Поява нової української опери чи балету сягає рівня сенсації в сучасному мистецькому житті. Особливо, коли твір виникає сьогодні, під час війни, надто, коли цей твір звернений до глибин національної культури. Тож з підвищеним інтересом і увагою очікуємо на прем’єру балету «Леся», яку можна буде побачити 2 лютого в Києві на сцені МЦКМ Жовтневий палац. Автором ідеї, лібрето та хореографічного утілення є знаний український артист балету та балетмейстер Артем Шошин. Усі, хто хоч трохи цікавиться балетним мистецтво, знають про успіх його балетної версії «Тіні забутих предків» на музику Івана Небесного в Львівській Національній Опері, що стала знаковим явищем минулого року.
Свій новий балет Артем Шошин присвятив геніальній Лесі Українці. Десь рік тому мені пощастило побачитись з Артемом у Лондоні після його блискучого виступу як соліста балету. Тоді ж він поділився зі мною своїм сміливим задумом – мовою музики і хореографії створити сценічний образ Лесі Українки та, спираючись на реальні факти, розповісти про її життя, про найближчих їй людей. Тоді ж ми домовились з Артемом, що перед прем’єрою (а він був упевнений у ній!) ми зустрінемось, нехай і віртуально, аби поговорити більш детально. І ця розмова відбулась.
Артем Шошин. Фото: Радіон Коденський. Одяг: Іван Фролов
Л.О.: Взагалі то, є чимало опер і балетів українських композиторів на поетичні сюжети Лесі Українки – Михайла Скорульського, Віталія Кирейка, Віталія Губаренка, Лесі Дичко, Мирослава Волинського, нині за поетичними образами «Лісової пісні» пише балет Вікторія Польова. Але твій, Артеме «балет-біографія», як його вже назвали, стане, по суті, першою на музичній сцені розповіддю про саму Лесю Українку. Хоча, для справедливості зауважу, що спроба «біографічного» балету вже існує. Маю на увазі «Повернення Баттерфляй» Джакомо Пуччині — Мирослава Скорика, в основу лібрето якого покладено два реальні епізоди з життя Соломії Крушельницької. Проте, твій задум далеко ширший і навіть сміливий – «простежити» життєвий шлях Лесі Українки від маленької Лесі до її останнього подиху. Що стало для тебе імпульсом для створення балету і чому саме про Лесю Українку?
А.Ш.: Уже майже три роки відбувається жорстока війна, але мистецтво не зупинилось. Композитори продовжують писати музику, художники – картини, письменники – книги, більшість з яких, звісно, про війну. Нові виклики постали і перед моїм мистецтвом: треба було наповнювати і створювати новий український балет. І я побачив, що не дуже вправно рухаємось ми на цьому шляху, і це стало великим поштовхом для роботи. Я почав шукати тему і доволі швидко зрозумів, що вона має бути про найвідомішу для всіх нас Лесю Українку. Для мене ця тема є особливою, бо пов’язана з моїм рідним краєм Волинню, з моїм рідним Луцьком, де жила Лесина мама і сама Леся. В дитинстві я часто проходив повз покинутий будинок Олени Пчілки. Досі пам’ятаю той будинок і те, як близько сприйняв до серця, коли його знесли. Добре пам’ятаю могутній 200-літній ясен біля замку Любарта, що його називали Лесин ясен, бо вона любила це дерево. На жаль, нещодавно його знищив буревій. І досі перед моїми очима пам’ятник їй, що стоїть у центрі Луцька, найдовша в нашій країні луцька вулиця Лесі Українки, мій рідний Інститут мистецтв імені Лесі Українки. Ось усі ці магічні для мене знаки, ця енергетика духовної присутності Лесі Українки, яку я відчув ще дитиною, залишались завжди зі мною. Отже, в мене просто не було інших варіантів: авжеж мав ставити балет про Лесю Українку і тільки про неї! Особливо, коли я занурився в її життя. Боже, яке ж воно було потужним, наскільки сильним був її моральний героїзм, яка могутня творча енергетика, але як мало ми про це розповідаємо засобами мистецтва!
Леся Українка, Крим 1897 рік / Архівне фото/ Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 6, с. 96.
Л.О.: Продовжу твою думку, Артеме. Ще понад сто років тому Дмитро Донцов порівнював енергетику Лесі Українки з культом енергії Стендаля, Меріме, Родена, Ніцше, а здатність відтворювати найсильніші душевні зрушення мінімальними зовнішніми рухами – з геніальним даром Рембрандта. Для нього Леся Українка була духовним лідером нації, тому й назвав її «поеткою українського рісорджименто» (часи відродження, оновлення Італії). Згадаймо також слова Івана Франка про Лесю Українку – «поетеса хоробрості та боротьби», «поодинокий мужчина серед поетів соборної України». Що саме ти хотів наголосити у своїй розповіді, які риси найважливіші для тебе?
А.Ш.: Найважливіші для мене риси Лесі Українки, які я прагнув донести до глядача – це її жага і любов до життя, до творчості, її відданість українській нації, українській культурі, яку вона намагалась вивести у світовий простір. Сьогодні ми теж намагаємось займатись чимось подібним, і ми були б щасливі, якби нам вдалось хоч трохи зробити те, що робила Леся для України. Її сила й жага до життя вражаючі: попри фізичний стан і втрати коханих та рідних людей, попри драматичні повороти долі вона залишалась мужньою, нездоланною. Моя розповідь буде про Лесю, про її страждання, кохання та дружбу, про творчість, яка рятувала в найрозпачливіші моменти життя (свою поему «Одержима» вона написала за одну ніч біля ліжка вмираючого коханого Сергія Мержинського). І ще мені хотілось показати, наскільки потужною та неймовірною була українська еліта – інтелігентна, освічена, прекрасна, і яку російська влада просто знищувала. В балеті ви побачите Климента Квітку, Ольгу Кобилянську, Сергія Мержинського, Ольгу Драгоманову-Косач. На жаль, і нині існує горезвісна уява про українськість, як щось примітивне, «шароварне», але насправді цього ж не було! Наша еліта того часу одягалась по останній французькій моді, більшість з неї знала іноземні мови. Для мене ця історія може претендувати на кращі серіали Нетфлікса. Й сама Леся, вона була не тільки крутою поетесою, а й сучасною навіть на сьогодні жінкою, яка боролась за права жінок, за права людей, за незалежність України. Вона володіла десятьма іноземними мовами, наспівала 220 (!) народних мелодій, чудово грала й імпровізувала на фортепіано.
Наталія Мацак у ролі Лесі Українки. Фото: Григорій Веприк
Л.О.: Додам, Артеме, що Леся Українка в одному зі своїх листів до Михайла Драгоманова писала: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет». Вона грала композиції Баха, Моцарта, Бетховена, Шумана, Шуберта! Те, що їй під силу виявився навіть «Лісовий цар» Шуберта-Ліста – «трансцендентний» для виконання твір (піаністи оцінять), свідчив про її не тільки великий хист, а й віртуозну техніку та майстерність. І це при тому, що Леся мала невиліковну хворобу кісток і перенесла складну операцію на лівій руці! Але її музичний дар, як і музична освіта Лесі Українки – окрема тема. Ми згадали про Шуберта, якого ти обрав для втілення свого задуму. Чому саме Шуберт, і чому саме його трагічні симфонії – четверта, що навіть назву має «Трагічна» та восьма («Незакінчена»)?
А.Ш.: Колись, років із сім тому я дуже хотів щось поставити саме на ці дві симфонії Шуберта. Ця музика «лежала» в моїй шухляді та чекала на історію, яку вона озвучить. Я слухав, і слухав цю музику і думав: ні ще нема тої історії. І ось настав її час, з’явилась та розповідь, що звучатиме під ці симфонії. Як тільки прийшла ідея балету «Леся», в мене просто не було іншого варіанту. Бо дуже давно я закоханий в цю музику, як закоханий у творчість і постать Лесі Українки.
“Шуберт за піаніно”, Густав Клімт (1899).
Л.О.: Зізнаюсь, Артеме, Шуберт і мій улюблений композитор. Як на мене, ця музика ідеально підходить до твоєї історії, передусім, через певну духовну спорідненість митців, хоч і жили вони в різні століття. Шуберт писав музику про себе, про людину, яка перебувала в розладі зі своїм часом і залишалась вічним скитальцем у пошуках недосяжного. Хіба не дивовижно, що свою «Трагічну» симфонію Шуберт написав, коли йому було лише 19? Драматизм його симфоній, печальна краса шубертівських пісенних мелодій відлунюють співаючій поезії Лесі Українки. («Її поезія була тугою за щастям, а не насолодою ним»). Є така думка, що трагізм в українську літературу принесла саме Леся Українка, але, її трагізм був інший – «трагізм непохитної волі, трагізм нації, поставленої перед вибором: перемогти або загинути». …Артеме, ти вже згадував про персонажів балету, між тим, знайомлячись із лібрето, я запримітила, що ледь не в кожній з десяти його картин і навіть у Пролозі активно діє персонаж Смерті. Те, що тема смерті пронизує всю твою розповідь про Лесю, знаючи всі обставини її життя, цілком зрозуміло. Мене здивувало інше – замість традиційного жіночого образу ти замінив його на чоловічий. Взагалі-то, в мене є своє пояснення такої «реінкарнації», але хочу почути твій коментар.
А.Ш.: Так, це важлива деталь. Спершу Смерть мала грати жінка, але після довгих роздумів я зрозумів, що буде складно ставити балет на майже повністю жіночий склад, і глядач втомиться, якщо бачитиме переважно жіночі образи. Я подумав, що з чоловічим персонажем мені буде набагато цікавіше працювати з точки зору хореографії, в мене буде більше можливостей для роботи з ансамблем – дуети, тріо, які мають відігравати важливу роль (Леся-Смерть; Леся-Сергій-Смерть). Тобто виникатиме ширший простір для творчості, для пошуку засобів.
Наталія Мацак та Сергій Кривоконь: Леся Українка/Сергій Мержинський. Фото: Григорій Веприк
Л.О.: Хочу розширити твою думку – про твоє «влучання» з цим персонажем, на мій погляд, в самісіньке «яблучко». Про зміну гендерних ролей у драмах Лесі Українки добре відомо: згадаймо образи жінок, які беруть на себе «лицарський обов’язок» («Я любила вік лицарства», – писала Леся Українка), згадаймо чоловічий характер Дони Анни на противагу наділеного жіночністю Дон Жуана, безстрашну жертовність Одержимої в оточенні слабкодухих, Мавку, яка сильніша за Лукаша. В твоїй розповіді, Артеме, чи то інтуїтивно, чи то продумано, але теж відбувається зміна ролей «жінка-чоловік»: всесильна Смерть-чоловік виявився єдиним, хто міг здолати силу, волю й жагу до життя Лесі. Тому чоловічий персонаж Смерті стає потужним, навіть символічним образом, акцентуючи найважливіше для тебе в постаті Лесі Українки...
Отже, 2-го лютого можна буде побачити сценічне втілення балету «Леся». Провідні партії виконують всесвітньо відомі зірки українського балету - прима балерина, народна артистка України Наталія Мацак і прем’єр Національного балету України Сергій Кривоконь. Здійснює його керована тобою, Артеме Art Ballet Company, що існує вже п’ять років і яка позиціонує себе, як неокласичну трупу. Впродовж багатьох років ти співпрацював, як соліст і як постановник з відомим українським хореографом Раду Поклітару в його Kyiv Modern Ballet. Тому, насамкінець: що ти можеш сказати про хореографічну мову свого нового балету?
А.Ш.: Звісно, не хочу розкривати всіх подробиць, але це буде синтез класичного балету з модерною хореографією. Наскільки нам вдалось – вирішувати глядачам.
Леся Олійник та Артем Шошин. Лондон, 2023 рік.
23.01.2025Довідка
Артем Шошин — засновник і художній керівник Art Ballet Company.
Хореограф-постановник: «Ближче ніж кохання» (2015), «Пробігаючи життя» (2016), «Коли цвіте папороть» (2017), «Історія одного танго» (2018), «Легенда про вічне кохання» (2019), «Нерозлучники» (2019), «Далеко по сусідству» (2020), опери-міф «Україна – Terra Incognita» (2021), «Тіні забутих предків» (2024), «Соната одного життя» (2024), «Самотній ангел» (2024), «Лускунчик Гофмана» (2024), «Леся» (2025).
Соліст балету: «Київ-Модерн-Балет», Київський муніципальний театр опери та балету.
Запрошений соліст Пловдивської опери та Люксембурзького балету, Joyaux du ballet, Gala des Étoiles (Франція), Capri Dance Award (Італія), Sadler's Wells Theatre (Велика Британія), The Great Gatsby Ballet.
Учасник гала-концертів на підтримку України у Франції, Латвії, Німеччині, Італії, Великій Британії.
Лауреат і володар відзнак багатьох національних і міжнародних конкурсів.
Лауреат державної премії імені Анатолія Шекери в галузі хореографічного мистецтва (2020)
Лауреат VІ Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА»: за хореографію до вистави «Тіні забутих предків», Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької (2024). Заслужений артист України.