Останнім часом ми спостерігаємо тривожні процеси – стрімке зниження рівня когнітивних здібностей людей, зокрема таких як розуміння, пізнання, навчання, усвідомлення, сприйняття та здатність обробляти зовнішню інформацію.
Протягом майже усього ХХ століття рівень IQ людей поступово підвищувався, додаючи в середньому три бали кожні десять років. Однак наразі ці показники почали знижуватися. Таке зростання інтелекту отримало назву «ефект Флінна» (“Flynn effect”), і він досяг піку в людей, народжених у середині 1970-х років, а відтоді почав спадати. Тобто люди, народжені після 1975 року, які досягли повноліття в 1990-х та пізніше, не продемонстрували збільшення рівня свого IQ…
Чому так сталося? Що ж з’явилося у середині 1990-х і розквітло у 2000-х? Безумовно, це цифрові технології – від мобільних телефонів до надсучасних комп’ютерів та соціальних мереж, які стали провісниками появи штучного інтелекту. А тепер і сам штучний інтелект увійшов у наше життя, і юні покоління юзерів з неймовірним захопленням не лише користуються ним, а й, здається, починають жити в ньому.
Чому найбільший вплив він має на молодь? Як показують дослідження, формування IQ значно більше залежить від середовища й освіти на початку життя, ніж, скажімо, генетичної спадщини. А новітні ґаджети мають майже фатальний вплив на молодих людей – ми постійно спостерігаємо їхню тотальну залежність від технологій. Натомість на зрілих людей, особливо тих, хто сформувався ще до появи цих пристроїв, вони впливають значно менше.
Зниження рівня когнітивних здібностей людей вже дається взнаки у різних сферах життя – як-от все менша самостійність людини при ухваленні рішень, від політичних до побутових. Це зумовлено впливом новітніх інформаційних технологій та соціальних мереж: ґаджети буквально підкидають нам відповіді. Процес ухвалення рішення часто зводиться до пошуку відповіді на складні запитання в соціальній мережі чи до прийняття «правильної» відповіді, яку ці платформи нав’язливо підказують…
А тому ми стаємо свідками бурхливого наступу популізму в політиці, примітивної поп-культури у сфері мистецтва, різкого падіння рівня освіти аж до повного її заникання, та й просто зниження фізичної здатності людей сприймати інформацію чи самостійно мислити. Ми починаємо думати, наче рибки в акваріумі, втрачаючи можливість зосереджуватися на довгих чи складних текстах. Повідомлення зводяться до формату коротких Twitter-дописів. Ми вже не можемо додивитися до кінця навіть трохи довший відеоряд, адже звикли до кліпового бачення світу.
Усі ці процеси деградації, які фактично переформатовують фізіологічну конституцію людини, можна окреслити як новітню варваризацію людства.
Водночас ми спостерігаємо стрімкий розвиток технологій, зокрема тих, які прийнято називати штучним інтелектом.
Таким чином варваризація людини відбувається на тлі неймовірного технічного прогресу – ми фактично перебуваємо у самому горнилі чергової, тепер вже інформаційної, технічної революції. Втім, я б окреслив цю революцію не як технічну, а як ментальну. Її зміни тут стосуються не лише бурхливого розвитку штучного інтелекту, а й деградації людського інтелекту та навіть соматики самої людини...
Звісно, не варто ідеалізувати минуле і покликатися на якусь «золоту епоху», коли всі нібито були ньютонами чи спінозами.
Проте я говорю не про суму знань, якою володіє усереднена людина, а про здатність цієї людини мислити, о-смислювати довколишній світ, надавати йому свої сенси і, відповідно, ухвалювати ті чи инші, але обов’язково свої, суверенні, о-смислені рішення, щоб здійснювати ті чи инші кроки, які раніше було прийнято називати «розумними».
Це о-смислення може набувати різних форм: – від відображення світу за допомогою математичних чи фізичних абстракцій або опису людського буття у політологічних чи політекономічних категоріях – до мистецького о-смислення і о-своєння світу, від музики до літератури.
Усі ці математичні, фізичні, політологічні, політекономічні чи мистецькі інструменти виступають як засоби, за допомогою яких ми о-смислюємо і о-своюємо світ. Світ стає зрозумілим – ми по-яснюємо і про-яснюємо його для себе. Хоча це, звісно, не означає, що світ «є» таким, яким ми його собі о-смислили. У нашій постфеноменологічній добі саме поняття «є» у застосуванні до світу викликає великі сумніви. Але залишмо осторонь ці феноменологічні тонкощі. У даному контексті ми ведемо мову про дійсно «наш», о-своєний як «наш» світ. Щодо того, що є чи не є «поза» нашим світом, ми насправді нічого коректного сказати не можемо – нехай це питання залишиться у сфері феноменології.
При цьому ми, безумовно, вважаємо створену нами ж картину світу істинною. Чому так? Бо иншої картини, а отже й иншого світу, в нас немає і не буде.
Звісно, ця картина світу постійно корегується й доповнюється. Наприклад, новими математичними чи фізичними конструкціями, що їх нам пропонують учені. Прикладами цього є Евклідова геометрія (Ευκλείδης. близько 325–270 до н. е.), що з часом була доповнена геометрією Лобачевського (Ніколай Лобачевскій, 1792–1856) або сучасна фізична теорія паралельних світів, згідно з якою рівнобіжні прямі можуть не лише перетинатися, але й існувати у незліченній кількості паралельних усесвітів.
Або ж навпаки світ «стискається», стає меншим, урізається. Наприклад, коли ми відкидаємо якісь на певний конкретний момент «неістинні», такі, що не узгоджуються з нашою правдою і світосприйняттям, речі. Прикладом цього є уявлення про існування демонів чи ангелів, які органічно вписувалися у світ людей ще кілька сотень років тому. Демони Ієроніма Босха (Hieronymus Bosch, 1450–1516) були частиною тогочасної реальності, його особистого сприйняття світу і дійсності людей тієї епохи.
На певному історичному етапі людство, принаймні його європоцентрична частина, спільно о-мислювало і, відповідно, о-своювало, визнавало такою, що відповідає істині, певну конструкцію світу. І визначальним у цьому о-смисленні і о-своєнні була загальна згода з тим, що світ у всіх його аспектах є саме таким, яким його на той час бачили і приймали. І цей світ ми сприймаємо і приймаємо як «справжній», «істинний» – той, що відповідає «істині».
І тут не можна оминути пронизливе питання чи радше сумнів Понтія Пилата (Pontius Pilatus, Πόντιος Πιλᾶτος, 1 ст. н.е.): «А що є істина?» У цьому сумніві є і правда, бо «істина» як бачення світу змінюється – наша картина світу міняється, це безупинний процес. Однак у цьому сумніві криється і змій релятивізму, який нашіптує, що істини взагалі не існує – адже якщо вона змінна, то чи є вона взагалі? Можливо, істина – це ніщо, нашіптує він.
Та все ж ні! У будь-який історичний момент істина існує, й вона, як не дивно, є абсолютною для цього часу. Абсолютність істини в певний момент історії не заперечує її змінності у перспективі часу.
О-смислений і о-своєний нами світ кожної історичної миті «є», просто є. Як і ми, незалежно від нашого бажання, при-сутні у ньому. І тому його істинність є невідворотною й абсолютною, адже нікуди подітися від цього конкретного на певний момент світу ми не можемо. Ми мусимо при-сутнитись у ньому – иншої форми нашого бування у світі просто немає.
Однак наше о-смислення та о-своєння не зупиняється на якомусь моменті, а отже і на якійсь фіксованій картині світу. Триваючи, при-сутняючись, ми сприймаємо щось нове, о-смислюємо його, вживаємося при ньому – і таким чином змінюємо власний світ. Причому тут йдеться про зміну саме свого світу – про світ поза цим нашим о-смисленням ми говорити не будемо – це дійсно поза межами нашої компетенції.
Водночас варто наголосити, що хоча світ людей ми о-смислюємо всі разом, кожен робить це по своєму – хтось о-смислює його в категоріях Аристотеля (Ἀριστοτέλης, 384–322 до н.е.), а хтось – як карпатські пастухи, просто спостерігаючи за таненням весняного снігу. О-смислення Аристотеля і о-смислення горян складаються у сумі в нашу спільну картину світу, яку ми визнаємо істинною – власне істиною, бо иншої істини чи правди у нас просто немає.
Але, як було сказано на початку цього есе, останніми часами з нашою здатністю о-смислювати і, відповідно, о-своювати світ діється щось недобре. Якщо ми припинимо його о-смислювати, тобто фактично розбудовувати, він зібгається чи застигне. Якщо ж ми перестанемо о-своювати те, що постає перед нами і поруч з нами, перестанемо визнавати ці феномени «своїми», то цей світ, який і постає перед нами у такій формі, від-чужиться від нас.
О-смислення світу безпосередньо пов’язане з нашими когнітивними здібностями, здатністю мислити, сприймати пропозиції/істини, які пропонують инші в актах нашого спілкування: о-смислення світу – це базова здатність людини, яка відрізняє її від тваринного світу. Саме людина має пріоритет на про-голошення, голошення істини, правди!
А о-своєння істини, прийняття її як власної істини будує для людини дім – дім, яким є світ, у якому вона живе. О-своївши, прийнявши істину, яку відкрило їй її ж о-смислення феноменів, в яких розкривається світ, людина створює власний світ, в якому живе «в істині», у своїй істині.
Однак цій картині розбудови людиною світу загрожують дві небезпеки.
З одного боку спостерігається очевидне зниження інтелектуальних здібностей дедалі більшої кількості людей, особливо серед молоді. Людина стає менш здатною до самостійного критичного і, що найголовніше, творчого мислення.
У цьому й проявляється дивний парадокс – з одного боку засобів та інструментів, які б мали розвивати когнітивні функції людини, сьогодні є більше, ніж будь-коли. Лавина ґаджетів та нових понять мали б розширювати наші можливості о-смислення – однак діється щось зовсім протилежне.
Ми бачимо, як усе більше людей добровільно і навіть агресивно відмовляються входити у світ, о-смислювати та о-своювати його. І, відповідно, блокується і творення, розгортання, о-смислення і о-своєння цього світу. Світ курчиться, бгається, примітивізується, відчужується від людей. Можемо сказати, що вони живуть «поза істиною»... або у «сурогаті істини», яку їм накидає хтось збоку… Не змій, звісно… Суспільна маніпуляція, а потім, як бачимо, і соціальні мережі, о диво, дощенту знищують здатність людини не те що повноцінно при-сутнитись у світі, а навіть ухвалювати найелементарніші рішення. Приміром, під час виборів виборці голосують переважно невпопад, а не у відповідності з якимись розумними засадами. Та й повноти відчуття світу від пере-бування поруч з таким відчуженим світом у людини радше немає. Це призводить до постійного невдоволення на індивідуальному рівні, яке трансформується у суспільну фрустрацію та безрадісність.
Однак повернімося до змія… У сучасному світі він набирає все більш конкретного вигляду – форми «чистого розуму» у вигляді штучного інтелекту. І ми бачимо загрозу штучного інтелекту, бо ж він теж голосить/нашіптує якісь свої «істини», «правди» і навіть моделює власну пропозицію «картини світу». Але як це співвідноситься з людиною? Як це узгоджується з о-смисленим і о-своєним людиною світом, з його правдами та істинами?
Ми маємо сприймати «продукт» (саме так – «продукт»), створений штучним інтелектом, як такий самий «продукт», який нам видає, скажімо, амперметр, – тобто лише як «інформацію» чи як о-смислену і о-своєну (ким?) «істину»?
А чим істина людини відрізняється від інформації штучного інтелекту, запитаєте ви? Тим, що «інформація» може бути правильною або хибною і її можна піддавати сумніву. Натомість «істина» завжди є правдою, і її належиться тільки прийняти, причому в особливий спосіб, зробивши самими собою – о-своївши її, прийнявши як частину свого особистого світу. Інформацію як продукт штучного інтелекту людина може «взяти до відома», зробити її корисною, тобто інструментальною, однак істина, яку вона сама о-смислила і о-своїла, тобто зробила-самою-собою-у-формі-світу, в який в-тілила себе через свою при-сутність у ньому, не може бути від людини автономною, бо вона перебуває у ній – цій істині світу.
Якщо ж продукт штучного інтелекту ми почнемо сприймати не як інформацію, а як істину, то повинні будемо зробити наступний крок і допустити штучний інтелект у спільноту людей. Тобто він стане одним з нас – з усіма наслідками, що з цього виникають: людськими правами, серед яких право на щастя, недоторканість, суверенність особи, а також і право на шлюб врешті-решт. І йдеться не обов’язково про союз з иншим комп’ютером... Бо ж згенерувати за допомогою генної інженерії нову біологічну істоту як результат такого «шлюбу», свого роду дитину людини та штучного інтелекту, вже невдовзі буде нескладно. А згенерувати ще одне доповнення до великого тексту штучного інтелекту й «усиновити» цей штучний інтелект як «дитину» буде ще простіше... Навіть не запитую, чи готові ми до цього і чи згодимося на такі зміни. Тепер це вже не в нашій волі… Процеси пішли попри нас. Хоча ні – з нашої згоди чи недомислія. Захланність і недалекоглядність людей на кшталт Ілона Маска (Elon Reeve Musk, 1971) за потурання неуків на кшталт Дональда Трампа (Donald John Trump, 1946) вже випустили новітніх франкенштейнів на волю. І тут вже нічого не вдієш...
Добре, це вже не зупинити. Але що тоді буде з людиною? З її світами? З її унікальністю та суверенністю? Вже невдовзі штучний інтелект видасть такі обшири «світів», які людині навіть не снилися. Та чи будуть ці світи людськими? Очевидно, що ні…
Пропозиції чи «продукти» штучного інтелекту ставатимуть дедалі привабливішими. Особливо для людей, яким новітня Tesla, що миттєво телепортує куди завгодно, важливіша ніж синє небо – хоча на Марсі небо червоне...
Людський розум у своїх калькулятивних здібностях щораз більше відставатиме від штучного інтелекту, і неначе перетворюватиметься на своєрідний апендикс, рудимент, додаток... Потім настане момент «оптимізації» – для розбуялого штучного інтелекту людина стане непотрібною. Хіба що у своєрідних людинопарках ще триматимуть якусь популяцію чи окремі екземпляри homo sapiens. І тоді в стратифікації інтелектів ми посядемо місце десь між світом тварин та штучним інтелектом... Це означатиме пониження на сходинку в ієрархії інтелектів і творців світів...
Зрештою, наші попередники-тварини дали нам як homo sapiens шанс перевершити їх. Можливо, тепер наша черга поступитися і дозволити піднятися над собою вже не інформаційному, а одухотвореному, з власними емоціями, бажаннями та волею штучному інтелектові?
Однак штучний інтелект стане одним із нас лише тоді, коли зможе не лише імітувати закладену програмістом «емоцію», а буде насправді страждати чи радіти, а саме цей якісний стрибок для нього недосяжний. Тай бути-присутнім-у-світі він не може – бо це суто людська прерогатива, сама суть людини. Тому не біймося – з штучним інтелектом можуть бути складнощі, однак вони не матимуть екзистенціального характеру.
Звісно, що наразі це всім відома футурологія. Й автор цих рядків може здатися ретроградом – адже як можна бути проти «прогресу»? Але чи справді йдеться про прогрес як розвиток людини та її світів? Ми упускаємо тут саме людину, яка є безсумнівною метою всякого прогресу. Адже розвиток техніки, навіть якщо вона такого високого рівня, як штучний інтелект, не може бути самоціллю. В осерді всього, що ми робимо, є саме людина як суверен, а не трактор чи штучний інтелект. Стосовно штучного інтелекту справа набуває якісно иншого виміру і перед нами постає низка істотних запитань, бо тут ми переходимо до згаданих раніше складнощів, які пов’язані з його розвитком.
Чи можливо якось пов’язати «дебілізацію» людини як ґатунку і суверенної даності з її «інвалідизацією», коли технічні знаряддя – від лопати та машини до штучного інтелекту – остаточно звільнять її від потреби виконувати фізичну працю, а й здійснювати свою головну функцію о-смислювати та о-своювати світ, а по суті будувати його? Так, калькулювати, у найширшому сенсі цього слова, нам допоможе штучний інтелект. Але при-сутнитися у світі – ні, о-смислювати його – ні, о-своювати його – ні...
Машини вже давно стали інвалідними знаряддями для людства. Окуляри стали продовженням очей, автомобілі замінили наші ноги, телефони витончили слух, а соціальні мережі непомітно редукували нашу здатність ухвалювати суверенні рішення... Правда, рішення калькулятивні. Тепер штучний інтелект може зробити і наступний крок – «інвалідний» пристрій, який мав би підсилити наші розумові спроможності. Але цей пристрій, який тепер називається штучним інтелектом, має всі шанси автономізуватися і відмовитися від інваліда, якого має обслуговувати (тобто людини – нас з вами)... І це не через якусь ворожість до нас, а з огляду на нашу людську непотрібність з точки зору його, штучного інтелекту, внутрішньої логіки чи, точніше, алгоритму саморозвитку того штучного інтелекту...
Якщо людина залишається у своїх визначниках як дарована собі при-сутність та на-явність у світі, а інструмент, інвалідне приладдя, такий як молоток чи комп’ютер, лишатимуться для нас, за Гайдеґґером (Martin Heidegger, 1889–1976), лише «засобами-для-нас», що не є самостійними, а приданими до нас як складові о-смисленого і о-своєного нами світу, то нічого не зміниться. Ми збережемо свою унікальність і суверенність.
Однак якщо якимось чином ми визнаємо штучний інтелект рівним нам в усіх найсокровенніших сенсах і якщо (хоча я особисто у це не вірю) він стане одним із нас – тоді він вже буде даністю-для-себе, суверенним буттям, суверенною при-сутністю у вже не людському, а його світі! І тоді він аж ніяк не буде засобом-для-нас! А стане при-сутністю, буттям-для-себе!
Примітно, що штучний інтелект, на відміну від людини, не матиме такого олюднюючого людину екзистенціалу, як смертність. У перспективі штучний інтелект мусить стати вічним. Чи означає це, що він стане просто богом? І в разі, якщо ми спробуємо її, цієї вічності, його позбавити, він, звісно, почне боротися за неї – і наслідки для людей можуть бути непередбачуваними.
А може він буде боротися за свою вічність не як людина чи бог, а як алгоритм? І тоді протистояти йому буде ще складніше...
Людина смертна і живе в горизонті руху до власної скінченності, тобто до смерті. Натомість тварини не усвідомлюють свої смертності, тому вони є «безсмертними» у їхньому тваринному сенсі. Сама суть людського і людини полягає у тому, що вона не лише йде у напрямі смерті, а і втягує її у світ, бо через смерть людина йде до своєї свободи – це єдине істотне, що вона може вчинити в екзистенційному сенсі радикально і зі своєї волі. Проте після смерті людині, попри все, не дано досвідчити, ні о-смислити, ні о-своїти так, як вона о-своює світ.
Натомість що станеться, якщо штучний інтелект сягне свого «безсмертя»? Що, як він стане «богом» у нашому розумінні, перестане бути лише одним із калькуляторів, а стане одним із нас?..
Чи людина ще здатна уникнути такої печальної долі? Чи вона є просто приступкою (сходинкою, ланкою?) у вознесінні якихось инших розумів?
Гадаю, людина врешті-решт впорається. І не тому, що зможе спинити божевільних на кшталт Маска – таких не зупиниш. Сама сутність людини як даності самій собі, при-сутності-для-самої-себе невідмінима. Я переконаний, що жодний штучний інтелект не може бути самоданістю, адже він так чи інакше є створеним – на те він і називається штучним...
Натомість людина не створена – попри всі наші знання з фізіології, вона подарована, дана-собі-тут-і-тепер безвідносно до її волі. Людина вкинута у свій світ, у своє невід’ємне тіло – і нічого з цим вона зробити не може. Саме у цьому і полягає її особливе місце і сутність.
Зрештою, поза при-сутненням людини жодного «місця» і бути не може. Адже сутність людини – це бути, при-сутнитись у світі та при-сутнити світ, робити його на-явним, а отже істинним. Людина мусить бути тут і тепер, і через о-смислення та о-своєння, тобто істину, розгортати свій єдиний і неповторний світ.
А иншого світу не існує і не може існувати. Навіть для штучного інтелекту, адже його продукт все ж не істина, а інформація. Істина дається, розкривається, дарується з прірви Нічого, вона – евристична, а інформація калькулюється, узагальнюється, комбінується з вже-сущого, але не більше того.
Єдиною при-сутністю у світі були, є і залишимося лише ми! І лише нам судилося йти до смерті – це наш винятковий привілей! Тому в людини все ж є шанси. Й у цьому зовсім немає нашої заслуги, бо ж безумців між нас безліч...
Тому й сидітиме остання людина у клітці, яку їй визначить штучний інтелект, якийсь єгу (Yahoo – ця американська корпорація недаремно виявилася як один з технічних дебілізаторів, «інструментів деградації». А демонстрація китайською лабораторією «розумної» моделі R1 DeepSeek, схожої на американські супердорогі розробки OpenAI, Anthropic і Meta, викликала справжній шок: китайський продукт виявився набагато дешевшим, доступним для широкого загалу, ще й пропонується користувачам задармо. Отож шлях для штучного інтелекту стає дедалі вільнішим від перепон…)
Недарма я згадую добрим словом великого візіонера і філософа Джонатана Свіфта (Jonathan Swift, 1667–1745) – це я про єгу, хоч він і здається мізантропом. Та все одно цей єгу Джонатана Свіфта із «Мандрів Ґуллівера» ( Gulliver's Travels), а це є ми з вами, – залишиться людиною, яка о-смислюватиме й о-своюватиме свій людський світ.
Пишучи цю статтю, я спеціально і провокативно не поставив з самого початку питання – як же ж штучний інтелект стане одним із нас, як він опанує те, що виглядає сьогодні для нього непотрібним, однак це саме те, що неймовірно розширює можливості людини? Як штучний інтелект перейде від калькулятивного способу мислення до емоційного – того, що ми називаємо власне людським? Як йому вдасться здолати той, як мені здається, нездоланний бар’єр? Тобто як штучний інтелект почне о-смислювати не лише сущі речі (стільці, цифри, поняття і т. д.), але сущість/існування цих сущих речей як таких, о-смислювати буття, яке є основою їх сущості/існування. Зрештою, як штучний інтелект співвідноситься з тим, що ми одразу маємо як присутність (чи при-сутність) у світі? Чи здатен він буде о-смислювати свої власні, притаманні саме йому сутнісні, буттєві та присутнісні визначники? Або ж, можливо, це питання взагалі не має сенсу, і штучний інтелект, попри його монструозність, так і залишиться великим і зручним калькулятором? Тобто під-ручним нам інструментом, а не само-стійною у сущості, бутті та при-сутності самістю.
Як на мене, то переходу від калькулятивної функції до емоційної реакції жоден штучний інтелект не здолає.
Тому навіть якщо шторм та шал штучного інтелекту і викине людину, наче Робінзона Крузо, на свій острів, у свій світ, – це стане нагодою для віднайдення людиною самої себе, і вона не те що повернеться до своєї сутності (бо вийти з неї вона не здатна), а просто у-свідомить свою невід’ємну і незнищенну даність самій собі як о-смислювача та о-своювача, а по суті – будівничого світу.
1 лютого 2025, Брошнів-Осада
14.03.2025