Фестиваль аудіовізуального мистецтва «Тетраматика» (організатор – мистецьке об’єднання «НУРТ») продовжує урізноманітнювати культурне життя осіннього Львова варіантами міжнародного та вітчизняного медіа-мистецтва, тим самим даючи черговий шанс українській культурі бути присутньою/наздоганяти/не відставати на арт-шляху розвитку і промоції цифрових медіа.
"Тетраматика" - у Львівській Галереї Мистецтв
Восьмий день фестивалю – 9 жовтня – запросив всіх – буквально - в андеграунд: в галереї «detenpyla» Богдан Шумилович, відомий передовсім як теоретик мистецтва, показав власну медіаінсталяцію «štuka obiektyvna». Волею випадку всі присутні на відкритті – а було там близько 30 осіб – стали свідками дебюту Б.Шумиловича – митця-практика, хоча, за словами самого автора, він в жодному разі не прагне стати художником.
Ідеєю для інсталяції стала репліка невідомого політика-комуніста, яку випадково (?) почув Богдан Шумилович: в Україні об’єктивними медіа є хіба що камери спостереження. У відповідь на цю гірко-іронічну думку й виник задум створити інсталяцію-відповідь. Медіаінсталяція «Stuka objektyvna» стала спробою інтертекстуальної гри про об’єктивність мистецтва: особистий досвід наклався на цитату з фільму та досвід інших митців, загальноосвітні тексти про ван Гога – на ідею змістовності старих речей, в даному випадку зношених черевиків Богдана Шумиловича, які були ідейним містком між всіма елементами медіаінсталяції. Три екрани старих телевізорів ніби вели розмову між собою, а, позаяк, один з них показував взуття того, хто на нього дивиться – себто глядача, то й останній легко ставав учасником цього трилогу. Спершу, пояснив Богдан Шумилович, хотілося поставити перед камерою статуетки ленінів, російських царів чи Бандери, які б дивилися самі на себе в екрані. Це б перегукувалося з роботою Нем Джун Пайка, який у 1974 році створив медіаінсталяцію «TV-Buddha»: статуетка Сіддхартхи перед телевізором з камерою – алюзія самоспоглядання. Проте, з «вождями» це б не спрацювало, і вело б до зовсім інших смислів.
Розвішані на стінах галереї-кімнати тексти про вангогівську взуттєву серію робіт додавало інсталяції ще один рівень конотацій. Посилання на низку натюрмортів голландця з ношеними черевиками, з одного боку, просто підкреслює красу і набуту змістовність вживаних речей, а з іншого – стає важливим елементом у канві символів інсталяції. Посеред трьох телевізорів лежали вживані черевики самого автора, як центральна точка інсталяції, на якій сходяться всі інші – як просторово так і за змістом. Старі речі, до яких дебютант ставиться з особливим трепетом, зберігають всі ті смисли, свідками яких вони були. До прикладу, саме це взуття носив Богдан Шумилович протягом тривалого часу свого навчання, що означає, воно увібрало в себе моменти самобудування свого власника, його інтелектуальний саморозвиток. Вінсент ван Гог, за різними версіями, обирав свої старі черевики (які він нібито придбав на блошиному ринку вже далеко не новими) живописним об’єктом саме тому, що їхня справжність і неможливість приховати свою вживаність робила їх надто промовистими і змістовними, а отже – живими й гідними для зображення на полотні художника-постімпресіоніста. Напевно, зображені предмети отримують імунітет проти забуття й перетворення на звичайний непотріб.
В уривку-діалозі з фільму «Notting Hill» (режисер Роджер Мітчелл, 1999) також йдеться про взуття,що взаємно відлунює в телевізорі навпроти: реальна історія польського художника Анджея Дудека-Дюрера. Митець з Вроцлава, який вважає себе реінкарнацією Альбрехта Дюрера – перформер, графік і композитор, вже понад 40 років носить одні й ті ж черевики, що перетворює його власне життя на дуже й дуже тривалий перформенс.
Тож на питання: чим є прем’єрна медіаінсталяція Богдана Шумиловича «štuka obiektyvna», можна сформулювати наступну відповідь: інтертекстуальною історією вживаних речей, які є носіями пам’яті своїх власників. Тобто, банальні зношені черевики є, водночас, мистецьким об’єктом, засобом вираження; смисловим обміном/набором цитат з фільму, власного/чужого досвіду і реплікою приймача, взуття котрого раптом з’явиться на екрані найменшого з телевізорів. Чим і замкнеться колообіг смислів медіаінсталяції Богдана Шумиловича.
11.10.2013