Писати про Балкани складно, бо кожне твердження тут можна як арґументувати, так і спростувати. Пишучи без слів «мабуть», «напевно», «либонь» постійно потрапляєш у пастку хибних і неточних узагальнень. Такими вже є Балкани – тут не вдасться сказати щось однозначно й безапеляційно. Наприклад, фраза «на Балканах панує спокій і мир». Вона правдива, бо зараз у цьому регіоні немає воєн, люди ходять вулицями без бронежилетів, а в магазинах повно всілякої їжі й товарів. Водночас вона й неправдива, бо Балкани зсередини точить черв затаєної ворожості й образ – не тільки на себе чи сусідів, а й на весь світ, який покинув цей південний закуток Європи і, на думку деяких балканських націй, плете павутину змови проти них. Сербсько-албанський конфлікт, сербсько-бошнійський, хорватсько-сербський, албансько-македонський і македонсько-грецький – усі вони не тільки не вирішені, а й ґрунтовно не «заморожені». Радше неохайно зметені під килим, щоб ніхто сторонній не бачив.
Проблеми починаються вже з самого терміну «Балкани». Географічно маємо під ним на увазі Балканський півострів, названий так турками (у Болгарії є гори з назвою Балкан). На цьому точність завершується, бо не вдасться вичерпно назвати перелік країн, які належать до числа балканських. Тобто зарахуємо туди всі країни півострова, але що робити з Туреччиною (Оттоманською імперією) й Румунією? Більшість дослідників вважає їх балканськими, адже вони протягом останніх століть відігравали дуже важливу роль у розвитку подій на Балканах, але в той же час ці високочолі мудрагелі Угорщину вважають центральноєвропейською країною. Я не проти, але хіба Угорщина слабше вплетена в клубок балканської історії, ніж Румунія? Чи величезні територіальні маєтки мадярів на Балканах, їхній майже тисячолітній союз із Хорватією не є аргументами «за» включення й цієї країни в місцевий контекст? А якщо беремо Угорщину, то вже не можемо відмовити в праві бути «балканською» й Австрії (австрійські порти, анексія й володіння Боснією, Франц Фердинанд і вся та катавасія). Зрештою, Туреччина на Балканах зараз займає всього кілька кілометрів, але розглядати її поза балканським контекстом було б нерозумно. Ну, і якщо вже на те пішло, то за принципом «вплутування у балканський клубок» до цього регіону можна впевнено зарахувати й США, які останні три десятиліття грають сольну партію на півострові. Словом, тут можна водночас арґументувати і спростувати будь-яке твердження. Цією різноманітністю нам і цікаві Балкани, про які писати добре можна тільки вдаючись до поетичних засобів, експресивності, метафоричності й туманності.
Дві наразі найцікавіші країни на півострові – Боснія і Герцеговина та Македонія. БіГ – достатньо штучне федераційне утворення, яке складається з двох республік. У ньому живуть серби, хорвати та бошнійці (так називаємо боснійців, які сповідують іслам) – усі вони боснійці, але проблема в тому, що катастрофічно мала частина населення (можна сміливо вважати її статистично незначущою) справді хоче, щоб БіГ існувала. Натомість більша частина населення хоче жити у складі Сербії чи Хорватії, а бошнійці прагнуть, щоб Боснія була тільки їхньою країною. Якоюсь мірою сучасна Боснія і Герцеговина – це колишня Югославія у мініатюрі. Країна, яка живе ніби спокійно (завдяки міжнародному нагляду), але в якій головну скрипку грають сили, що не втратять першої ж нагоди розвалити й поділити федерацію. Дай Боже, щоб без нової війни.
Македонія – країна, яка навіть з назвою має проблеми (Греція заблокувала право Македонії так називатися, бо має історичний реґіон з такою ж назвою). Ця маленька держава має клопоти з усіма без винятку сусідами – з Грецією через назву і право вважати Олександра Македонського «своїм», з Албанією – через значну національну меншину, яка в недалекій перспективі може стати більшістю (кількість албанців зростає дуже динамічно, в той час як македонці демонструють демографічний мінус), з Сербією – через православну церкву та її історичні аспекти у цьому регіоні, з Болгарією, адже болгари взагалі не визнають македонців окремим народом, а македонську мову вважають діалектом болгарської. У той же час македонська влада з усіх сил намагається дослівно зацементувати національну окремішність й ідентичність македонців – величезні гроші йдуть на побудову пам’ятників видатним «македонцям», реставрацію древніх будівель, зведених за часів «античної Македонії». Доходить до кумедного – у столичному місті Скоп’є на одній невеличкій центральній площі встановлено близько двадцяти великих пам’ятників, робота з її історичного «фарширування» продовжується, тож скоро буде важко пройти через цей ліс скульптур.
Мовчу про складність чорногорської проблематики й «окрему» чорногорську мову. Як і про державу Косово, на яку точать зуби серби й яку палко захищає Захід (бо ж де-факто зараз у однієї албанської нації є дві свої держави – Албанія й Косово, а скоро з темпами їх демографічного приросту можна очікувати і на державотворчі албанські провокації у Македонії). «Весело» й у Греції, в якій офіційно взагалі немає національних меншин, усі там – греки. Величезна кількість ромів (особливо в центральних і східних Балканах), яка стрімко збільшується і живе в нелюдських умовах, також дає багато приводів для замислення. На якій із цих ліній конфліктів балканський нарив знову прорве? Невідомо. Але наразі можна цинічно стверджувати «на Балканах панує спокій і мир». Або ж абсолютно протилежне: на «Балканах іде затаєна війна». Й обидва твердження – правдиві.
У серпні ми з Андрієм Шекетою проїхали Балкани автомобілем. Вражень набралися на дві збірки віршів і сто колонок, але наразі я хочу згадати тільки два спостереження, які, на мою думку, багато в чому змальовують усю картину. У південній Герцеговині, поблизу кордонів із Хорватією і Чорногорією, більшість із написів на табличках із назвами населених пунктів (які завдяки законодавству всюди пишуться латинкою й кирилицею) пошкоджені. Хтось невидимий впертою рукою замальовує кириличні написи, немов підштовхуючи нас до думки, що сербам сюди – зась, це земля хорватів (бошнійців?). Подібна ситуація і на в’їзді у македонське містечко Струга – напис збережено тільки на албанському варіанті латиниці, а кириличний текст розмашисто зафарбовано. Таких табличок – сотні. Не можна тут не згадати й болгарську «політику відродження», під час якої болгарським туркам змінювали імена на слов’янські, турецькі написи на могильних плитах надгробків збивали, а подекуди зафіксовано навіть зміни імен померлих у архівних книгах!
Зрештою, можна на все це заплющити очі й казати: «на Балканах панує спокій і мир». Як можна стверджувати й абсолютно протилежне. Такими вже вони є, ці Балкани. Місце, де кожен готовий стерти чужий напис, але ще немає нікого, який на порожньому місці зміг би написати щось нове.
31.08.2013