Існує суспільний пресинґ на користь материнства, якого нема на користь батьківства
Жінку без дітей зазвичай вважають егоїсткою
«А ти коли? Скоро стане пізно. Ти не любиш дітей? Ти втрачаєш найкраще в житті… » Запитання та сентенції, що їх вислуховують жінки, коли заявляють, що не бажають продовжувати свій рід, майже завжди ті самі. Ба більше: зазвичай вони змушені давати пояснення, як розповідають декотрі жінки, які оголосили про своє (усе ще) контроверсійне рішення. Понад п'ять років тому акторка Мірабель Верду (1970 р.н.) заявила, що не хоче мати дітей, і відтоді не в одному інтерв'ю її запитували, чому. Соціологи та психологи, які є експертами з цього питання, визнають, що існує суспільний пресинґ на користь материнства, якого нема на користь батьківства. Однак, з огляду на падіння народжуваності та результати небагатьох досліджень у цій ділянці, щораз більше жінок зрікаються материнства.
«Я не хочу, тому що не бачу себе матір'ю». Так пояснює Анаі Ромеро, 35-літня мешканка Мадрида, своє рішення не мати дітей, яке поділяє її наречений, з яким вона у парі вже шість років. «Причиною є ані економічні, ані професійні проблеми», — запевняє чиновниця, за освітою журналістка. «Це зважене рішення. Я все обдумала й усвідомила, що не хочу цього», — стверджує вона переконливо.
Ромеро входить до щораз більшого числа жінок, які добровільно зрікаються материнства. «До шістдесятих років, коли почалася протизаплідна революція, жінки не мали дітей через війну (чоловіки йшли воювати і гинули), через голод або бідність. У них був неґативний образ, що асоціювався з бідами та нуждою», — пояснює британська соціолог Кетрін Хакім, авторка дослідження Childless in Europe («Без дітей у Європі»). Нині, згідно з її даними, близько 20 % європейок не є матерями. «Беручи до уваги, що лише 2–3% з них є неплідними, ми ясно бачимо, що це є вибір стилю життя чи інші мотиви», — додає вона.
Цифри засвідчують: чимраз більше жінок воліють не мати дітей, однак небагато досліджень заглиблюються в причини цього. Алісія Кауфманн, професор соціології університету Алкала, думає, що бажання бути успішною в професійній роботі та економічна нестабільність, зокрема в часи такої, як нинішня, кризи, «багато важать» у цьому рішенні. «Наявність дітей не виключає професійного зростання, однак діти зазвичай означають його затримку», — пояснює вона. Попри поступ в питанні розподілу обов'язків у парі, догляд за дітьми є переважно жіночою сферою. Згідно з даними Національного інституту статистики, в Іспанії лише 2,1 % чоловіків скорочують свій робочий день для того, аби присвятити цей час дітям (проти 21,1 % жінок). Ба більше: лише 7,4 % батьків кидають свою роботу на рік і більше, тимчасом як 38,2 % матерів таки це роблять.
Не відкидаючи професійну зайнятість та економічну невпевність як стримувальні елементи, Хакім підкреслює, що вибір на користь того, аби не мати нащадків, не завжди є вимушеним, як це часом видається. Соціолог не заперечує, що є жінки, які хочуть мати дітей, але відмовляються від материнства через зазначені мотиви, однак уточнює, що «не всі на світі хочуть бути батьком чи матір'ю, загальне бажання є міфом». На її думку, зростає група жінок, які не вагітніють, тому що не хочуть цього.
Своєю чергою, французька філософ Елізабет Бадінтер у книжці «Конфлікт: жінка і матір» стверджує, що не всі жінки хочуть бути матерями, хоч і могли б ними бути. Хосе Марія Лайлла, голова Іспанської асоціації гінекологів та акушерів, проливає трохи ученого світла на це питання. «Бажання бути чи не бути матір'ю не має відомих причин у фізіологічній сфері», — вказує він. «Вважали, що так звані жіночі гормони (естрогени, прогестерон, окситоцин та деякі ендоморфіни) можуть діяти на цьому рівні, і то здебільшого спиралися на дослідження, виконані на тваринах, з яких випливає, що кожна самка має бажання стати матір'ю і коли їх каструють, це бажання зникає чи істотно зменшується. Наукових доказів існування цього у жінок немає», — пояснює експерт. «Ба більше: у багатьох жінок, які з медичних причин були стерилізовані, зберігається бажання мати дітей», — уточнює він.
Отже, у тих жінок, які не хочуть мати нащадків, не зламано так званий біологічний годинник материнства, який, як припускають, теленькає у кожній жінці, коли надходить певний вік. «Щораз частіше жінки консультуються з нами, коли ухвалюють остаточне рішення щодо контрацепції, не бажаючи ставати матерями; зазвичай це відбувається через особисті, трудові чи соціальні мотиви, а не з фізіологічних причин», — пояснює професор Лайлла.
Попри те, що таких випадків стає чимраз більше — незалежно від їх мотивів, — Кетрін Хакім стверджує, що нині «відсутність дітей вважається чимось дивним чи анормальним». «Суспільство вважає материнство призначенням, дорожньою картою, якої ти маєш дотримуватись через те, що ти жінка», — каже Асунсьйон Ґарандільяс, викладачка курсів професійної підготовки в Малазі. У свої 54 роки вона не має дітей, тому що «ніколи» не хотіла їх мати. Життєвий вибір, якого її учениці не розуміють. Коли вона розповідає на занятті, що добровільно не захотіла стати матір'ю, реакцією студенток є «здивування»: «Декотрі з них мене питають, як так може бути». Ромеро зіткнулася ще й з подивом своїх друзів: «Вони дивляться на мене так, ніби я з іншої планети». І висловлюють дошкульну критику. «Мені навіть сказали, що моє рішення є протиприродним!» — скаржиться вона.
В деяких родинах, як-от у сім'ї Енкарнасіон Ф., також не розуміють, що вона не бажає мати потомства, тому вигадали розмаїті пояснення: починаючи від неплідності і закінчуючи дитячою травмою через втрату матері у ранньому віці. Та ці теорії родичів є лише теоріями, правдою є те, що вона не хоче мати дітей.
Інколи нерозуміння виходить за межі сфери приватного, як могла пересвідчитись Джулія Гіллард, колишня прем'єр-міністр Австралії (2010–2013). Протягом своєї політичної кар'єри вона не раз ставала мішенню для критики від суперників через відсутність дітей. Тоні Ебботт, який очолював опозицію у 2012 р., розкритикував рішення уряду Гіллард зменшити допомогу на дітей, арґументуючи це тим, що у неї відсутній «досвід виховання дітей». Слова, що їх лідерка лейбористів та її однопартійці потрактували як особистий випад проти їхнього керівника. І то було не вперше. Ще 2007 р. сенатор Білл Геффернан заявив, що в політиці відсутнє лідерство, тому що вона є «умисне стерильною». На його думку, яка спричинила велике сум'яття, незаміжня та бездітна жінка не може керувати важливими справами в країні.
Британська письменниця та журналістка Гелен Кройдон каже, що почувається немов на судилищі, коли у своїх статтях чи лекціях заявляє, що не хоче мати дітей. «Утім, коли чоловік вирішує не бути батьком, це приймається, люди думають, що він хоче стати успішним у своїй професії чи просто не зустрів підхожої людини», — зауважує вона. Від жінок, каже Кройдон, «чекають пояснення». Стомившись від постійно повторюваного запитання (чому?) і критичних зауважень, які зазвичай чує у відповідь, письменниця вирішила уточнити мотиви, через які вона не хоче бути матір'ю (як і виходити заміж), у своїй наступній книжці Screw the Fairytale («Нехай почнеться казка»), яка в лютому наступного року з'явиться в продажу у Великій Британії.
Коротко кажучи, Кройдон подобається її життя «таким, як воно є». Без чоловіка. Без дітей. «Люди просто не розуміють, що може бути так, що жінка просто хоче приємного життя, без стресів, які виникають тоді, коли є діти, хоче подорожувати чи розвиватися у професійному плані… Є чимало речей, які можна робити, не маючи родини», — зазначає письменниця. Однак Ґарандільяс, яка поділяє думку Кройдон, зіткнулася з тим, що її подруги, які є матерями, застерігають її, що вона позбавлена «найкращого в житті». «Так, наче мені чогось бракує!» — ображається викладачка, яка, вийшовши вже з дітородного віку, не кається у своєму виборі.
35-літня Марія С., яка також не має дітей з переконання, ніколи не відчувала, аби її батьки чи батьки її партнера тиснули на неї з наміром збільшити родину. Однак це роблять її подруги, які вже мають нащадків і постійно говорять про те, як добре бути матір'ю. «Коли мене питають, чому я не хочу мати дітей і ставлять під сумнів моє рішення, я пояснюю, що діти — це морока. Ті, які мають дітей, сприймають це як щось особисте, наче я ставлю під сумнів їхній спосіб життя, хоча саме вони ставлять під сумнів мій», — наголошує вона.
Найпоширенішим арґументом проти тих жінок, які не хочуть бути матерями, є той, що вони — егоїстки. Так стверджують соціолог Хакім та жінки, у яких брали інтерв'ю для цього репортажу. Всі вони заявляють, що їх такими називали через їхнє рішення. Кройдон пригадує: «...Двоє чоловіків були дуже брутальними. Вони сказали, що всі жінки повинні мати дітей, бо якщо ні — то ти не можеш бути справжньою жінкою. Вони мені сказали, що якщо я не хочу мати дітей, це означає, що я егоїстка. Егоїстка! Чому? Виходить, що обов'язок жінки — присвятити своє життя доглядові за кимсь. Мені це видається чимось дивовижним».
Ґарандільяс почула таке звинувачення від колеґи з праці. «Я відповіла їй, що в житті усяк є егоїстом. Коли ти вибираєш свій шлях, то завжди щось втрачаєш і щось виграєш. З відсутністю дітей також пов'язані певні незручності. Ідеального вибору немає», — стверджує вона.
Ця критика та пресинґ можуть видаватися такими, що не мають значення, однак у деяких жінок вони будять «велику досаду». В цьому переконався у своїй психологічній консультації Давід Санчес Теруель, який спеціалізується на родинних проблемах в університеті Хаена. За останні роки він побачив, як зросла кількість візитів, пов'язаних із розходженням в думках щодо питання батьківства. Зазвичай, каже він, розбіжності з'являються через те, що жінка висловлює своє небажання мати дітей. «Жінки почувають себе зобов'язаними. Деякі чоловіки навіть приходять зі своєю парою для того, аби ми переконали жінку стати матір'ю», — розповідає психолог. Утім Санчесу Теруелю шкода, що надто мало пар зі своїми незлагодами приходять ще перед тим, як у них з'являються діти. «Це дозволило б уникнути того, аби жінки, які не хочуть дітей, врешті-решт їх народжували. А так зазвичай і стається, тому що здебільшого поступаються саме жінки. І саме тоді виникають глибші конфлікти, які важко розв'язати, оскільки з'являється злість на чоловіка і починаються докори. Також з'являється почуття провини. Вони запитують себе, чи не є вони поганими матерями, оскільки й після материнства думають, що не хотіли його».
Однак що можна зробити, коли одне у парі хоче мати потомство, а інше — ні? Санчес Теруель пропонує діалог, хоча й визнає, що саме з цієї причини деякі пари розпадаються, незалежно від того, хто заперечував проти збільшення родини. «Хтось мусить поступитися. І майже завжди це жінка», — уточнює він. У випадку Ромеро саме вона розірвала свої попередні стосунки через те, що її наречений висловив бажання стати батьком. «Я не хотіла, щоб, залишившись зі мною, він жив не так, як бажає», — пояснює вона. Ця мешканка Мадрида настільки впевнена, що не хоче бачити себе в оточенні нащадків, що не лише порвала зі своїм партнером, а й у 33-річному віці попросила свого гінеколога перев'язати їй фаллопієві труби. «Однак соціальне забезпечення цього не покриває. Це роблять лише тоді, коли у тебе вже є діти чи коли тобі вже виповнилося сорок», — скаржиться вона. Лікарка сказала їй, що не зробить їй блокування фаллопієвих труб, оскільки в майбутньому вона може про це пошкодувати. «Того дня я розсердилася», — зізнається Ромеро.
«Не існує офіційного нормативу, який би визначав певний вік, однак існує етична та професійна угода не вдаватись до таких втручань, якщо жінці ще не виповнилося 35 років (у деяких медичних центрах цей вік збільшено до 38), якщо немає медичних показань», — уточнює професор Лайлла. Цей запобіжний захід обґрунтовують тим, що жінки можуть розкаятися у своєму рішенні, яке є остаточним. До того ж існують не такі радикальні альтернативи. «Є безпечні протизаплідні методи, що не мають багато побічних ефектів у молодому віці», — пояснює голова Іспанської асоціації гінекологів.
Як є жінки, які розкаюються в тому, що стали матерями, так само є ті, які шкодують, що не мають дітей. Однак чоловіки страждають від цього більше. Згідно з дослідженнями, обидві статі висловлюють бажання мати нащадків в близькому процентному відношенні (59 % чоловіків і 63 % жінок), та якщо вони їх не мають, саме чоловіки більше говорять про те, що це їх гнітить (38 % чоловіків супроти 27 % жінок), що вони почуваються самотніми (50 %, а це майже удвічі перевищує відсоток опитаних жінок) і навіть відчувають злість (25 %, на сім відсотків більше ніж серед жінок). Автор того дослідження Робін Гадлі у висновках до нього вказує на те, що доведено, що і жінки і чоловіки мають однаковий рівень бажання бути батьками. «Це піддає під сумнів ідею про те, що жінки більше схильні до материнства, ніж чоловіки до батьківства».
Однак саме жінки є тими, кому й досі імплікують це бажання. Так думає психолог Санчес Теруель. «Це питання культури та виховання», — певен він. Британки Хакім та Кройдон поділяють думку, що це потроху змінюється, однак з різною швидкістю в різних частинах світу. Алісія Кауфманн погоджується з ними. «Це правда, що вважається, що реалізувати себе жінка може у материнстві, однак суспільний пресинґ стає щораз меншим», — запевняє вона. Для Ромеро це не так очевидно: «Після тридцяти люди починають тебе запитувати: чого ти чекаєш? Та нічого я не чекаю».
Alejandra Agudo
No soy madre porque no quiero
El País, 21.09.2013
Зреферувала Галина Грабовська
25.09.2013