Камо грядеши? Про світоглядну основу безпеки і прогресу людства

Сьогодні у світі склалася ситуація, за якої надзвичайно актуалізується проблема: «Як забезпечити людству безпеку і прогрес?»

Авторитетним документом, у якому пропонується діагноз і прогноз щодо стану суспільного «здоров’я» сучасної цивілізації, а також надаються рецепти його покращення, є ювілейна доповідь Римського клубу «Сome оn!..» авторства Е.Вайцзеккера, А.Війкмана та інших від 2017 року. Як зазначається в передмові, головне питання доповіді – «філософське коріння поточного стану світу». Світ перебуває в небезпеці, й порятунок полягає у зміні світогляду.

В доповіді, зокрема, дається таке визначення сучасної кризи, що продовжує наростати у світі: «…криза не циклічна, а така, що посилюється. Вона не обмежена природою навколо нас, але включає соціальну, політичну, культурну, моральну кризу, кризу демократії, ідеологій і капіталістичної системи… Редукціоністська філософія (постмодерна) є неадекватною не лише для розуміння живих систем, але й для подолання трагедії руйнівного соціального і економічного зростання… Наш спільний добробут на здоровій планеті вимагає переосмислення пануючих філософій і нового Просвітництва, які могли б шукати натхнення зі старих традицій…»¹

…Для розв'язання проблеми безпеки і прогресу людства потрібні нові ідеї, які, за висловом Г.Гайне, мають надати людям «нові очі».

І тут для розвитку нових ідей варто, як уявляється, спиратися на ідею Дж.Локка щодо «закону природи», якому, як він доводив, має підкорятися суспільне життя людей.

Дж.Локк переконує, що без «закону природи» розвалюються обидві основи суспільства, а саме державне управління суспільним життям людей і вірність договорам між людьми. Державне управління суспільним життям стає можливим, «бо закони, постановлені в державах, зобов’язують не самі по собі … а саме в силу закону природи…»², а вірність людей договорам втрачає сенс, якщо вона не визначається законом природи. Так Дж.Локк обґрунтовує реальність існування і дію в суспільному житті «закону природи».

Отже, закон природи реально існує і діє в суспільному житті людей таким чином, що зобов’язує їх щось учиняти чи не вчиняти, а «громадянський закон» (тобто те, що ми називаємо позитивним законодавством) має відображати це зобов’язання «закону природи» і забезпечувати його виконання за допомогою влади. Виконання цього закону – основа всіх людських благ: «…ніщо такою мірою не сприяє спільній користі кожного, ніщо такою мірою не забезпечує безпеку і недоторканність майна людей, як виконання закону природи»³.

На відміну від ідеї Дж.Локка про підкореність суспільного життя людей певним «законам природи», у наш час домінує ментальна ілюзія про «неприродність соціального», а ідея про реальність соціальної природи, яка існує за своїми законами, може сприйматися як істина, що шокує. Це тому, що соціальна природа тривалий час залишалася, так би мовити, natura incognita.

Ментальну ілюзію людини про те, що соціальне існує поза законами природи, А.Сміт описував таким чином: «Вона вважає, що різними частинами суспільного організму можна керувати так само вільно, як фігурами на шахівниці. При цьому вона забуває, що ходи фігур на шахівниці залежать тільки від руки, що переставляє їх, тимчасом як у великому русі людського суспільства кожна окрема частина цілого рухається за властивими для неї законами, відмінними від руху, що надається їй законодавцем. Якщо обидва рухи збігаються і приймають однаковий напрямок, то й розвиток усього суспільного механізму йде легко, злагоджено та щасливо. Але якщо вони суперечать один одному, то розвиток виявляється безладним і згубним та весь суспільний механізм незабаром розладнується»⁴.

Отже, і Дж.Локк і Адам Сміт обґрунтовували ідею ПРИРОДНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО. При тому слід підкреслити, що вони зовсім не стверджували про фізикалізацію чи біологізацію соціального. Вони засновувалися на ідеї, що соціальне існує за своїми (незалежними від волі та свідомості людей, тобто об’єктивними, а не суб’єктивними) законами – ЗАКОНАМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ, відмінними від законів фізичної природи і біологічної природи.

Про природність політики як соціального феномена стверджував ще Арістотель. «В усіх людей, – зазначав він, – природа вселила прагнення до державного спілкування … всяка держава – продукт природного походження…»⁵. Якщо держава як політичний феномен властивий суспільному життю людей, має природне походження, то очевидно, що вона має існувати за певними законами природи, а саме законами соціальної природи.

Тому, керуючись принципом природності політики, Арістотель обґрунтовує ідею, що політичне правління – це правління «закону», а не людей, маючи на увазі, вочевидь, закон соціальної природи, якому люди мають коритися.

Якщо ж це правило порушується, то свавілля й ілюзії надають політиці форм волюнтаризму чи утопізму, які породжують тиранію, автократію, тоталітаризм, а також соціальні кризи, конфлікти, війни, тероризм та інші небезпеки для людства.

Політичному свавіллю й політичним ілюзіям може протистояти лише політика, що узгоджується із законами соціальної природи, зокрема із законами природного права і природної економіки. Саме тому завжди в історії критика тиранії, автократії, тоталітаризму та інших форм політичного волюнтаризму й утопізму, а також усі революції та соціальні реформи спиралися на закони соціальної природи. Наприклад, у тексті Декларації незалежності США прагнення народу до незалежності прямо обґрунтовується посиланням на «закон природи» і на «закон Бога природи».

Звідси для сучасності постає так зване «основне питання соціальної філософії»: «Чи є соціальне природним?»

Сьогодні є досить поширеною ілюзія, яка протиставляє соціальне природному. Однак, як уявляється, наведене вище дає підстави для висновку, що соціальна форма природи існує так само за законами природи, як і фізична чи біологічна. Але соціальна форма існує не за фізичними чи біологічними законами, а за своїми власними законами – ЗАКОНАМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ, які люди мають відкривати (пізнавати) й узгоджувати з ними волю і свідомість.

Вчення про соціальну природу як реальність та закони, які в ній існують і діють, можна назвати соціальним натуралізмом.

Таким чином, соціальний натуралізм засновується на ідеї, згідно з якою суспільні явища існують відповідно до законів соціальної природи, які діють через волю і свідомість людей. Люди не можуть жодним чином скасувати чи змінити ці закони – вони можуть лише або виконувати їх, або не виконувати. У цьому полягає «свобода волі» людини.

Сутність же соціального натуралізму – у визнанні верховенства законів соціальної природи, які реально існують і діють у суспільстві та яким люди мають керуватися в суспільному житті. Отже, згідно з соціальним натуралізмом, суспільне життя людей має засновуватися на принципі верховенства законів соціальної природи. Цей принцип означає, що закони соціальної природи є такими, з якими мають узгоджуватися воля і свідомість людей для того, щоб люди керувалися цими законами. Іншими словами його можна сформулювати так: «Дозволяється усе те, що узгоджується з законам соціальної природи».

За ідеєю Дж.Локка, заради безпеки і прогресу люди мають відкривати (пізнавати) закони соціальної природи і керуватися ними, так само як вони керуються законами фізики та біології.

І тут слід зауважити, що ті закони природного права, які були відкриті, зокрема в епоху Просвітництва, є частиною законів соціальної природи – як і закони природної моралі, відображені в християнстві, і закони природної економіки, про які писав Адам Сміт.

Звідси можна вивести «золоте правило» соціальної поведінки людей заради безпеки і прогресу людства: «Керуйся принципом верховенства законів фізичної, біологічної і соціальної форм Природи!»

Усі негаразди, які вражають людство, – це наслідки сваволі й ілюзій людей, тобто порушення ними законів фізичної, біологічної та соціальної форм Природи.

Ідея Ж.-Ж.Руссо про те, що всі негаразди людства – від рукотворної (антропогенної) «культури», яка начебто шкодить природності людського життя, є, очевидно, помилковою. Культура людей – це не заперечення природності їх життя, а міра узгодженості волі та свідомості людей з законами фізичної, біологічної і соціальної форм Природи. Тому його гасло «Назад – до Природи!» має бути повернуто, навпаки, в інший бік: «Уперед – до Природи!» заради безпеки і прогресу людства. Отакою має бути відповідь на питання «Камо грядеши, Людино?»

На підставі викладеного можна сформулювати такі тези:

ТЕЗИ

натуралістичного світогляду як основи безпеки і прогресу людства⁶

I. Фундаментальною ідеєю для безпеки і прогресу людства є така: «Мати-природа – найвищий законодавець для усього сущого на усі часи».

II. Згідно з ідеєю природної цілісності світу існують три, генетично пов’язані між собою, форми Природи («теорія трьох природи»): 1) фізична; 2) біологічна; 3) соціальна. Відповідно діють три види законів Природи: 1) закони фізичної природи; 2) закони біологічної природи; 3) закони соціальної природи.

III. Єдиний засіб виживання людства – це вдосконалення ЛЮДСЬКОГО ФАКТОРА, а саме: узгодження волі та свідомості людей з законами фізичної, біологічної і соціальної форм Природи для усунення таким чином обскурантизму і соціопатизації людей, тобто ураження їх комплексом сваволі й ілюзій, який є основним джерелом небезпеки для людства і гальмом для його прогресу.

IV. Основою безпеки і прогресу людства є принцип верховенства фізичних, біологічних і соціальних законів Природи, які являються «спільним знаменником» для всіх людей і народів.

V. Узгодження життя людей і народів з законами фізичної, біологічної і соціальної природи – гарантія їхньої безпеки і прогресу.

VI. Усі проблеми і виклики, які постають перед людством, можуть ефективно вирішуватися, якщо керуватися принципом верховенства фізичних, біологічних і соціальних законів Природи.

VII. Соціальна практика людей, а також національна і міжнародна політика мають керуватися принципом верховенства фізичних, біологічних і соціальних законів Природи.

VIII. Для культивування в суспільстві принципу верховенства фізичних, біологічних і соціальних законів Природи потрібні: 1) натуралістичне просвітництво і 2) забезпечення такої соціальної практики, яка сприяє узгодженню волі і свідомості людей з цими законами.