Незалежність – це ще не свобода

Доти, доки люди не дослухатимуться до здорового розуму природи, вони змушені будуть підкорятися або свавіллю диктаторів, або ілюзіям натовпу.

Вільгельм Швебель

Що таке «незалежність»?

24 серпня 1991 року в Україні проголошено статус, який визначається як «незалежність»… Але чи збулися внаслідок цього сподівання українців на щасливе життя? Очевидно, ні! І тут постає питання: чому?

Для відповіді на це питання слід з'ясувати, що таке НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, яка випала Україні?

Стан незалежності країни – це стан, за якого суспільне життя людей в країні вже не визначається чужою волею, тобто волею, яка не є власною, суверенною волею народу цієї країни – народ має можливість керуватися власною, суверенною волею. І все! Отже, незалежність України – це можливість її народу керуватися власною, суверенною волею. Чи достатньо цього для процвітання народу? Як виявилося з досвіду, ні! І ось чому.

Тому що незалежність – це та необхідна умова, яка відкриває можливість народу керуватися власною, суверенною волею, але незалежність не визначає, ЯКОЮ САМЕ МАЄ БУТИ ЦЯ ВОЛЯ. Бо воля може бути різною.

То яка саме воля потрібна Україні для розквіту? Для розв'язання цієї проблеми її може бути розглянуто у світлі соціального натуралізму, згідно з яким суспільне життя людей має розглядатися як таке, що існує за реально існуючими і діючими в суспільстві законами соціальної природи (Детальніше про соціальний натуралізм див.: Костенко О.М. Костенко О.М. “Нові очі” для нового часу (про соціальний натуралізм). Луцьк: Терен, 2022. 128 с.). Зокрема, це природні, тобто незалежні від волі і свідомості людей, закони політики, економіки, права, моралі тощо. Люди мають пізнавати ці закони й узгоджувати з ними волю і свідомість, інакше вони приречені уражатися комплексом сваволі й ілюзій, що породжує різні соціальні аномалії. Соціальний натуралізм випливає з ідеї «Мати-Природа – Найвищий Законодавець для усього сущого на усі часи!»

Іншими словами, люди і народи мають керуватися принципом верховенства законів соціальної природи, а не сваволею і ілюзіями. Згідно з соціальним натуралізмом, існує закономірність: що більше воля і свідомість людей узгоджена з законами соціальної природи – то краще їхнє життя.

Воля людей може бути двох видів: 1) воля, узгоджена з законами соціальної природи (так звана «добра воля»); 2) воля, не узгоджена з законами соціальної природи (тобто сваволя, яка може набирати, наприклад, форму волюнтаризму – політичного, економічного, правового, морального).

Процвітання народу забезпечується тоді, коли власна, суверенна воля народу узгоджується з законами соціальної природи. Але незалежність сама собою не є фактором, який би узгоджував волю народу з законами соціальної природи. Тому в стані незалежності воля народу може набирати форму соціального волюнтаризму, який проявляється в поведінці людей, що порушує закони соціальної природи і породжує різні соціальні аномалії в усіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, забезпеченні правопорядку, моралі тощо (це, зокрема, – різні кризи, конфлікти, корупція, беззаконня, аморальність тощо).

Соціальна культура – детермінатор для незалежної волі

Стан узгодженості волі та свідомості людей з законами соціальної природи називається соціальною культурою людей. Оскільки соціальна природа включає в собі природні закони, за якими існують політика, економіка, право, мораль, то узгодженість волі і свідомості людей з цими законами утворює політичний, економічний, правовий, моральний види соціальної культури людей.

Той стан волі та свідомості людей, який називається соціальною культурою, формується в процесі соціалізації людини, тобто в процесі пристосування людини до законів соціальної природи.

Соціальна культура людей є тим «людським фактором» – ДЕТЕРМІНАТОРОМ, який визначає (детермінує) їхню долю, забезпечуючи узгодження їхнього життя з законами соціальної природи. Існує закономірність: яка соціальна культура людей – таке і їхнє життя.

Можна стверджувати і таке: велич народів визначається їхньою соціальною культурою!

Людина без соціальної культури нещасна, бо не здатна жити у злагоді з законами соціальної природи, вона – як «вершник без голови»: скаче куди-небудь, аби скакати. Так само і народ без соціальної культури! Без соціальної культури громадян відбувається саморуйнування суспільства. Доля всього людства детермінується (визначається) соціальною культурою людей, яка полягає в тому, що люди мають керуватися принципом верховенства законів соціальної природи.

Соціальна культура людей спонукає до розуміння, що «спільним знаменником» для усіх людей і народів в усі часи є не лише закони фізичної і біологічної природи, а й закони соціальної природи. Така вічна основа мирного існування і прогресивного розвитку для людства, яке має пристосовуватися до цих законів.

Для правильного розуміння ролі соціальної культури людей в «механізмі» суспільного життя слід визнати помилковість досить поширеного уявлення, що начебто вона є відображенням (наслідком) суспільного життя: «яке життя – така й культура». Насправді соціальну культуру людей слід розуміти як стан узгодженості волі і свідомості з законами соціальної природи, а не як «відображення суспільного життя людей». Відобразивши закони соціальної природи, соціальна культура, своєю чергою, стає детермінатором, що визначає суспільне життя людей. Інакше кажучи, вона є не наслідком, що визначається суспільним життям людей, а причиною, що визначає це життя, зокрема і той стан, який називають щастям людей.

Що потрібно для щасливого життя?

Згідно з соціальним натуралізмом, щастя – це переживання людиною стану узгодженості з законами фізичної, біологічної та соціальної природи. Мабуть, саме до такого розуміння щастя схилялися філософи-стоїки, задля якого закликали «жити в злагоді з природою».

В Декларації незалежності США зазначено, що природним правом людини є право «прагнути щастя». Якби всі люди дотримувалися законів соціальної природи, то від щастя настав би рай на Землі. Але…

Але реальність не така! Вона полягає в тому, що люди заради щастя мають узгоджувати своє життя з законами фізичної, біологічної та соціальної природи. Та для цього їм треба боротися зі сваволею й ілюзіями, які перешкоджають руху по цьому шляху.

Соціальна культура людей якраз і є тим «людським фактором», який: 1) протидіє ураженню їх комплексом сваволі й ілюзій, що породжує нещастя, зокрема різноманітні соціальні аномалії, і 2) забезпечує узгодження їх волі і свідомості з законами соціальної природи, що й треба для щастя.

Поширеність соціальних аномалій в сучасному світі свідчить про небезпечну тенденцію до ураження людей комплексом сваволі й ілюзій, який проявляється у всіх сферах суспільного життя. Саме для протидії цьому феномену слід розвивати соціальну культуру людей і народів, бо вона є тим детермінатором, який визначає щасливу долю людей і народів та запобігає нещасливій. Усі інші соціальні фактори, які є проявами волі й свідомості людей, визначають (детермінуються) їхньою соціальною культурою, тобто існує закономірність: якою є соціальна культура людей – такою є і їхня політична, економічна, правова та моральна поведінка. Якщо вони не мають належної соціальної культури, то їхня поведінка буде проявом комплексу сваволі й ілюзій, який породжує різні соціальні аномалії: агресивні війни, соціальні конфлікти («людина людині вовк»), економічні кризи, злочинність, корупцію, аморальність, обскурантизм, занепад духовності, дегуманізацію («зоологізацію») людини тощо.

Соціальна культура людей має також світоглядне значення. Вона надає критерій для розрізнення природного (того, що узгоджується з законами соціальної природи) від протиприродного (того, що не узгоджується з законами соціальної природи) – а саме: добро від зла, істину від неістини, справедливість від несправедливості, красу від некраси тощо. Зокрема соціальна культура людей допомагає в соціальній практиці визначати, що є природним (а значить – правильним), а що протиприродним (а значить – неправильним) у політиці, економіці, праві, моралі відповідно до критерію: все, що узгоджується з законами соціальної природи, є природним (правильним), а все, що не узгоджується з законами соціальної природи, є протиприродним (неправильним).

Концепція «соціальна культура людей є детермінатором, який визначає їх долю»

Без соціальної культури людей будь-які спроби народу вирватися на шлях соціального прогресу приречені на невдачу, бо не узгоджуються з законами соціальної природи. Зокрема про це свідчить історична подія, яка отримала назву Помаранчева революція, що відбулася в Україні 2004 року в умовах її незалежності. Вона була наслідком соціальної кризи в Україні, яка настала за відсутності належної соціальної культури людей, через що комплекс сваволі й ілюзій уразив усі сфери суспільного життя. Помаранчева революція була реакцією на цю соціальну аномалію. Проте вона не вирішила корінного питання для зміни стану українського суспільства в умовах її незалежності – вона не призвела до культивування в суспільстві соціальної культури людей, яка забезпечує щасливе життя в злагоді з законами соціальної природи.

Тут слід звернутися до ще одного історичного досвіду, який свідчить, що соціальна культура людей є тим детермінатором, без якого долю народу не можна змінити на краще: це невдала спроба США покращити долю народу незалежного (з 1919 року від Великої Британії) Афганістану.

Оцінивши аномальну ситуацію в Афганістані як таку, що загрожує безпеці інших країн, 2001 року США в рамках миротворчої місії НАТО ввійшли в Афганістан, взявши на себе місію допомогти афганському народу стати на шлях прогресу. Але «афганський проєкт» США провалився. Чому? Американський уряд керувався, очевидно, так званою «інституційною» концепцією допомоги Афганістану, згідно з якою долю народу начебто найефективніше можна визначати через забезпечення ролі державних інституцій, зокрема армії, поліції, спецслужб, адміністративних органів влади тощо. Згідно з офіційними даними, з 2002 року США витратили біля 143,27 млрд доларів на реконструкцію Афганістану, більше половини з яких (88,32 млрд доларів) було витрачено на зміцнення афганських сил безпеки, включаючи Афганську національну армію і поліцію.

Але, як показав досвід, «інституційна» концепція допомоги виявилася помилковою – ситуація в Афганістані не змінилася на краще від такої допомоги. Соціальна аномалія залишилася, афганський народ не став жити краще.

Якщо виходити з концепції «соціальна культура людей є детермінатором, який визначає їх долю», то слід зробити висновок, що доля афганського народу від «інституційної» допомоги і не могла змінитися на краще, бо існує закономірність, яку проігнорували США: детермінатором, що визначає долю людей і народів, є їхня соціальна культура. Якби США за двадцять років перебування в Афганістані застосували заходи, спрямовані на культивування соціальної (зокрема політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян Афганістану, то доля афганського народу змінилася б на краще.

За результатами опитування громадян 143 країн світу, здійсненого в 2021–2023 рр. Gallup World Poll, в так званому рейтингу «національного щастя» Афганістан перебуває на останньому 143-му місці.

Це факти, які показують наслідки ігнорування детермінуючої ролі соціальної культури людей в їх соціальному житті.

А ось вже про наслідки врахування детермінуючої ролі соціальної культури людей свідчить, зокрема, досвід незалежної (з 1917 року від Росії) Фінляндії, яка за рейтингом «національного щастя» займає перше місце за результатами опитування, здійсненого в 2021–2023 рр. Gallup World Poll.

Політична, економічна, правова, моральна культура громадян Фінляндії – одна з найрозвиненіших у світі. Вона культивується у суспільстві завдяки прогресивній політиці просвітництва і соціального виховання громадян. Це при тому, що значний вплив на соціальну культуру фінів справляє також шведський принцип життя лагом (швед. lagom), який у світлі соціального натуралізму можна тлумачити як «золоте правило» поведінки: «веди себе в усьому так, як цього вимагає природна необхідність». А проявом природної необхідності в суспільному житті людей є закони соціальної природи.

Соціальну (зокрема політичну, економічну, правову, моральну) культуру фінів, як і шведів, пронизує принцип лагом. Очевидно, щасливе життя фінів – це та доля, яка детермінована саме соціальною культурою людей в Фінляндії, заснованою на принципі верховенства законів соціальної природи, що випливають з природної необхідності.

Формула свободи для народу України

А як же діє закономірність «долю народу детермінує соціальна культура людей» в Україні?

При найближчому розгляді можна побачити, що Україна сьогодні перебуває в стані ураженості людей комплексом сваволі й ілюзій через відсутність в них соціальної культури. Маючи з 1991 року державну незалежність, українці не можуть ще й сьогодні забезпечити собі щасливу долю. Про це свідчить аномальний стан політики, економіки, права, моралі в Україні. Очевидним симптомом цієї хвороби є криміналізація (зокрема корупціалізація) усіх сфер суспільного життя, яка є ніщо інше, як прояв ураженості їх комплексом сваволі й ілюзій. За цього стану, коли має місце дефіцит соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури людей, жодні соціальні (зокрема політичні, економічні, правові, моральні) реформи не можуть бути успішними, і тому змінити долю народу на краще неможливо.

Утворена таким чином неспроможність громадян визначати свою долю є соціальною патологією, яку можна назвати СОЦІАЛЬНИМ ІНФАНТИЛІЗМОМ. В умовах незалежності України її громадяни виявилися безпорадними щодо визначення своєї долі, як маленькі діти.

Але це не ВИНА українців, а їхня БІДА. Соціальна інфантильність громадян України – це «родима пляма», що після отримання незалежності залишилася їм у спадок від заснованого на не узгодженому з законами соціальної природи (тобто протиприродному) способі життя, який панував у Радянському Союзі. Саме цей спосіб життя і створив дефіцит соціальної культури у громадян, який дається взнаки і сьогодні. І не лише в Україні, а і в Росії та інших колишніх союзних республіках, які стали незалежними.

Фундаментальним фактором, за яким відрізняється життя людей в теперішній Україні та в решті країн Європи, які пережили культуризуючий вплив епохи Просвітництва і прогресивних соціальних трансформацій, є рівень соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян. Для того, щоб «європеїзувати» життя людей в Україні, треба підняти рівень соціальної культури громадян України до європейського рівня.

Сьогодні громадяни України, маючи дефіцит соціальної культури, користуються своїм виборчим правом всупереч природним законам політичного життя, бо, образно кажучи, не вибирають демократичним шляхом собі «вудку», за допомогою якої вони можуть забезпечити себе «рибкою», а вибирають «рибку», якою їх заманюють під час виборів. З цієї політичної інфантильності громадян користають різного роду пройдисвіти, аби з допомогою популізму дорватися до влади на начебто демократичних виборах. Але чи може бути вільним і справді демократичним волевиявленням громадян вибір, здійснений тими, хто уражений соціальною інфантильністю? Хіба ж то свобода? То ж повна залежність від політичного маніпулювання і шахраювання, яке сором‘язливо називають «політичними технологіями», а насправді є псевдодемократичними засобами узурпації влади!

Згідно з соціальним натуралізмом, справжня свобода – це можливість жити в злагоді з законами соціальної природи. Таке розуміння свободи асоціюється з словом Ісуса Христа: «І пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!» (Євангеліє від Івана 8:32), бо істина – це те, що узгоджується з законами соціальної природи, які існують з Божої Волі.

Виходячи з концепції детермінації суспільного життя людей соціальною культурою, можна скласти таку «формулу» свободи, яка відкриває шлях до щасливого життя: «Свобода народу = його незалежність + соціальна культура громадян». Така свобода створює можливість щастя для громадян в Україні, яке є переживанням людиною стану узгодженості з законами фізичної, біологічної і соціальної природи. Проте за результатами опитування, здійсненого в 2021–2023 рр. Gallup World Poll, в рейтингу «національного щастя» Україна, маючи унікальні умови для щасливого життя її громадян, займає лише 105-те місце серед 143 країн світу. Очевидно, це через дефіцит соціальної культури в громадян України.

Між соціальною культурою людей і щасливим життям існує пряма залежність. Що треба, щоб жити щасливим життям? Треба жити в країні, в якій люди мають високий рівень соціальної культури.

Що робити? Треба культивувати соціальну культуру людей

Отже: без належної соціальної культури громадян України комплексом сваволі й ілюзій уражається все суспільне життя людей, зокрема політика, економіка, право, мораль в Україні. Якби у громадян сформувалася розвинута соціальна культура, то Україна стала б процвітаючою і сильною країною, здатною ефективно розв'язувати будь-які проблеми на шляху до щастя, зокрема проблеми, що виникають при захисті від воєнної агресії Росії. Воєнна агресія Росії – це, як і будь-який злочин, є порушенням законів соціальної природи, частина яких відображена в нормах міжнародного права. Соціальна культура людей спонукає протидіяти воєнній агресії, керуючись цими законами. Зокрема керуючись правилами необхідної оборони, що випливають із законів природного права, про які писав Гуго Гроцій у відомій праці «Про право війни і миру».

Для протидії соціальній сваволі й ілюзіям громадяни України, озброєні соціальною культурою, будуть дотримуватися в соціальному житті такого правила: ощасливити людей всупереч законам соціальної природи неможливо, тому слід керуватися соціальною культурою, заснованою на принципі верховенства законів соціальної природи! Це має стати «золотим правилом» для громадян, які беруть участь у демократичних процесах. Демократія без соціальної культури громадян – це ПСЕВДОДЕМОКРАТІЯ. І ще: з цього випливає, що визначальним критерієм при здійсненні вибору тієї чи іншої особи на будь-яку посаду є наявність в цієї особи соціальної культури належного рівня.

Що ж треба для «лікування» громадян України від ураження їх комплексом сваволі й ілюзій, який позбавляє їх можливості жити у злагоді з законами соціальної природи, тобто по свободі і щасливо? Для цього потрібне КУЛЬТИВУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ – ЗОКРЕМА ПОЛІТИЧНОЇ, ЕКОНОМІЧНОЇ, ПРАВОВОЇ, МОРАЛЬНОЇ – КУЛЬТУРИ В ЛЮДЕЙ. Це зробить Україну придатною для щасливого життя.

Як же слід культивувати в Україні соціальну культуру людей?

Спочатку слід озброїтися адекватною концепцією «культивування соціальної культури людей», якою слід керуватися на практиці. «Культивування соціальної культури людей» – це процес соціалізації людей, тобто узгодження їхньої волі і свідомості з законами соціальної природи. Узгодження волі і свідомості людей з законами соціальної природи відбувається двома способами: 1) через підкорення волі людини природній необхідності, яка існує в суспільному житті людей; і 2) через соціальне просвітництво, яке забезпечує усвідомлення людьми законів соціальної природи.

Для практичного втілення цієї концепції, очевидно, варто було б вивчити досвід прогресивних країн світу, наприклад Фінляндії, щодо культивування соціальної культури громадян.

Відповідно до зазначеної концепції «культивування соціальної культури людей», слід практично реалізувати в Україні такі заходи: 1) здійснити соціальні реформи, які б забезпечили громадянам можливість узгоджувати свою волю з природною необхідністю, яка існує в суспільному житті людей (зокрема забезпечити громадянам можливість реалізації економічних свобод, вільного підприємництва, добросовісної конкуренції тощо); 2) запровадити в Україні просвітницький рух, який би сприяв усвідомленню громадянами законів соціальної природи (через виховні й освітні інституції, засоби комунікації, громадські об‘єднання тощо).

Культивування соціальної культури громадян забезпечить їм свободу, яка відкриє для них можливість щасливого життя в незалежній Україні.