Феномен “Високого Замку”

Феномен “Високого Замку”: чверть століття музики, памʼяті й дружби

“Високий Замок” – знаний академічний інструментальний ансамбль солістів, що вже чверть століття творить українську культуру на сцені Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. Двадцять пʼять років без перерв і пауз, із постійним складом з семи музикантів, арсеналом найрізноманітніших інструментів та розмаїттям жанрів – за такий тривалий час інші колективи нерідко розходяться поглядами, розпадаються чи губляться в рутині. Але не цей ансамбль. Твір за твором, концерт за концертом, сезон за сезоном “Високий Замок” підіймається на свою мистецьку вершину й залишається впізнаваним голосом української сцени. Як? Погляд на двадцять пʼятий концертний сезон дає відповідь. 

Василь Іванишин, Олег Наумчук, Ірина Войтович, Андрій Яцків, Олександр Голубничий, Ольга Томків-Верхоляк, Орест Лозинський, Дмитро Балушка, Ярослав Мигаль.

Історичний нарис “Високого Замку” 

У 1997 році цимбаліст Олександр Голубничий отримав із Німеччини несподівану пропозицію: в рамках українсько-німецького проєкту зібрати інструментальний ансамбль для роботи з державним театром Staatstheater у місті Кассель. Колектив сформували, а керівником обрали Андрія Яцківа, який незмінно усі ці роки веде ансамбль. Перед музикантами постало завдання “із зірочкою”: врятувати постановку “Im weissein Rossl am Wolfgangsee” Ральфа Бенацького, яка у попередньому сезоні театру не мала успіху. І це сталося – як колись Соломія Крушельницька врятувала «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні, так і львівські музиканти змогли “воскресити” виставу австрійського композитора. У результаті контракт про співпрацю продовжили спершу на пів року, потім ще на рік, а сам ансамбль став справжньою зіркою німецької сцени. 

Василь Іванишин, Олександр Голубничий, Петро Жилик (сидить), Руслан Павленко, Олег Наумчук, Андрій Яцків, Юрій Бішко

Але ніде не є так добре, як вдома – там, де ти найбільше потрібен.

Пожертвувавши амбітними перспективами у Німеччині – колектив повернувся додому і став частиною Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. 

Це не означало, що двері на світові сцени зачинилися – навпаки, “Високий Замок” і досі радо запрошують на цікаві та престижні події. Лише минулого сезону вони мали дванадцять концертів у Німеччині,  а цьогоріч – двічі гастролювали у Польщі. 

Німеччина, 2024 рік.

Польща, 2025 рік.

Проте йдеться не стільки про географію, скільки про вагу цінностей.  

Залишити спокусливу можливість реалізації за кордоном – непросте рішення для однієї людини. А що вже казати про сімох?

І все ж вони тут – жодного разу не зрадили свого вибору. Про це свідчать й самі концертні програми: українська музика завжди в пріоритеті, натомість російські твори не звучали в їхньому репертуарі ніколи.

Значення ювілейного сезону

Ювілей – це не лише свято, а й нагода озирнутися й побачити, що тримає тебе на обраному шляху. Двадцять пʼять років плідної роботи пліч-о-пліч вибудували надійний фундамент ансамблю, з якого розростається їхня діяльність. Це – просвітництво, що втілюється у різних формах і спирається на “стовпи” цінностей, спільні для кожного учасника колективу.

Памʼять, що закарбовує

Зберегти памʼять – означає не дозволити важливому зникнути у вирі часу. 

Якщо зазирнути у перелік цьогорічних концертів “Високого Замку” – одразу знайдемо підтвердження цим словам: значна частина подій була присвячена постатям, чия доля визначально перепліталася з долею української культури. Поетеса й діячка ОУН Олена Теліга, шістдесятники, зокрема Ліна Костенко, 95-річчя якої відзначили концертом на сцені театру імені Марії Заньковецької; легенди української пісні ХХ століття – Володимир Івасюк, Назарій Яремчук і Квітка Цісик. Ці програми стали справжніми фаворитами львівської публіки: лише концерти пам’яті Назарія Яремчука чотири рази збирали переповнені зали.

У співпраці із Zahid Concert Agency вдалося згуртувати чималу аудиторію навколо вишуканої української естрадної музики, зокрема завдяки програмі “Легендарні хіти української естради”, яка завжди викликає неабиякий інтерес. 

Та збереження памʼяті стосується не лише естради. У репертуарі колективу є також барокові, класичні й романтичні твори. Цьогоріч “Високий Замок” відзначив 210-річчя Михайла Вербицького, виконавши його Шосту симфонію у своєму нестандартному інструментальному складі – завдяки майстерному аранжуванню Андрія Яцківа. 

Памʼять, що плекає 

На цьому репертуарна різноманітність “Високого Замку” не обмежується – важливим напрямком сезону стала популяризація українського танго. 

Спільно з солістом Львівської національної філармонії Орестом Цимбалою, творчий керівник ансамблю, лауреат голівудської премії GRAMMY за продюсування фінального саундтреку серіалу “Чорнобиль” Андрій Яцків ініціював Перший міжнародний фестиваль-конкурс українського танго у Львові. На гала-концерті “Королі українського танго” колектив виступив з програмою, що відкривала слухачам імена майстрів, про яких свого часу знали замало: Анатоля Кос-Анатольського, Богдана Весоловського, Евгена Козака, Степана Гумініловича та Ярослава Барнича. 

Ідея була не стільки в суперництві, скільки в пошуку нових голосів та плеканні нової колективної пам’яті.

Далі – активна участь у VII Міжнародному фестивалі української ретро-музики імені Богдана Весоловського до 110-річчя композитора. Це – і супровід презентації книги Ігоря Осташа “Бонді. Повернення Весоловського” у ZAG Gallery, і виступи на конкурсі у Будинку Офіцерів та на сцені Львівської Опери поруч із Джамалою, Оксаною Мухою, Піккардійською терцією та іншими знаними виконавцями.

Інший бік цього жанру відкрив проєкт «Повстанське танго», присвячений 105-ій річниці Ольги Ільків – поетеси, зв’язкової Романа Шухевича. Пісні, що постали з її текстів, опрацював Андрій Яцків, створивши глибокі, проникливі аранжування, які у відповідному настрої прозвучали у виконанні Софії Федини та Ореста Цимбали. А танцювальна пара – Соломія Кудин і Віктор Сокрута – додала хореографічного жесту, що поєднав музику, слово і рух в одну історію.

Ансамбль зароджує й плекає пам’ять і про львівського поета та прозаїка Миколу Петренка – автора тексту пісні «Намалюй мені ніч». Його слова огортали музикою Мирослав Скорик, Володимир Івасюк, Ігор Білозір та інші композитори. У листопаді, до 100-річчя Петренка, “Високий Замок” планує створити особливу імпрезу, у яку залучить як досвідчених, так і юних артистів, для яких письменник особливо любив творити.

Памʼять, що формує

Діти. “Високий Замок” любить ділити сцену з наймолодшими артистами – любить ділитися із ними досвідом, а найголовніше – радістю творчого процесу. Так, за роки склалася особлива дружба з дитячим вокальним ансамблем “Квіти” Лапаївського ліцею імені Георгія Кірпи (керівниця – Галина Яцків). Учні з малих літ виходять на велику сцену філармонії, виступають із відомими солістами й, що важливо – отримують не страх, а радість від шквалу аплодисментів. 

Цьогосезоння ансамбль підтримав виконавців-початківців на першому Відкритому фестивалі малих форм «Музикуємо разом». Нерідко запрошував долучатися до своїх концертів студентів Львівського фахового музичного коледжу імені Станіслава Людкевича та Львівської національної академії імені Миколи Лисенка – це безцінний обмін енергією ще молодих і вже досвідчених музикантів. 

Керівник “Високого Замку” любить повторювати: «Якщо щось плануєш на рік – засівай поле пшеницею, якщо на десятиліття – сади дерева, якщо на століття, то виховуй ді­тей». У цій фразі – увесь зміст роботи колективу з наймолодшими. Памʼять про минуле й творення майбутнього починається з піклування про дітей у теперішньому.

Тож колектив регулярно проводить концерти для школярів, як от “Весела мандрівка”, “Розповіді про музичні інструменти”, “На зеленому горбочку” та інші. Також цьогоріч реалізував серію масштабних концертів до Дня народження Квітки Цісик у великій залі філармонії.

Іноді “Високий Замок” сам мандрує в гості до учнів: проєкт “Радуйся”, присвячений українській коляді, звучав на багатьох шкільних сценах, залюблюючи дітей в українську пісню, традицію, культуру.
 

Та є ті, що потребують трохи більшого – ті, для кого музика потрібна як вияв любові та уваги. Ансамбль давно приятелює з Родинним домом “Покрова” – прихистком для хлопчиків, позбавлених батьківської опіки. Тут колектив не раз бував із яскравими музичними програмами, а цьогоріч,  на святі до дня народження Тараса Шевченка, розділив із дітьми сцену. Юні артисти отримали тепло глядацької уваги і натхнення, яке щедро дарує співтворчість на сцені.

Памʼять, що допомагає 

У час, коли наша країна переживає найскладніші випробування, допомога Збройним Силам України стала пріоритетним завданням для кожного –  і для “Високого Замку” також.

Ще задовго до повномасштабного вторгнення ансамбль регулярно підтримував українське військо, зокрема активно гастролюючи східними регіонами країни. Сьогодні колектив незмінно бере участь у благодійних заходах – чи то у філармонії, гарнізонному храмі, чи безпосередньо у військовій частині. 

У травні ансамбль помандрував на ранчо “Гута Щирецька”, аби долучитися до мистецько-благодійного заходу “Вишиванка на Гуті” на підтримку Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. Проте напередодні склад “Високого Замку” вже зазнав деяких змін… Замість Олександра Голубничого за цимбали сів його син Андрій – батько вирішив добровільно вступити до лав ЗСУ. 

«…вранці, коли я йшов на репетицію, мені на Вайбер прийшло повідомлен­ня від Сашка: «Я мобілізувався. Йду отриму­вати одяг»,  — поділився Андрій Яцків в інтервʼю для газети «Високий Замок».

Для колективу це стало несподіванкою. Але згодом прийшло розуміння, що інакше й бути не могло: Сашко неодноразово демонстрував свою патріотичну позицію і, добре зваживши, зробив свій вибір.

“Високий Замок” з повагою підтримав це рішення – і тепер, коли один із них безпосередньо боронить рідну землю – підтримка армії набула ще глибшого, особистого сенсу для ансамблю.

Памʼять, що залишається по собі

“Гордість і слава музичного Львова та всієї України! Ті, хто заслужив не лише на захоплення і вдячність публіки, але й на високі державні нагороди і звання. Бо скоро три десятки років, як ці Артисти за велінням серця і совісті, за покликом національної гідності в душі (а не на догоду кон'юнктури шоу-бізу і не лише на жорсткий виклик війни) творили і творять національну культуру. І це не пафосні слова, це правда, про яку потрібно говорити і шанувати своїх – талановитих і справжніх”, – відгукується Ольга Гошовська, дружина Ігоря Білозора, яка вже багато років співпрацює з “Високим Замком”. 

Вони ж ніколи про себе так не скажуть. Але й навіщо, якщо за них все розповість музика. Варто лише почути їхнє виконання, щоб збагнути глибину особистостей, сенсів й задумів, майстерність та відданість своїй справі.

Ювілейний двадцять пʼятий концертний сезон “Високого Замку” – це передусім шлях, на якому сформувався не лише ансамбль, а й родина. Це ще одне нагадування про силу музики, справжньої дружби, цінностей та любові до своїх людей, свого народу, своєї культури.

І цей шлях продовжується. З музикою. І з вами.

До зустрічі з “Високим Замком” у наступному – двадцять шостому концертному сезоні!