Сім рослинних тонких поетес

У повітрі злипається музика

не важливо – земна чи з небес:

сім кульбабок в жовтявих картузиках,

сім рослинних тонких поетес,

під штахетною під загорожею,

під шляхетним гудінням джмеля,

вони стали на мить заворожені

і зелені, як чорна земля.

В них немає жодного вибору:

дочекатись, коли з картузів

парашутик насіння вибере

і нестиме вздовж рік та полів.

І джмелі, оснащені кузовом,

ваговиті – що й лапки в медах –

їх жовтяву повітряну музику

по горóдах і городáх

порозмащують і поприклеюють,

позаносять у нотний щільник,

в жупанах і відлогих киреях

кармазинне сукно у них.

Що я петраю в віршах кульбабиних?

Що я відаю про джмелів?

Те, що музика синіми барвами

пахкотить поверх наших голів.

Як студентки перед семестрами –

сім кульбабок в зеленій траві –

що обмінюються есемесками

й невідомо що в них в голові.

Знимка Анатолія Бабійчука