А коли би і так, то плян приписує фонетику, отже священик не може мішати ся і учити етимольоґії. Бесїдник обставав за учителями, а винував селян за неточне посиланє дїтей.
Селянин Григ. Грабар з Бутин. На всїм трохи правди, що тут говорить ся. Бачимо, що читальнї ведуть ся зле, а я питаю чому? Хто винен? чи нам зборонюють их? Нї! Отже вина священиків, що не йдуть разом з хлопами і не дбають о читальнї [Голоси: Не всї!] Суть священики-народовцї і тверді патріоти, але більша часть противна просвітї. А от нинї сотки хлопства, а священиків може 15. Де-ж они? Священик живе тілько хлопским хлїбом і не дбає про хлопа, коли противно адвокати, лїкарі жиють і паньским і жидівским хлїбом і більше займають ся ними. Хлоп иде без проводу. При виборах, при правиборах роби собі, що хочеш, а коли хлоп вилає интеліґенцію, зараз кричать: от рило, от копито! За таку роботу священики не можуть мати довірія. [На сали крик, священики негодують, селяне кричать: Славно! Хлоп добре говорить!]
О. Колпачкевич признавав вину і священикам, але годї винувати загалу.
Ив. Блїхарскій з Жовкви боронив духовеньства.
О. Радецкій замітив, що годї прикладати рук до такої читальнї, котра черпає поживу з "Хлѣбороба" і "Просвѣщенія" видаваного перевертнем Купчанком.
Потім принято резолюції предложені о. Пелехом.
Війт Ив. Демків з Вільки мазовецкої говорив про проєкт закона ловецкого. Переходив параґраф за параґрафом і виказував кривду виходячу з того закона. Остаточно поставив резолюцію:
Збори признають конечність зміни ловецкого закона і домагають ся:
1) Щоби кожда громада признана була законом яко правна особа;
2) щоби лична власність кождого горожанина не була обмежена, т. є. щоби кожному можна було полювати на своїй земли;
3) щоби час аренди польованя був скорочений з 10 на три до чотирох лїт;
4) щоби при відшкодованю покликувано 4—5 мужів для оцїни шкоди і
5) щоби шкоди від звірини були винадгороджувані і оцїнювані таким способом, як пільні шкоди.
Д-р Дрималик держав послїдний реферат про зміну ординації виборчої. Зачав від того, що "Жовківска Руска Рада" стала за скоро політикувати. До того приневолила єї смерть о. Брилиньского. Зібрали ся мужі довіря і поставили кандидатуру о. Роздїльского. Але виступив і проф. Вахнянин. Добре, нехай борють ся, покажесь хто вийде? Та ба, 6-го падолиста з урни виборчої вийшов староста Ляникевич. Що за комедія? Одержав тілько голосів, що оба рускі кандидати разом. Ми стрепенулись, що-ж, з бідою треба згодитись! Але от Ляникевич складає мандат, розписують нові вибори з тими самими виборцями на день 14-го грудня, і виходить проф. Вахнянин значною більшостію голосів, ба навіть 100 голосами більше, як Ляникевич. Ті самі люде віддають своє довірє раз одному, другій раз другому чоловікови. Допустїм, що Вахнянин подякує і прийде третій вибір. Був вже Поляк, був Русин, тож готові поставити ще і Нїмця якого Хаїма Розендуфта, і показалось би, що й той одержав би таку більшість голосів. Чи так добре, чи зле? [Голоси: Зле!] Певно, що зле, але то зло може вийти на добре.
Як доктор хоче лїчити, мусить пізнати слабість. Отже лїчім то зло. В нас переводять ся вибори 20 лїт, а мало хто знає, що то є вибори. Неодин міркує що се така оказія, де можна добре попоїсти і випити. Оно так не є.
Рада державна, то є великій шпихлїр, до котрого всї народи складають свої податки, щоби в потребі було чим заратуватись. Шафарі то є міністри і они дають, єсли хто просить. В Австрії кождий нарід має право жадати де-що з того шпихлїра, коли платить податки. Але всї не поїдуть до Відня жадати, отже треба вислати своїх плєніпотентів а ті плєніпотенти, то є посли.
Всїх послів у Відни є 353. Очевидно тому народови лїпше, котрий має більше послів. Галичина повинна мати 100 послів з чого Русини що найменше 47 на 17 руских повітів, на 3 міліони Русинів. Тимчасом Русини мають всего 7 послів, і власне длятого з нами нїхто не числить ся. Причиною, що ми так мало послів маємо є теперішна ординація виборча.
Бесїдник виказавши всї єї недостачі, і вказавши, що вибори зависять від волї правительства предложив резолюції в тім напрямі:
1) Збори признають конечність реформи нинїшних виб. ординацій до сойму і державної ради, а то: а) за посредством усуненя куріяльної системи; б) за посредством введеня загального і безпосередного тайного голосованя; в) за посредством зрівноваженя числа послів з Галичини з послами других коронних країв, т. є. за посредством збільшеня числа послів з Галичини, евентуально же селянских послів.
2) Збори протестують против евентуальних стремлень виключеня Галичини від перевестись маючої в повисшім дусї реформи.
3) Збори взивають руских послів до сойму і держ. ради, щоби тої реформи солідарно домагали ся.
По принятю повисших резолюцій хотїв предсїдатель за-для пізної пори закрити збори, однак селяне спротивились. Так отже наступила точка "Внесеня членів".
Селянин Бойко з Кошелева нїчого не внїс, лиш накинув ся лайкою на о. Радецкого в оборонї Купчанка.
Д-р Олїйник обговорюючи теперішну ситуацію політичну піднїс з признанєм, що пос. Романчук зараз по заведеню виїмкового стану в Празї заявив ся против виїмкових розпоряджень. Бесїдник поставив внесенє, щоби рускій клюб станув в солідарній опозиції, приступив до коаліції славяньскої і боронив передовсїм справ хлопских. Відтак ооставив друге внесенє: Заявити пос. Романчукови признанє і подякувати єму за теперішне поступованє.
Оба внесеня принято.
Селянин Илько Голик з Зїболок оповідав про переведенє правиборів в єго селї і надужитя зі сторони правительства. Спеціяльного внесеня не поставив.
О. Колпачкевич сконстатувавши вичерпанє порядку дневного, внїс кілька многолїтств і закрив збори.
[Дѣло, 28.12.1893]
28.12.1893