По столицях Европи.

 

Наш Бедеккер.

 

Кольосальний нахил серед сучасних Українців до туризму, що починає переходити в справжню епідемію, і повний брак літератури, котра допомогала би швидко, спокійно і комфортабельно зробити намічену прогульну, примусило нас взятися за працю, котра має бути необхідною кожному Українцеві закордоном.

 

Правда, дехто може закинути нам, що "література, котра давала легку і приємну можливість їздити по Европі, видавалася і ранійше, в більш ніж потрібній кількости, міністром Темницьким, радником Жуком, міністром Мартосом і другими "мужами" України, але позаяк виявилося, що особи, котрі користувалися їх послугами, діставали одночасно з літературою такий смак до віденського повітря, що давалі собі присягу ніколи з Відню не виїздити, то редакція рішила, не зважаючи на видатки, видати зазначений провідник і тим задовольнити пекучу українську потребу.

 

Почнем, як водиться, ab ovo.

 

Збудіть серед ночі першого ліпшого Галичанина (котрі, як відомо, суть найсвідомійшою частиною українського народу) і спитайте його несподіванно:

 

— Що є столицею світу?

 

— Евентуально Відень! — скрикне він, ніскільки не задумуючись і додасть. — Прецінь евентуальна потенція ульоковання, файна апровізація і инші люксуси роблять запропоноване заквестіонованє децизивно неконсеквентним, зглядно абсурдним!

 

Тут ви можете сміло перепинити дальшу розмову, бо навіть, маючи під рукою повного Брокгауза, ви все одно нічого не розберете, і вийти, побажавши йому по галицькому звичаю:

 

— Ґуте нахт!

 

Відень так Відень; і ми починаєм з Відня.

 

***

 

Переважаюча більшість Українців узнала про істнування Відня в 1919 році, але це не значить, що він до того не істнував.

 

Навпаки, він істнував і, навіть, з сивої давнини уславився меблями, опереткою і дамськими оркестрами.

 

Поминаючи Бурґ, Музеї, Собори, Універсітет і другі дрібниці, приходиться зазначити, що головною дивниною є безперечно кафе Геренгоф.

 

Римський Капітолій і Грецький Парнас ніщо в порівняні з цим, єдиним в світі з'явищем.

 

Що значить ці збірки мертвих спогадів, чи, в ліпшому випадку, статуй нарівні з цим, де ви можете побачить кожний ліпший день найвизначнійших провідників української науки, штуки, літератури і ідеольоґів українського руху.

 

Тут і ідеаліст Калинович і весельчак Хомик, добродушний педаґоґ-комерсант Крушельницький, відомий радіотелєґрафіст і ходок по дроту Вітик і знаменитий "Дзвін", прозваний так за те, що не пропускає випадку подзвонити в прихожу міністра фінансів.

 

Тут ви можете побачити шляхетне обличчя відомого красномовця і фільозофа Мазуренка, ставну симпатичну постать комуністичного комерсанта Сірого, натхненне лице д-ра Бриндзана і багато чого иншого.

 

Хто раз побував в Геренгофі, той ніколи не забуде цього. Життя там кипить.

 

Тут Калиновнч показує веселій кумпанії свої фотографії; там Мазуренко продає Крушельницькому свою хемію, а тут "Дзвін" обмірковує, чи не наложити на твори Винниченка треті 100%.

 

У зворушеного глядача сльози виступають на очах при виді цієї іділлії. Вийдемо скорійше з ним, доки він не заплакав.

 

Недалеко відти знаходиться кафе "Централь", знамените тим, що там, в дальній ложі праворуч міститься редакція "Волі".

 

Утримання редакції коштує 7 корон в день, за що редактор лише зобовязаний випити "ейне тюркіше".

 

Співробітники п'ють лише воду по дві шклянки на душу і, для відвороту очей, скромно кажуть проходящим кельнерам — "шон бештельт".

 

Здебільшого цей фортель удаєтеся, але, иноді, кельнери ловлять зазівавшогося співробітника на гарячому і злорадно примушують його випити "ейне тюркіше", не звертаючи жадної уваги на благання жертви.

 

В "Централі" приїзджий даремно буде шукати юнацької жвавости і широкого розмаху мешканців "Геренгофу".

 

Приїзжі українські дипльомати обходять цю мрачну установу за чотирі квартали і коли бувають в "Геренгофі", то йдуть по Рінґу, Кертнерштрассе і Ґрабену і тоді тільки залазять з чорного ходу.

 

Щасливим почуває себе "діяч", котрому вдається прослизнути непомітно поуз страшне місце і недоторканому намацати спасительні, гостинні двери "Геренгофу".

 

А иноді недосвідчений провінціяльний посол забреде в "Централь" в горячий липневий день, змучений спрагою. Підтягаючи широкі штани і витираючи лоба клітчатою хусткою, з насолодою підносить він до уст холодну "сода міт гимбер" і несподівано уставить очі в страшний куток.

 

Дибом стануть йому остатки волосся, напиток, противно всім законам фізіки, застряне йому в горлі, зуби заклацають і, відірвавши два гудзіки від піджака в смертельнім поспісі, кине бідняга на стіл мало не половину свого паляресу і вилетить, як ошпарений, за двери в супроводі поглядів здивованих кельнерів. Ще на Шоттенрінґу буде він оглядатися, важко сапаючи і витираючи лоба, одпльовуватися і непомітно хреститися на дзвіницю Вотівкірхе, присягаючися Мартосом і Темницьким поставити пудову свічку лютеранському богу, коли виведе крива.

 

Всі тікають від цього міста жаху, лише легкокрилі геренгофовські пташки залітають иноді сюди з веселим цвірінканням і, дзюбнувши пару зернят з кешені страшного редактора, весело відлітають на насиджене місце. Все знову огортає тиша.

 

Страшно!!! Не будемо й ми заходити туди. Хай йому.

 

***

 

Відень є дуже торговельне місто.

 

Не задоводняючися силою крамниць, магазинів, торговельних домів на комерційних вулицях Кертнерштр., Маріагільферштр. і других, віденці, окрім того, дуже люблять ярмарки.

 

З огляду на відсутність у місцевих комерсантів відповідної ініціативи, орґанізаторами ярмарок бувають здебільшого приїзджі.

 

Так, наприклад, в 1919 році два заїзджих купці орґанізували в Ґрандготелі перманентний, на зразок Київських контрактів, ярмарок під фірмою "Темницький—Жук і Ко.".

 

Ґрандготель ломився від натовпу, і цілих пять місяців жваво йшла торгівля "роспивочно і навинос".

 

Оріґінальне підприємство принесло великий зиск не тільки смілим орґанізаторам, але і деяким контраґентам, котрім потім, при самих незначних видатках, вдалося відкрити в Фінляндії, Італії і других місцях многоміліонні філії під спільною фірмою "Хапай що бачиш".

 

***

 

В Відню також дуже розвинене театральне життя.

 

Не вважаючи на велику кількість театрів, концертних заль і величезних кіно, діставати білети стає все труднійше і труднійше, і це спонукає енерґійних і ініціативних людей відкривати все нові і нові театральні підприємства.

 

Так з початку 1920 року відкрився на Нейермаркті новий блискучий театр на зразок знаменитого Парижського Grand Gignol, під назвою Meissl trad Schadn.

 

Театр зняла всесвітнє-відома комічна трупа під дирекцією "Макаренко—Швець".

 

Виступи прекрасно підібраного ансамблю мали кольосальний успіх у віденців, і театр часто не міг умістити всіх аматорів.

 

Найбільшими сімпатіями публіки користувалися — знаменитий Гура в ролі Гамлета і Микитяк-Солтис в ролі Офелії.

 

Група з нечуванним успіхом виставляли спочатку "Самозванець" — Навроцького, а потім "Розбійники" Шиллєра.

 

З огляду на розширення справи були запрошені гастрольори:

 

Антоніні — відомий ексцентрік з Риму.

 

З Парижу знаменитий Шелухейран — на ролі шляхетних батьків і місцева сила — Крушельман, котрий, за невелику платню, талановито виконує всі ролі, які тільки не дай.

 

При участі всіх цих етуалів, Дирекція, не зважаючи на видатки, поставила знамениту Шекспировську траґедію "Пошилися в дурні".

 

На жаль, не вважаючи на небувалий в Европі успіх, між дирекцією зайшли непорозуміння (в наслідок яких один з директорів виїхав в артистичне турне з частиною трупи, щоби виставляти по кращих европейських курортах всесвітньо відому Шиллєровську драму "І я не я і кобила не моя".

 

Друга частина трупи лишилася у Відню і готує для закриття сезону велику побутову п'єсу Островського "Не все коту масниця". Дирекція надіється на повні збори.

 

***

 

Але Відень не тільки забавляється, він і вчиться.

 

Кількість музеїв, галерей і других наукових установ у Відню просто не піддається обрахунку, і в цьому віявляється пієтетне відношення Німців до науки.

 

Окрім великих мійських є маленькі, маловідомі широкій публиці музеї, котрі проте дуже ціняться справжніми аматорами. Ми рекомендуємо нашим читачам обов'язково відвідати відому установу на Aleegasse 29.

 

Аматори приходять туди і простоюють цілими годинами, розглядаючи стіни, стелю і, навіть, підлогу. Довкола панує приємна прохолода і урочиста тишина. Ніхто не потурбує вас, не влізе вам в душу грубим запитанням "хто ви і чого сюди прийшли", і душа ваша тоне в мріях і спогадах.

 

А коли проб'є година, то всі присутні з жалем прокидаються від мрій, з жалем струхують з себе золоту дрімоту і виходять мріючи про завтрашній день.

 

Примітка. Вхід безплатний. Палицю і капелюха рекомендується ні в якім разі з рук не випускать.

 

Недалеко звідти на Фрідріхштрассе міститься знаменитий Віденський спірітичний інстітут "Оцукс", котрий рекомендуємо нашим читачам обов'язково відвідати.

 

Довго ломали собі голови цікаві віденці — що воно таке, доки справа не була роз'яснена проїзжим індійським факіром.

 

Спірітичні книжки, по котрих правиться "Чорна Месса", переховуються в потаємних місцях і строго бережуться від людського ока.

 

За послідній рік інстітут досяг таких кольосальних успіхів в столоверченії і в викликанні духів, що одкрив філію в Парижу, куди переїхала значна частина членів, щоби відкрити там торгівлю бувшими в ужитку духами і другими астральними тілами.

 

Не вважаючи на невісому консістенцію товару, догадливі спіріти дістають дуже вісомі наслідки.

 

***

 

Відень — один з найбільших культурних центрів Европи, вславився своєю пресою.

 

Десятки і сотки газет виходить в сотках тисяч примірників і засипають Відень папіряним дощем.

 

Головним з цих могутніх провідників всесвітньої культури є, безперечно "Нова Доба", "Боротьба" і "Український Прапор".

 

Сотки тисяч людей чекають кожного числа цих орґанів.

 

Тисячи стоять в черзі при друкарнях, щоби дістати хоч один примірник, і діставший щасливець летить з дорогоцінного здобиччю додому, збиваючи по дорозі прохожих, і, скликавши знайомих рідних і приятелів, прочитує в колі сім'ї від слова до слова.

 

Найбільшою популярністю заслуженно користується гумористичний тиждневик "Нова Доба", котрий виходить під спільною редакцією відомого гумориста-санґвініка Левинського і знаменитого Калиновича, котрий уславився в Росії під псевдонімом Дурова Старшого.

 

Слідуючою по значинню є безумовно "Боротьба".

 

В протилежність "Новій Добі" — це велика европейська ґазета на зразок "Нового Времени" чи Times'a. Вона містить ріжного роду великосвітські новинки, некрольоги з приводу смерти високих осіб і т. п. Видається компанією американських нафтових королів містерами В. і Тик. По тиражу змагається з "Новою Добою", і навіть фаховці не можуть опреділити, котра побиває.

 

Зовсім осібно стоїть серьозний науково-медичний орґан "Український Прапор", який видає кумпанія докторів.

 

Науковий характер журналу витриманий до дрибниць т. щ. не тільки редаґують і пишуть статті докторі, але, навіть, по хатах розносять і редакцію замітають також докторі.

 

На жаль, цей надзвичайно цікавий унікум виходить на старосанскритській мові (так звана прамова) з легким додатком латинських, грецьких, французьких, німецьких, польських, китайських і других слів, т. щ. зрозумілий лише вузькому колу фаховців.

 

Окрім Відня має ще розповсюдження в Лхассі серед лам.

 

***

 

Як і всяке старе місто Відень, має і свої погані сторони.

 

Велике місто жадно втягає в себе всілякі карні елєменти, перетравлює їх, виховує і витворює нову расу, як наприклад, парижські апаші, неаполітанська коморра, чи московські хитровці.

 

Члени цих злочинних товариств ховаються в темних глухих переулках, де панує порок і злочинство.

 

Горе нещасному одинокому прохожому, що заплутається в кривих вуличках старого міста. До самого тіла розберуть його, збиткуючи, і на другий день побачить бідолаха любимі речі свої на толкучому ринкові, і ні у кого буде шукати управи.

 

Так і в Відню. Ми настирливо застерігаємо наших читачів і всякого приїзжого за всяку ціну обминати Schwarzspanierstr., де міститься "пресова служба".

 

Як коршаки налетять на нього молодці з Бриндзановського Бюра. Злорадно посміхаючись, обдеруть його з усіх відомостей, що привіз він з України, і на другий день побачить бідолаха, як будуть гуляти по світу його інформації під большевицьким соусом, і ніяка поліція не розбере, де тут правда, а де брехня.

 

***

 

Тепер покинемо шумне місто з його трамваями, автобусами, театрами і вийдемо в околиці.

 

Одним з найбільш гарних і цікавих місць у кожному старому місті є могилки.

 

Тут перед очима зворушеного глядача проходить ціла історія міста, втілена в камяні ряди статуй, надгробків і мавзолеїв. Серед зелені трави і дерев біліє мармур, сяє бронза, і послідній промінь сідаючого сонця убірає все в мякі пурпурові барви.

 

Довкола тиша, і душа мимохить летить до великих тіней похованих. Ходім і ми до їх могил.

 

Праворуч серед зеленої трави у самого паркану притулилася скромна могила "На Переломі".

 

Простота достойна величчя.

 

На білій мармуровій дошці ляконичний напис "Прохожий! Розкажи в Геренгофі, що ми лягли тут, не діставши чергової субсідії". На горі барельєф, уявляючий Олеся, підтримуємого двома чи трьома Кушнірами. На долині Хомик, Мурський і Борщак в римських тогах кадять перед погруддям Макаренка.

 

Поруч лежить свіжа і вже забута могилка маленького недоноска "Сміх".

 

Дитина ще в ембріоні подавила великі надії, але, на жаль, необережна матуся — Олесь поковзнулася на крутих сходах в "Урбані Келлер". Наслідком були передчасні роди і загибель всіх подій.

 

Життя матері зовні небезпеки, але вона мусіла виїхати до Марієнбаду на курацію.

 

Вечоріє... Виходимо з цвинтарю і кидаємо послідній погляд на Відень, що тоне в вечірнім тумані. Тепер ми знаємо його краще, ніж рідні Кобеляки чи Миргород.

 

— — — — — —

 

На цьому ми закинчуємо огляд Відня і переносимся до другої столиці Еропи.

 

[Воля, 25.10.1920]

 

28.10.1920