Час символізму

Забуваємо про Бодлера, Верлена і раннього Тичину, бо «теорія несвідомого» в час війни набуває нових незбагненних рис. Огляд подій тижня в Україні.

Лінії тижня

«Ми воюємо за нашу незалежність, тому визнавати будь-які окуповані території Російською Федерацією ми не будемо. Це факт. Наші люди билися за це, наші герої гинули, скільки поранених, скільки всього сталося. Тому ніхто про це забувати не буде, коли я це кажу – це найголовніша червона лінія. Ми нікому не дамо забути про цей злочин проти України», – пояснював журналістам пріоритети Володимир Зеленський після україно-американської зустрічі у Саудівській Аравії.

Президент України доволі часто вживає словосполучення «червона лінія» – ще частіше від Зеленського це роблять у Кремлі та його околицях. І з головною «червоною лінією» – територіальними поступками – Зеленський зробив спробу заспокоїти аудиторію.

«В офіційному документі, з яким вийшли команди після зустрічі, питання територій немає. Але це не значить, що це питання не піднімалось. Піднімалися різні питання. Американці все більше і більше вникають в суть», – заявив голова держави.

Із заспокоєнням вийшла халепа, бо через три дні після розмови Зеленського з журналістами радник президента Сполучених Штатів з національної безпеки Майкл Волц зробив заяву, що була трактована як заклик до українців змиритися з втратою територій заради гарантій безпеки. «Чи збираємося ми витіснити всіх росіян із кожної п'яді української землі, включно з Кримом? І стратегія адміністрації Байдена полягала в тому, щоб робити це стільки, скільки буде потрібно, незалежно від термінів, що по суті є нескінченною війною в умовах, коли ми буквально втрачаємо сотні тисяч людей за лічені місяці. І це може перерости в Третю світову війну. Ми можемо говорити про те, що добре і що погано. Але ми також повинні говорити про реальний стан справ на місцях», – заявив радник Трампа.

Вухо різонули слова про «реальний стан», які є калькою того, що кажуть різноманітні росіяни. На сьогодні запланована телефонна бесіда президентів США та РФ, і там «ліній» та «реалій на місцях» може бути більше, і пройдуть вони несподівано.

Коаліція тижня

Лідери неформального об’єднання країн – партнерів України, яке британський прем’єр Стармер охрестив «коаліція охочих», результатами аравійських переговорів залишилися задоволеними. Виявилося, що і європейці мають бзіка на специфічній лексиці. Нещодавно в Білому домі Трамп із Венсом розповідали Зеленському про «карти на руках», тепер Стармер стверджує, що Москва має погодитися на припинення бойових дій, бо «м'яч на російській стороні», йому підтакує президент Франції і підкреслює, що тепер «м'яч, безперечно, на боці Росії». Якби Макрон з Стармером ще й заспівали як харківські ультрас, то картина була б просто фантастична. Але обмежилися прозою.

Стармер провів онлайн-конференцію з колегами й оголосив, що «коаліція охочих» переходить до «оперативної фази». «Група, яку я зібрав сьогодні (15 березня, – ред.), важливіша, ніж будь-коли. Вона об’єднує партнерів з усієї Європи, а також Канади, Австралії та Нової Зеландії за підтримки інших, зокрема Японії», – відзвітував прем’єр Великої Британії й анонсував, що військове керівництво країн-учасників збереться 20 березня на території Сполученого Королівства.

У віртуальному режимі в черговий раз говорили про контингент миротворців, який має становити не менш як 10 000 багнетів, проте на пам'ять спадає і заява Стармера «моє повідомлення дуже чітке: рано чи пізно Путіну доведеться сісти за стіл переговорів. Тож настав момент, коли гарматам варто замовкнути. Нехай раз і назавжди припиняться варварські напади на Україну».

З контингентом поки конкретики мінімум, 30-денний режим тиші на фронті виглядає зараз дуже ефемерно, але європейці вже переповнені оптимізмом.

Вбивство тижня

Патологічний потяг росіян до символізму вчергове проявився в Одесі. 13 березня Європейський суд з прав людини визнає РФ основним винуватцем організації масових заворушень в Одесі 2 травня 2014 року, які призвели до загибелі 48 осіб, але Україна теж відповідальна за те, що не вжила необхідних заходів безпеки під час тих подій, а тому повинна виплатити компенсації постраждалим.

Російська пропаганда про свою роль у подіях майже одинадцятирічної давності не згадує, розганяє тему поразки України в ЄСПЛ, а вже 14 березня на радостях б’є в тулумбаси, бо в Одесі серед дня застрелили громадського активіста Дем'яна Ганула, який мав відношення до подій на Куликовому полі 2 травня 2014 року.

Перебіг подій надто плаский – вбивство сталося неподалік управління СБУ, підозрюваного у вбивстві затримали максимально оперативно, він виявився дезертиром. Слідство розробляє версії: вбивство на замовлення; вбивство, скоєне у зв'язку з професійною, громадською діяльністю; вбивство через особисту неприязнь, причетність російських спецслужб.

В Україні згадали про подібні резонансні вбивства – від Олександра Музичка до Каті Гандзюк. У всіх випадках не сказаного виявилося більше, ніж оприлюдненого. Ця трагедія не стане винятком.

Американське тижня

«Радіо Свобода» і «Голос Америки» були символами демократії і свободи слова впродовж десятиліть, протягом значно меншого часу Микола Тищенко з компанією є символом українського політичного деліріуму, але спільне між ними – абсурдність ситуацій, в яку медіа потрапили, а нардепи самі створили.

У вікенд медійники отримали електронного листа, в якому йшлося про те, що вони перебувають в адміністративній відпустці зі збереженням утримання до подальшого повідомлення.

Президент «Радіо Свобода» Стівен Капус відреагував: «Іранські аятоли, китайські комуністичні лідери та автократи в Москві та Мінську святкували б загибель RFE/RL після 75 років. Передача нашим противникам перемоги зміцнить їх, а Америку зробить слабшою».

Білому дому геополітичні роздуми журналістів виявилися глибоко по цимбалах – і їм пригадали, що колись вони не так повели себе у конфлікті Трампа з Байденом-молодшим та й багато інших вчинків, які нинішній господар Овального кабінету вважає серйозним гріхом.

Відновлення роботи «спакованих» ЗМІ зараз виглядає примарним. Так само примарно бачиться, що в майбутньому здоровий глузд знайде дорогу в голови народних депутатів, які зареєстрували проєкт Постанови про спорудження монумента (меморіалу, пам’ятника) Джорджу Вашингтону в місті Києві. Серед ініціаторів здвигу Олександр Ковальчук, Марія Мезенцева-Федоренко, Євгенія Кравчук, Галина Янченко й одіозно-комедійний Микола Тищенко. Щоправда, доки на сайті ВР з’явилася пояснювальна записка до законопроєкту, Микола Миколайович з переліку авторів зник. На місці Леніна, напроти Бессарабського базару, Вашингтон виглядатиме креативно. Шкода, що ідея про психічне обслідування кандидатів у президенти, парламентарі тощо так і залишилася ідеєю.