Виголошена на засіданю cоймовім дня 15 (27) вересня при мотивованю внесеня в праві руских шкіл середних і народних в рускій части Галичини.
Високій Сойме! Вже третий раз ставлю внесенє на більше увзглядненє руского язика в школах народних і середних а четвертий рік вже трактуєся тота справа в сій високій палатї. З тої причини не буду вдаватися в так основне мотивованє сього внеску, якого властиво важність справи вимагає, а не буду ще і тому, що нинї, здаєся менї, мисли дуже переважної більшости, Вас, панове, звернені виключно на один предмет і ледви чи инша яка справа, хоть-би первостепенної ваги, змогла-б увагу на себе стягнути. Не один з Вас, панове, і подумає: чи не занадто то внесків і розправ о рускім язиці? І справдї, що занадто! Се дуже сумний факт, що вже чотири роки минає, як всї рускі посли і члени сойму, межи ними навіть і мужі, политично впрочім до Ваших сторонництв належачі, виступили з внесенєм, в котрім найнаглїйші потреби Русинів для свого язика в школах зредукували до найменшого minimum і домагалися тілько дрібненької части належачих-ся їм з давна прав, — а через всї тії чотири роки майже нїчого не змогли осягнути!
Я далекій від того, щоби я хотїв давати Вам, панове, які науки або ради; але зважте, чи користне таке поступованє Ваше супротив Русинів і для Вас самих. Єсли Ваші жалї на нехтованє Ваших прав другими державами суть справедливі (а они суть справедливі), то тим більше повинні Ви уникати і найменшого позору якої несправедливости супроти Русинів, против котрих Ви нинї вже і не держава, а лиш рівноправний, тілько на тепер власне сильнїйшій нарід в конституційній державі. Я гадаю, що тілько могучі сего світа можуть собі позволяти політики чисто утилитарної, не оглядаючись на відвічні закови справедливости, хот і на них така политика колись мусить пімститися; але для слабих, як ми і ви, не тілько дальші але і близькі интереси вимагають конче политики засадничої, политики безвзглядної справедливости.
По сїй короткій дигресії, за котру зволїть панове простити, приступаю до пояснень мого внеску. Перша часть его дотичить руских гимназій.
Коли я перед чотирма роками першій раз ставляв мої внескі шкільні, і домагався несталих руских паралельок в наших гимназіях взагалі, Ви, панове, на той внесок не згодилися. За другим разом я домагався отже лиш одної рускої гимназиї і сталих руских паралельок тілько в двох гимназіях; і знов не дістали ми нї одного ні другого: Ваша ухвала перешкодила, навіть тому, що ц. к. ряд готов був нам дати — повну руску гимназїю, і скінчилося лише на паралельках в Перемишли, одинокім нашім здобутку, котрий однакож не так Вам завдячити маємо, як розпорядженю цісарскому. Отже вже сегорічний досвід розвіяв обави чи надїї тих з Вас, котрі указували, що рускі паралельки в Перемишли не мають підстави, бо не будуть мати учеників; бо ото помимо некористного, невідповідаючого, як менї здаєся, єго интенціям переведеня цісарского розпорядженя, зголосилося на сей рік до І-ої рускої кляси в Перемишли 53, а ходить 51 учеників: число аж надто доказуюче потребу рускої школи.
Коли така потреба показалася в Перемишли, де до рускои гимяазії можуть ходити ученики більше-менше тілько з чотярох повітів: перемиского, мостиского, ярославского і добромильского, з людностию лише 151.000 Русинів, то тим більша потреба руских паралельок — а властиво рускої гимназії —заходить в Коломиї, до котрої ходила-би руска молодіж з шість сусідних повітів: городенецкого, коломийского, косівского, надвірняньского, снятиньского і товмацкого з людностию 360.000 Русинів, або в Тернополи, де би могли ходити Русини що найменще з пяти сусїдних повітів: підгаєцкого, скалатского, теребовельского, тернопільского і збараского з людностею 234.000 Русинів.
Длятого я домагаюся заложеня сталих паралельок руских в сих містах тим більше, що в тамошних гімназіях буває і значне число руских учеників: 120—150 і більше. Щоби однакож не вязати ц. к. правительства в виборі місця для руских паралельок, я предкладаю взагалі: одні паралельки в покутских а другі в подільских сторонах, отже замість Коломиї евентуально в Станіславові, а замість Тернополя в Бережанах, єсли би инші взгляди більше за сими послідними містами промовляли.
Друга часть мого внесеня односиться до учительских семинарій. Після виказу ц. к. краєвої ради шкільної було в році шкільнім 1887 руских шкіл народних в цілій Галичинї 1.666, польских лише 1.404. Що кандидати учительські повинні приспособлятися до свого заводу в язиці тої школи, в котрій опісля мають учити, се здаєся річ цілком природна і загально узнана. Однакож для тих 1666 руских шкіл нема анї одної рускої учительскої семинарії, для 1.404 польских є аж 5! Правда, окрім сих пять чисто польских є ще 4 семинарії т. зв. утраквистичнї, де учать по польски і по руски. Але поминувши, що се число 4 супротив 5 єсть зовсїм непропорціональне, то надто мнимий сей утраквизм на дїлї єсть такій, що н. пр. в одній з сих утраквистичних семинарій подаєся по руски лише наука руского язика яко предмету, і то навіть не в тім числї годин, як наука польского язика, а всї инші предмети викладаються по польски. Я міг-би о тій матерії ще дуже богато говорити, але мені здаєся, що вже і то, що я сказав, вистане, аби виказати, як потрібне і як притім над звичайно скромне моє внесенє. Ото я домагаюся, аби замість теперішного мнимого утраквизму в 4 семинаріях, в 3 з них був утраквизм з перевагою руского язика, а в одній був рускій язик викладовий, розумієся, з наукою польского язика яко предмету, і то вже-ж в рівнім з руским числї годин. Що в разї принятя сего мого внесеня Русини що-до семинарій учительских ще дуже будуть упослїджені супроти Поляків, єсть очевидно; але я нинї і не домагаюся повної справедливости та рівноправности, я домагаюсь тілько залагоженя наших найбільше тепер пекучих потреб.
Третя і остатня часть мого внесеня односиться до руских шкіл народних. О тих школах вже досить трактовано в нашім сеймі; була і ухвала соймова, котра однако-ж не одержала найвисшої санкції. Признаюся, що я не дуже за тим і жалую, бо ухвала тая признавала Русинам вправдї школи в деяких містах, але в так заклявзульований спосіб, що в практиці ледве чи були-би з неї які користи. Зі вигляду ж на відмовленє санкції я мусїв нині своє внесенє сформулювати інакше і зробив се, як думаю, в практичний спосіб. Я домагаюся тілько в 7 містах руских шкіл народних, а то містах таких, в котрих – як в Яворові або Городенці — Русини, числом що-найменше півпята тисяча, мають абсолютну більшість, або де їх єсть що-найменше 4.000 душ (в Тернополи 5.144, Коломиї 4.369, Дрогобичи 4846; лиш в однім Стрию виказувала конскрипція з 1880 р. тілько 3.869, але нині і там буде певно 4.000). При тім же в кождім з тих міст єсть більше шкіл, отже легко буде одну з тих шкіл перемінити на школу руску. Я думаю, що ц. к. правительству, до котрого я одношуся з відповідною резолюцією, буде зовсїм легко се перевести, тим більше, що в декотрих з тих міст, як в Яворові і Коломиї, були вже в самих радах міских заявленя за рускими школами (в сїм другім містї, мушу се з приятностею сконстатувати, навіть з польскої сторони). Єсли-ж би котре місто мусїло через те значно збільшити видатки на школи, а не було в можности само тих видатків поносити, то для того домагаюся на слідуючій рік 1889 (т. є. на 4 місяці, від вересня до ківця грудня) вставленя на тую ціль в краєвий буджет шкільний суми 3.000 зр., суми дуже скромної на потреби руских шкіл по містах на цілу Галичину!
Се мої внесеня. Поручаю їх зрілій Вашій розвазї і благосклонній прихильности. Повтаряю: я зредукував їх далеко понизше minimum наших прав і наших потреб, щоби дати можність всїм Вам, навіть найменше нам прихильним, з легким серцем їх ухвалити. Єсли-ж би Ви так скромним та уміреним домаганям нашим ще й тепер відмовили, то можете вправдї на хвилю дальше тріюмфувати, але зважте, чи не спровадите через те такої ситуації, котра і для загального интересу могла-б мати дуже некористні наслідки.
[Дѣло, 28.09.1888]
28.09.1888