Я здогадуюсь, що це не зовсім чесно, але що робити, коли інакше не вдається? А не зовсім чесно воно в тому сенсі, що так, на щодень, то я великим прихильником Геґеля не є. Бувають однак у житті моменти такого, грубо кажучи, коґнітивного дисонансу, такого конфлікту між тим, що знаєш, і тим, що бачиш, аж ну. Аж просто нічого іншого не залишається, крім як знову звернутися до геґелівської філософії історії. Бо його філософія історії добра тим, що з її допомогою можна пояснити все на світі. Щоправда, пояснення ці не завжди надто легко зрозуміти, але так само не завжди в цьому винен Геґель.
Що діялося в Україні впродовж останнього десятиліття – кожен бачив, тож немає потреби все це детально згадувати. Хіба би не детально, а суто схематично, задля чіткості картини. Отже, впродовж останнього десятиліття в Україні виразно загострилася боротьба між двома Українами, тобто – за словами Миколи Рябчука – між двома проектами України: антиколоніальним та неоколоніальним. Вони ж – аборигенний та креольський. Вони ж – проєвропейський та проросійський. У 2004 році персоніфікаціями цих двох проектів виступили Ющенко та Янукович.
Перемога на президентських виборах першого, здавалося б, автоматично означала перемогу України антиколоніальної, проєвропейської, такої, коротше, як нам треба. Проте сталося навпаки. З одного боку, заскочена помаранчевим результатом виборів і добряче скорумпована Путіним «стара Європа» виявилася неготовою прийняти у свої обійми бідних українських родичів. З боку другого, сам переможець Ющенко показав себе неперевершеним «миздобулом», який прекрасно вмів роздавати обіцянки, але жодного разу не спробував їх виконати. У відносно недавньому інтерв’ю Александр Кваснєвський, який за ці роки донесхочу наспілкувався з усіма головними українськими політиками, навіть був вимушений визнати таке: «В будівництві міждержавних стосунків нинішній український президент є людиною конкретною. Він поважає прийняті рішення і підписані угоди. З ним буває важко порозумітися в різних питаннях, але якщо вже домовленості досягнуто, то можна бути впевненим, що вона буде реалізована. Натомість його попередник саме з цим мав проблеми. Віктор Ющенко був схильний поговорити про ідеї й цінності, але без застосування на практиці».
Ну, Кваснєвський – політик досвідчений, він не може собі дозволити сказати про президента іншої країни: «гопник і неандерталець». Тому каже: «з ним буває важко порозумітися». Зрештою, тут важлива не так характеристика Януковича, як те, що Кваснєвський майже прямо назвав Ющенка людиною, з якою немає сенсу починати спільні справи. Європа й не починала. А потім до влади взагалі прийшов Янукович з усіма своїми креолами, русолизами та іншими «антифашистами» – і стало очевидно, що замість туманних мрій про Європу нам дедалі більше доведеться звикати до неоколоніальної конкретики «руского міра»...
І раптом – такий поворот. Раптом Янукович звинувачує Росію в невиконанні якихось там домовленостей і проголошує курс на асоціацію з Європейським Союзом. І що характерно: фракція Партії регіонів, несподівано для себе запалавши любов’ю до європейських цінностей, з ним одностайно погоджується, а голова Верховної Ради Рибак на всю Європу заявляє, що вже у жовтні Україна «виконає всі умови для підписання Угоди про асоціацію, включаючи правове вирішення проблеми зі звільненням Юлії Тимошенко». Більше того: і сам Євросоюз вустами, наприклад, свого верховного представника із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон однозначно стверджує: «Ми не можемо втратити Україну». От тобі й очевидність: підмінив хтось їх усіх непомітно чи що?
Не сприйміть за блюзнірство, але я думаю, що так: підмінив. Точніше, підманув. І то не хтось, а геґелівський Світовий Дух. Ні, звичайно, існують і трохи приземленіші версії того, що нині відбувається в Україні. Приміром, путінський радник із питань Митного союзу Сєргєй Глазьєв вважає, що Європа взяла реальних власників України шантажем. Бо гроші та всіляка нерухомість цих реальних власників – від сім’ї Януковича до олігархів і решти багатеньких депутатів з міністрами – і так давно в Європі. От Європа, мовляв, їм і натякнула, що може ретельно зайнятися питанням законності походження їхнього багатства. Хтозна, може, й так. Але навіть якщо це так, то невже Глазьєв думає, що європейські політики пішли б на подібний крок без відома Світового Духа?
Та Геґель, почувши таке, луснув би від сміху. Бо все відбувається строго навпаки: це Світовий Дух зазвичай діє без нашого відома, обертаючи наші пристрасті й бажання собі на користь. У двох словах: історія – за Геґелем – це земна хода Світового Духа. У процесі цієї ходи Дух досягає своєї мети, тим часом на наші вбогі цілі йому глибоко наеманувати з його абсолютної висоти. Головною ж його метою, абстрагуючись від подробиць, є свобода, а її політичним втіленням – правова держава. При цьому Дух, щоб не занудьгувати, любить вдаватися до різних хитрощів. А саме: вибирає собі жертв і змушує їх робити речі, потрібні йому, але так, щоб вони думали, ніби це потрібно їм.
Припустимо тепер, що у своєму «поступі свободи» Світовий Дух дістався нарешті України. Не буде ж він безпосередньо звертатися до Януковича та його олігархів, правильно? Бо він у принципі ніколи не звертається до своїх маріонеток безпосередньо, а до таких – і поготів. Відтак: ви би що зробили на місці Світового Духа? Я би розіграв карколомну комбінацію, по-перше, вчинивши запеклим серце Путіна, щоб той розв’язав торговельну війну і відстрашив від себе згаданих власників України; по-друге ж, наславши на самих власників європейських перемовників, щоб ті на пальцях пояснили, чому безпечніше мати справу з Європою, ніж із Росією. Хай собі Янукович і компанія діють із власних шкурних інтересів – аби лише це допомогло вийти Україні на дорогу свободи.
Ага, і ще – на місці Світового Духа – я років за десять організував би найпрозоріший в історії референдум, щоб населення України справді без жодного тиску і фальсифікацій вирішило, до якого союзу йому вступати. Котрі області проголосують за Митний, вступлять до Митного, а котрі за Європейський – до Європейського. Боюсь тільки, що аж такими дрібницями Світовий Дух навряд чи захоче перейматися.
13.09.2013