Європейці побоювалися другого пришестя Трампа з його політикою ізоляціонізму. Але Євроунія, ні Україна не були готовими до аж такого радикального розвороту трампівських США.
Ну, що ж, відійшовши від першого шоку, пов’язаного з брутальними заявами нового американського президента Дональда Трампа та членів його команди, можемо розпочати робити перші аналітичні висновки і прогнози. Упродовж минулого тижня у притомних людей була лише одна думка, приблизно як в козака Василя зі стрічки «Пропала грамота», в епізоді, коли він потрапив до пекла: «Це все сон, це все мені сниться, і вам це сниться». Ну, бо не може бути реальністю аж така макабра. Не може провідна демократія світу опуститися аж до такої єресі, що лунала вуст її лідерів.
Ми класично проходимо п’ять стадій горя: заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття. Нині обставини підштовхують нас пройти ці етапи в прискореному темпі, бо на кону наша екзистенція. Так що ми вже фактично дійшли до прийняття. Прийняття й міркування над тим, як зі всім цим дати раду, щоб світ остаточно не розсипався на друзки.
Новий держсекретар США Марко Рубіо, який завжди вважав ідеалом продуману, віртуозну, збалансовану зовнішню політику Рональда Рейґана, тепер став затятим трапістом з її брутальним штурмом і натиском. Пояснюючи свою нову роботу в інтерв'ю Fox News, Рубіо сказав, звертаючись у першу чергу до свої європейських колег: «Я знаю, що ви звикли до зовнішньої політики, де ви дієте в національних інтересах своєї країни, а ми діємо в інтересах земної кулі або глобального порядку». Далі він натякнув, що Вашінґтон вирішив радикально змінити гру.
Отже сьогодні питання полягає в тому, чи настає кінець світового порядку, в якому домінують США, і чи повертаємося ми до багатополярного поділу світу з поділом на сфери впливу навколо «великих держав». Якщо це дійсно так, то якою буде роль Європейської Унії в цьому всьому? Чи не дозволить вона Трампові та Путіну з’їсти Україну?
Адміністрація Трампа та прихильники чинного американського президента вважають , що світоустрій після Другої світової війни був грабіжницьким для Америки. Особливо в роки після розпаду Радянського Союзу, коли здавалося, що у Сполучених Штатів немає суперників. Це дозволило американським союзникам і торговим партнерам скористатися гарантією безпеки, оплаченою американцями, збагачуватися за цей рахунок і навіть «красти» робочі місця в США. Тож тепер прийшов час на «праведний гнів» Трампа, який робить ставку на «Америку перш за все».
Отже з приходом в Білий дім Трампа почалася нова епоха, причому не лише для США, а й для всього Заходу та й фактично для цілого світу. Залишається тільки запитання: чи в новій епосі й надалі хай криво-косо, але домінуватиме сила права, чи таки доведеться змиритися з правом сили, як це було у тисячолітній історії людства, скажімо до 1945 року?
Поки що чітку відповідь дати складно. Сподіватимемося на краще, на більш-менш справедливий світ. Водночас Старенькій Європі не завадить готуватися й до гіршого сценарію. Бо нутром відчувається, що не нині-завтра Вашінґтон виведе свої війська з Європи чи залишить їх там у гомеопатичних кількостях.
Європа шокована мирними переговорами Трампа з Росією щодо України. Виникає обґрунтована підозра , що там, за переговорним столом в Ер-Ріяді починає реалізовуватися той поділ світу на сфери впливу, та «Ялта 2.0», якої всі так боялися. Ми ж бо наївні донедавна сподівалися, що на посаді президента Трамп спершу мілітарно посилить Україну, а вже потім запропонує Росії перемир'я. Але події останніх днів показують, що ці сподівання були марними.
Розмова Трампа з Путіним про початок переговорів щодо припинення війни в Україні відбулася без консультацій з українським президентом чи європейськими союзниками по НАТО. Невідомо, якою мірою Україна чи Європа візьмуть участь в очолюваній Трампом угоді щодо припинення війни. Адміністрація США дала чіткі сигнали, що Україна не вступить до НАТО, і продемонструвала готовність дозволити Росії утримувати окуповані українські території. Щобільше Трамп демонструє свій намір цілковито реабілітувати Путіна, визнати Росію якщо не жертвою, то лише співвідповідальною з Україною за війну.
Зайве казати, як нині тішиться російський диктатор Володимир Путін. Він давно мріяв про створення нової архітектури безпеки, яка легітимізує для Росії сферу впливу спершу в колишньому СРСР, потім на теренах колишнього комуністичного блоку. А може й далі – наскільки вистачить сил і зухвалості. Не дарма ж тема про «русскіх казаков у Паріже» чимраз частіше виникає в російських пропагандистських телешоу.
І питання лише в тому, чи захоче Америка підігрувати путінським амбіціям, вбачаючи в ньому «споріднену душу», чи таки скаже йому: «Слухай, карлику плішивий, а чи не забагато ти на себе береш». Бо Чого це Вашінґтон, який володіє значно потужнішими важелями, ніж Кремль повинен поступатися своїми інтересами, своїми зонами впливу. Тож і Трамп цілком може вирішити, що наприклад, Путіну до України (принаймні до ще не окупованої частини) – зась. Занадто багато в неї було вкладено американських грошей зусиль і часу, аби весь цей ласий шматок так запросто дістався російському недомірку. Звідси, власне, й таке нав’язливе прагнення Трампа накласти руку га українські корисні копалини. Зрештою, президент Володимир Зеленський сам це пропонував ще у вересні 2024 року під час візиту до США. Тому то глава Білого дому так образився на українського колегу за першу відмову від укладання «рідкісноземельного контракту». Тому то й посипалися з вуст американського лідера такі дикі прокльони на адресу свого візаві.
До речі, та ж «ресурсна війна» ніколи не дасть Вашінґтону занадто зблизитися з Москво. Ми ж пам’ятаємо, як під час першої президентської каденції Трамп, незважаючи на обійми з Путіним, провадив свою чітку й жорстку лінію на те, щоб заблокувати експорт російських енергоносіїв до Європи. Вже хоча б тому, що він прагнув замістити їх американськими.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну ця «ресурсна війна» вже не є такою актуальною. Європа сама чимраз більше відмовляється від російських вуглеводнів. Утім розгорнута Трампом війна проти Євроунії на інших фронтах, зокрема на митно-тарифному, може зіграти з ним злий жарт. У Європейських столицям чимраз гучніше заговорюють про тіснішу співпрацю з Китаєм – головним на сьогодні торгово-промисловим конкурентом США, з яким Трамп заповідав воювати до останнього юаня.
Після Мюнхенської конференції з безпеки, після брутального виступу там віце-президента США Дж. Д. Венса Європа чітко усвідомила, що перед нею постає набагато складніший вибір. Наступ Трампа ширший і глибший, ніж очікувалося. Прогнозувалося, що атака буде спрямована на торгівлю та економіку, і Євроунія була готовою до неї. Однак Трамп почав вести битви, які зачіпають фундаментальні інтереси Європи як унії, сила якої полягає в єдності та правилах. «Трамп відмовляється від ліберального інтернаціоналізму і альянсу США-Європа з роллю Вашінґтона як лідера. Він вважає, що все це не в інтересах Америки. Рішення, яке він ухвалив, суперечить попереднім позиціям США», – пояснив професор кафедри політології Колумбійського університету Роберт Шапіро. «Нова адміністрація США не поважає встановлені правила, і Європа повинна бути в змозі впоратися з цим», – заявив у Мюнхені президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, підкресливши, що відсутність правил не повинна стати моделлю для нового способу організації світу.
У цій складній ситуації Європа повинна «зміцнити свої м'язи» в галузі оборони та економіки, як справедливо зауважив президент Франції Емманюель Макрон на екстреному саміті в Парижі. Тим більше що тепер саме Європа стане гарантом безпеки України після укладання мирного договору чи принаймні перемир’я. Й оскільки США більше не можуть розглядатися як надійний союзник Європи, то їй необхідно терміново підвищити свою обороноздатність і залишатися єдиною.
