20 березня 2026 року від наслідків загострення хронічних хвороб на 98-му році життя, 77-му році чернецтва та на 65-му році архієрейства помер Почесний патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру Михайло Денисенко), повідомили предстоятель Епіфаній і Київська митрополія Православної Церкви України та – з вказанням сану яко Святійший Патріарх – Київська патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Досягши за Радянського Союзу вершин в ієрархії Російської православної церкви (екзарх України РПЦ в 1966–1990 роках, а після смерті московського патріарха Пимена в 1990 році – місцеблюститель московського патріаршого престолу і один із кандидатів на нового патріарха), він став символом невизнаної автокефалії українського православ'я.
Михайло Денисенко народився 23 січня 1929 р. в с. Благодатне Амвросіївського району Донецької області в родині Антона і Меланії Денисенків. Батько загинув на фронті у 1943 році, що послужило наверненню підлітка до віри.
У 1946-48 рр. навчався у Одеській духовній семінарії, продовжив навчання в Московській духовній академії. 1 січня 1950 р. у Троїце-Сергієвій лаврі був пострижений у чернецтво з іменем Філарет, того ж року рукоположений на ієродиякона, а 1951 року – на ієромонаха.
У 1952 році закінчив курс Московської духовної академії з вченим ступенем кандидата богослів’я і був призначений викладачем Священного Писання в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року викладав у Московській духовній академії.
У 1953–1954 навчальному році в Московській духовній академії йому присвоїли звання доцента. У 1956 році призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату РПЦ і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962 року був настоятелем подвірʼя РПЦ при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (Єгипет).
4 лютого 1962 року в Ленінграді відбулася хіротонія на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії РПЦ. Виконував обов’язки керівника Ризької єпархії. З жовтня 1962 по грудень 1964 року – єпископ Віденський і Австрійський РПЦ. З грудня 1964 по травень 1966 року – єпископ Дмитровський, ректор Московської духовної академії і семінарії.
14 травня 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного синоду РПЦ, екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 1968 року зведений у сан митрополита. Після смерті патріарха РПЦ Пімена в травні 1990 року Філарета на Священному синоді РПЦ вибрано місцеблюстителем Московського патріаршого престолу, відповідно він головував на архієрейському соборі РПЦ 1990 р., будучи кандидатом – разом з митрополитом Ленінградським та Новгородським Алєксієм Рідігером та митрополитом Ростовським та Новочеркаським Володимиром Сабоданом (пізнішим предстоятелем УПЦ МП) на патріарха РПЦ. В результаті виборів Алєксій отримав 139 голосів, Володимир – 107, а Філарет – 66.
У зв’язку з перетворенням Українського екзархату РПЦ на самостійну в управлінні Українську православну Церкву Архієрейським собором УПЦ у липні 1990 року одноголосно обраний митрополитом Київським і всієї України, предстоятелем УПЦ (в складі РПЦ). Архієрейський собор РПЦ в жовтні 1990 року перетворив Український екзархат на Українську православну церкву, постановивши, що предстоятель УПЦ обирається українським єпископатом і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі. В листопаді 1990 року в Києві відбувся I Помісний собор УПЦ, на якому було прийнято новий Статут УПЦ.
Після проголошення незалежності України на підставні рішення Священного синоду та Архієрейського собору УПЦ Філарет скликав і очолив в листопаді 1991 року Собор УПЦ, який одноголосно підтримав звернення до патріарха РПЦ Алєксія з проханням дарувати автокефалію УПЦ. В квітні 1992 року Архієрейський собор РПЦ відхилив це прохання, звинувативши при цьому Філарета в аморальності, і Алєксій закликав Філарета піти з посади предстоятеля УПЦ.
У травні 1992 р. на підставні рішень, які не відповідали Статуту УПЦ (за статутом собор міг скликати тільки предстоятель, але це зробив харківський єпископ), був де-факто усунутий від керівництва УПЦ, а потім рішенням Архієрейського собору РПЦ був оголошений «позбавленим сану».
25 червня 1992 р. на Об’єднавчому Соборі в м. Києві підтримав рішення про об’єднання УАПЦ та УПЦ в Українську Православну Церкву Київського Патріархату, за рішенням Собору отримав посаду заступника патріарха (Мстислава Скрипника) з титулом митрополита Київського. Після смерті Мстислава в 1993 році Димітрій Ярема відновив і очолив УАПЦ, а патріархом УПЦ КП обрано колишнього політв'язня Володимира Романюка.
Після його смерті (липень 1995 року від інфаркту при нез'ясовних обставинах при зустрічі в Ботанічному саді) предстоятелем УПЦ КП в жовтні 1995 р. обрали Філарета. Однак, попри всі зусилля, УПЦ КП так і не була визнана канонічною в православному світі.
У 1997 році за поданням єпископату УПЦ МП Архієрейський Собор РПЦ видав акт про відлучення Філарета від Церкви (анафему).
У 2018 р. Святий і священний синод Вселенського патріархату, розглянувши апеляції, визнав рішення РПЦ про «позбавлення сану» щодо митрополита Філарета у 1992 р. не відповідним канонам, прийнявши його у спілкування як колишнього митрополита Київського.
Виконуючи попередні домовленості, за рішенням Архієрейського собору УПЦ КП Філарет 15 грудня 2018 р. скликав у храмі Малої Софії у Києві Помісний Собор УПЦ КП, який прийняв рішення про припинення окремого існування релігійного об’єднання УПЦ КП та про входження до єдиної Православної Церкви України. На підставі прийнятого Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 р. Статуту ПЦУ став постійним членом Священного Синоду ПЦУ як Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України та керівник окремої єпархії у м. Києві.
Від червня 2019 року був архієреєм на спокої Православної Церкви України.
Однак, сам Філарет з цим не погодився і вважав себе патріархом розпущеної Української православної Церкви Київського патріархату.
Примирення з предстоятелем ПЦУ настало тільки минулого року: 5 листопада Філарет відвідав з візитом дружби митрополита Епіфанія у Михайлівському соборі.
При звістці про смерть Філарета митрополит Київський і всієї України Епіфаній оприлюдним кондоленцію:
"Сьогодні глибокий сум і жаль у моєму серці, як і в серцях багатьох українців, бо нині завершився земний шлях Святійшого Патріарха Філарета.
Закликаю всеукраїнську паству підносити сердечні молитви за упокій душі новопреставленого Патріарха Філарета, який сьогодні відійшов до Господа. Просімо у Всевишнього прийняти його у Своєму Небесному Царстві. Сердечні співчуття рідним спочилого владики!
Ми завжди пам’ятатимемо настанови Патріарха Філарета про важливість підтримання єдності Української Церкви навколо Київського Престолу. Пам՚ятатимемо і виконуватимемо також його уроки й настанови про важливість соборності, про смирення перед волею Божою і волею повноти Церкви, про віддане служіння Богу, Церкві Христовій та українському народу.
Серце Патріарха Філарета зупинилося на 98-му році життя. Але молитва та пам’ять про нього залишаться в помісній автокефальній Українській Православній Церкві довіку. Нехай світлою і вічною буде пам’ять новопреставленого Патріарха, а душа його нехай радіє на небесах тим плодам, які його добра праця тут, на землі, дала і буде давати!
Царство Небесне, вічна пам’ять і вічний спокій спочилому Патріарху Філарету!"
20.03.2026