Пʼять спогадів про Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова»
У четвер, 19 вересня о 19.00 у концертному залі ім. С. Людкевича Львівської національної філармонії відбудеться відкриття ювілейного сезону Академічного камерного оркестру«Віртуози Львова».
Програма:
Мирослав Скорик. Три фантазії для лютні з Львівської табулатури XVI століття
Псалом № 50
Партита № 6
Прелюдія
Пасакалія
Арія
Рондо
«Три українські весільні пісні» для голосу та оркестру
Allegrettо і Танець з «Гуцульського триптиха»
Диптих
Виконавці:
Софія Соловій, сопрано
Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова»
Сергій Бурко, диригент
30 років тому, у вересні-1994, свої перші репетиції розпочав Академічний камерний оркестр «Віртуози Львов». За три десятиліття діяльності колектив став одним з провідних українських камерних оркестрів. Їхні концерти приваблюють як досвідчених поціновувачів інструментальної музики, так і меломанів, адже репертуар оркестру охоплює більшість музичних жанрів. Впродовж трьох десятиліть неодноразово змінювався й склад оркестру. Тож напередодні ювілейних заходів пʼять головних подій «Віртуозів Львова» виокремив музикант, який керував оркестром впродовж усіх 30 років — засновник та художній керівник «Віртуозів Львова» Сергій Бурко, скрипалька, яка декілька років тому приєдналась до колективу, Катерина Шалайська. А також музикознавиця, професорка й музична консультантка колективу — Любов Кияновська.
Сергій Бурко, диригент:
Почати хотілось би з подій 1994 року. Здавалося й тоді мистецтво не було на часі, однак оркестру пощастило мати в ці складні роки підтримку. Долучитись до створення нового колективу виявив ініціативу банк «Відродження» який очолював Іван Куркуна. Саме завдяки цій підтримці оркестр отримав змогу «стати на ноги», сформувати репертуар, вийти на великі сцени, а згодом і мати міжнародні гастрольні тури та співпраці. Усі позитивні критики, заповнені концертні зали, записи дисків — усе це було потім. Як і багатьом колективам, тоді нам потрібен був старт.
Друга подія — співпраця і перший концерт з литовським диригентом Саулюсом Сондецкісом, який став головним експертом нашої віри в те, що оркестр може мати успіх саме у такому вигляді, з такою назвою і мати майбутнє. За його участі відбувся один із найкращих концертів колективу, де виконали Симфонію № 10 Фелікса Мендельсона та «Серенаду-ноктюрн» Вольфганга Амадея Моцарта. Я вважав Сондецкіса одним із найпотужніших експертів камерної музики, а створений ним Литовський камерний оркестр був еталонним серед подібних колективів, тож його відгук став особливо цінним: «З таким оркестром не соромно вступати в Берліні, в Лондоні, чи у Парижі».
Третьою, визначною для мене подією став трансатлантичний гастрольний тур Колумбією, Еквадором, Коста-Рікою після чого гастролі продовжились туром Центральною Америкою. Запрошення ми отримали перед новим 1998 роком, а вже наприкінці січня нас чекали з концертами.
Звісно, це шокувало багатьох: для музикантів постало завдання в екстрено короткі терміни залагодити усі справи в Україні й підготуватись до тривалої подорожі. Для філармонії — опрацювати зміни в концертному сезоні. Однак шанс представити оркестр у світі втратити ми не могли. Різні були концерти, але майже всюди особливо вражала надзвичайно вдячна публіка — відкрита до спілкування. В Європі вже давно не є звичним після концертів шукати зустрічі з артистами, проводжати до автобусів, а з нами це сталось вперше.
Наступна подія відбулась у 1996 році й мала сакральний сенс. Для нас за честь було виступати у Ватикані на концерті Святійшого Іоанна Павла ІІ. Однак мало хто знає, що один твір оркестру довелось повторити двічі за бажанням самого Святійшого.
Розпочався концерт тоді за відсутності Іоанна Павла ІІ. Подейкували, що Папа занедужав, однак наприкінці вечора він все ж прибув до зали. Тоді спеціально для нього нас попросили повторити «Мелодію» Мирослава Скорика. Ми грали ті ж ноти, з тих самих партитур, що й декілька хвилин до того, однак за відчуттями це було неповторне, піднесене виконання. Це той спогад, за який я тримаюсь у тяжкі періоди.
Остання з пʼяти головних подій стосується ще часу до презентації оркестру, коли ідею нового започаткованого колективу підтримав авторитетний український диригент-камераліст — Юрій Луців. Його дотичність до становлення відіграла важливу роль та переросла у тривалу творчу дружбу. Найбільш памʼятним спільним виступом стала ораторія «Присяга короля Яна Казимира» Мечислава Солтиса, постановником і диригентом якої він був.
Любов Кияновська, музикознавиця:
По-перше, заснування оркестру було викликом відповідному часу – початків нашої Незалежності. Створення камерного оркестру стало відповіддю на думку, що в Радянському Союзі висока культура існувала тільки в російській столиці. Оркестр був реплікою на російський колектив “Віртуози Москви”, адже Львів завжди намагався утверджувати свою окремість і свої власні вартості, навіть коли це доводилось робити у завуальований спосіб. Тож найперше, створення цього оркестру було опозицією до жорсткого панування радянських наративів, демонстрацією свого незалежного мистецького світовідчуття.
По-друге, дуже важливу роль у формування репертуару і концепції діяльності оркестру мав професор пана Сергія Івановича – видатний український диригент Юрій Луців. Один з улюблених учнів Миколи Колесси й, без перебільшення, музикант зі світовим іменем. Він є одним з небагатьох музикантів, котрим ще навіть десь на схилі радянських часів дозволено було виїжджати в США, тобто отримати цілком ясне відчуття, як формується світова культура і згодом це втілювати в оркестрі.
По-третє — це ідея оркестру: мати завжди певну тематичну основу програм концертів, розраховувати не лише на елітарну публіку, але також дотепно і винахідливо складеними програмами приваблювати доволі широку аудиторію.
Ще однією важливою, притаманною рисою стало виконання нових творів і навіть замовлення їх у львівських композиторів. Тобто створення зв'язків з композиторами, що є продовженням давньої історичної традиції, яка у Львові існувала від кінця XVIII – початку ХІХ століття — дуже інтелігентної традиції.
Власне, найбільш точною характеристикою стилю «Віртуозів Львова» є саме інтелігентний оркестр, вишуканий оркестр. Йому передусім притаманний аристократизм і у манері виконання, і у підборі програм, у складенні репертуару — фактично, у всіх характеристиках. І тут, окрім Юрія Олексійовича і Сергія Івановича, я згадаю ще одну ключову простість — це пана Володимира Дуду, прекрасного скрипаля. Власне, також в першу чергу його виконання як концертмейстера і як музиканта завжди було позначено колосальною інтелігентністю.
Катерина Шалайська, скрипалька:
Для мене ключовими є не так події, як диригенти та програми. Великим відкриттям стали останні виступи з відомими музикантами з Києва — Наталією Стець та Юрієм Літуном. Диригенту під силу не лише докорінно змінити сприйняття твору слухачами, почути його наново, а й дати змогу оркестрантам почути себе по-новому, дати простір для їх власних емоцій. В такій роботі на сцені ми відкриваємо досі незнаних себе. На приклад, “Просвітлену ніч” Арнольда Шенберга ми виконували неодноразово і під керівництвом кожного з диригентів вона є різною. Попри те, що твір займає близько 30 хвилин, в ньому можна прожити події пʼятитомного роману і кожен диригент є його співавтором. Впевнені, що і публіка це відчула.
Є програми вимогливі, складні, а є ті, що навпаки стають відпочинком для душі, як, наприклад, програми концертів у Швейцарії. Я бажаю й іншим таку роботу, як у нас, бо попри важку працю ми отримуємо й велике задоволення від своєї роботи. Маючи досвід в інших сферах, я сміливо можу казати, що не кожному щастить отримувати стільки позитиву на роботі. Бути частиною «Віртуозів Львова» — це бути в родині, відчувати підтримку, турботу. Навіть у такі відповідальні та хвилюючі моменти, як виконання соло. Я знаю, що за мною стоїть не просто оркестр, не музиканти, що рахуватимуть мої помилки, а моя опора — 20 людей, які щиро за мене вболівають.