Давня музика у Львові

22 роки світла: як фестиваль Давньої музики у Львові вшанував свого засновника

Вже двадцять два роки музичне життя Львова восени забарвлюється бароковим звучанням. Глибоко-емоційне виконання, автентичні інструменти, давні друзі та нові колаборації, широка палітра барокових композиторів та сенсів, що не втрачають з часом своєї актуальності і музика, що зачаровує своїм звучанням. Це все про фестиваль Давньої музики у Львові, що цьогоріч проводився з 15 по 23 листопада. Цю едицію присвятили засновнику фестивалю Роману Стельмащуку — хормейстру, досліднику давньої музики, що 10 років тому відійшов у засвіти.

Роман Стельмащук, засновник фестивалю Давньої музики у Львові.

Двадцять два роки попри будь-які життєві обставини, політичну ситуацію, ковід, війну, блекаути, фестиваль продовжує своє існування, продовжує знайомити слухача зі світом барокової музики та розвивати історично-поінформоване виконання.

Цьогоріч до постійних львівських учасників доєднались як і добрі друзі фестивалю, як от Марек Топоровські, Станіслав Веляник, так і нові імена з Чехії та Великої Британії — Петра Хайдучова, Емілі Ештон, Анна Старушкевич та Павло Безсонюк. Для львівської музичної спільноти така синергія різноманітного досвіду, об’єднаного світлою пам’яттю Романові Стельмащуку, трагічних подій українського минулого та теперішнього відобразилась в п’ятьох подіях фестивалю, залишала місце як для рефлексії, так і для світлого гумору й надії.

Кожен слухач міг обрати, що ближче йому було до душі — звучання хору, камерного оркестру, познайомитись із бароковими інструментами, поєднанням тембрів труби та органу або ж зануритись у світ оперних арій.

Прелюдією до фестивалю слугував концерт Марека Топоровського та Томаша Слюсарчика — труба та орган, що дуже органічно звучали в Митрополичій Базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії. Родзинкою вечора стала композиція самого Марека Топоровського — “Сарабанда (Пам’яті Романа Стельмащука)” — композиція, що поєднала старовинний жанр із сучасними засобами виразності. Віртуозна майстерність виконавців задала чудовий тон всьому фестивалю.

Відкривав Давню музику у Львові оркестр старовинної музики Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, разом з Анною Іванюшенко під батутою диригента Станіслава Веляника. Ентузіазм та свіжість виконання програми відправила слухачів у подорож стилями від бароко до зародження атональної музики Чарльза Айвза.

На сцені музиканти не тільки грали, а й всіляко розважались: притупували ногами, відтворюючи середньовічний танець, грали на віолончелі наче на гітарі, імітували малий баран вклавши в струни контрабаса лист паперу, тим самим зробивши його ударним інструментом. Випереджаючи свій час, Генріх Ігнац Франц фон Бібер писав політональну музику вже у 17 столітті, а його примітка до виконання однієї з частин «Battalia à 10» звучить так: “тут скрізь дисонанс, бо так п'яниці звикли ревіти різними піснями”.

Попри гумор, через твори порушували й вічні теми про буття, хаос, місце людини в цьому житті. Ось як про свій твір «Les éléments; Simphonie nouvelle» пише Жан Фері Ребель: “Я наважився взятися за завдання поєднати ідею змішування Елементів з ідеєю Гармонії. Потім ці ноти розвиваються, піднімаючись до унісону у своїй природній прогресії, і після дисонансу чути ідеальний акорд. Зрештою, я повірив, що це зробить хаос гармонії ще кращим, якщо, блукаючи крізь хаос на різних струнах, я зможу, не дратуючи слух, зробити остаточний тон невизначеним, поки він не повернеться визначеним у момент розв’язання”.

Закінченням вечора слугував знаменитий твір Чарльза Айвза “The Unanswered Question”, особливістю якого є розташування музикантів у різних частинах залу — у Львівській філармонії це виглядало так: струнна група звучала при вході до зали Людкевича символізуючи “друїдів, що нічого не знають, не бачать і не чують”. Їхні спокійні гармонійні акорди яскраво контрастували з групою флейт, що знаходилась на сцені — ті, що шукають відповідь, з кожним разом все хаотичніше й хаотичніше. Труба сім разів ставила “Вічне питання існування” з балкона зали кожного разу дещо змінюючи розташування.

Багато на фестивалі звучало українського бароко — два концерти хорового співу присвячені нашій українській традиції. Перша подія відбулась 21 листопада приурочена пам’яті Романа Стельмащука й складалась з духовних творів доби бароко — від музики анонімів до Максима Березовського та Артемія Веделя у камерному виконанні A Cappella Leopolis — ансамблю, засновником якого був Стельмащук та його дружина Людмила Капустіна.

Друга українська програма звучала вже на закритті фестивалю — це масштабне дійство колективу зі славетною історією — чоловіча капела “Дударик” разом з інструментальним ансамблем виконали духовні та світські твори, театралізовані номери та канти від раннього бароко до класицизму, більшість з яких аранжував Роман Стельмащук. В залі панувала атмосфера святковості та приязності, адже модерував подію сам диригент Дмитро Кацал. Разом зі струнним квартетом “Фенікс”, різноманіттям інструментів — гітарами, контрабасом, скрипками, волинкою та сопілками “Дударик” створив калейдоскопічний життєствердний концерт, що став фінальним акордом фестивалю.

Особливою подією для Львова стала співпраця з британськими колегами на чолі з Анною Старушкевич, що стала ініціаторкою концерту “Жінки та чоловіки бароко”. Ця подія розвинула декілька дотичних процесів — завдяки меценатам з’явились нові для львівських музикантів барокові інструменти, зокрема віола да гамба, жильні струни, відкриті репетиції та майстер класи. Це все сприятливо вплинуло на концерт, що відбувся 22 листопада і став родзинкою цілого фестивалю. Жильні струни, котрі використовували на барокових струнних інструментах разом з специфічними загостреними смичками дають змогу сучасним музикантам, зокрема ансамблю Terra baroca, виконувати барокові твори історично достовірно. М’яке та живе звучання ансамблю в поєднанні з доречною театральною начиткою сюжетів опер Поліною Кордовською, створювали довірливий зв’язок між виконавцями та слухачами.

Анна Старушкевич, не зважаючи на підхоплену застуду, магнетично приковувала до себе погляд — природньо перевтілюючись в героїнь та героїв оперних сцен Монтеверді, Перселла та Генделя, вона правдиво переживала емоції гніву, суму, розпачу, образи та надії як і в партіях свого голосу, так і в своїй театральній грі. Їй хотілося вірити й переживати спільно ті ж емоції, що і її персонажі — чи то в плачі Дідони, чи то хоч і вплетеного в український контекст віртуозній арії Аріоданта.

Красу та віртуозність барокових інструментів сповна можна було почути в інструментальних творах Б. Маріні, Т. Г’юма, Г. Перселла та Г. Генделя, де солювали Павло Безсонюк, Емілі Ештон та Сергій Гавриленко.

Важливим аспектом фестивалю Давньої музики є цінності та людяність. Так два концерти — “Романові in memoriam” та концерт A Cappella Leopolis були благодійними, що наштовхує на роздуми про те, що мистецтво й музика зокрема ніколи не стоять осторонь того, що відбувається в нашому сьогоденні.