* * *
“Ми не можемо врятувати всіх. Хоча і намагаємося. Двоє хірургів, анестезіолог, травматолог, двоє терапевтів, дві медсестри. Три літри рідини, адреналін, година качання по черзі. Але ми програли, бо ампутація ноги, перебите передпліччя, вирваний шмат гомілки і велетенська крововтрата. Зробили все, що могли, і нам всім погано”.
* * *
“Ми змінюємося. Ми звикли до ваги зброї на стегні, звикли до постійно однакового одягу, з якого вже не відіпрати деякі плями, звикли слухати не далекий звук гармат, а двигуни евакомобілів. Ми багато куримо, п’ємо каву і не зважаємо на показники тиску. Дехто викидає з голови пораненого в ту мить, коли він від’їжджає до шпиталю. Дехто пам’ятає кожного, кого тримав за руку в дорозі. Війна лишає на нас сліди, яких не побачиш ззовні”.
* * *
“Повороти на трасу і перехрестя тут часто пристріляні. Сьогодні якесь падло нас засвітило своїми фарами, міна лупонула метрів за 20. А потім ми пробили колесо. За пів кілометра пішли наші «Гради», потім – їх приліт. Вирішили дотягнути до блокпоста і там повторно спробувати замінити колесо. П’ять кілометрів на пробитому під час артилерійської дуелі і зі швидкістю 10 км/год – то не іграшки, панове. Черговий день народження”.
* * *
“Сьогодні вийшов з курилки і несподівано дав інтерв’ю Джесс із Вельсу. Попри побоювання, моя англійська дозволяє розмовляти. Розповів, що мені хочеться рятувати кінцівки, а не відрізати залишки. Що росіяни б’ють по мирному населенню. Зробив алюзію на Ремарка, сказавши, що все тихо на Східному фронті. Подякував англійцям за допомогу, згадавши Паддінґтона як символ евакуйованих дітей. Сказав, що російська пропаганда створює орвелівський світ, тому важливо, щоб люди несли правду про нашу війну. Джесс зробила кілька моїх світлин – на лавиці і під час огляду пацієнта”.
* * *
“Будь-який військовий щоденник має містити смішні історії. За кілька днів після повернення сюди привозять пораненого. Я кажу інтерну, який у нас служить: «Знімай пов’язку, подивимося на рану». А він мені, не знаючи, що я травматолог: «Почекайте, зараз хірург підійде». Ми всі пореготали, а зараз у нас новий локальний мем. Я приходжу і питаю, чи потрібен травматолог. А мені відповідають, що тільки хірург”.
У видавництві “Залізний тато” виходить фронтовий щоденник українського дитячого ортопеда-травматолога Олександра Гоменюка – «Уламки з-під Авдіївки. Замість казок сину». Сам лікар вже третій рік рятує на фронті життя українських військових під Авдіївкою. Він пішов на фронт добровольцем у березні 2022 р. і приєднався до тоді новоствореної, а зараз легендарної 110-ої окремої механізованої бригади, яка два роки тримала Авдіївку.
«Уламки з-під Авдіївки. Замість казок сину» – щоденник військового медика з самого пекла першого року війни і водночас розповідь батька своєму сину, якого він не бачив увесь цей час. Це будні, наповнені звитягою, мужністю, болем і кров'ю, дійсність записана такою, як вона є в моменті, коли вона є. Це книга-щоденник про рік життя військового лікаря, який разом із побратимами врятував сотні поранених українських солдатів, і водночас розповідь батька своєму сину, якого він не бачив весь цей час:
«Ось де я, синку, був, поки ти ріс без мене. Ось що я, синку, робив, коли не водив тебе в садочок, коли не грався з тобою і коли не обіймав тебе і твою маму. Дивись, ось тут я оглядаю тіло нашого загиблого “хлопчика”, а зараз буду перев’язувати рану живого козака. І ще одному змушений ампутувати ногу, а потім привезуть ще кількох, які взяли зброю до рук за твоє майбутнє і майбутнє мільйонів українців».
Вперше уривки щоденника Олександра Гоменюка були опубліковані на “Збручі”.
30.05.2024