Професія: «галицький репортер»

Відоме львівське видавництво «Центр Європи», яке спеціалізується з краєзнавчої тематики, торік видало альбом «Львів і Галичина у літографіях Карла Ауера» (автор концепції Олег Введенський). Нарешті знамениті й маловідомі краєвиди Львова та Галичини ХІХ століття (по обидва боки сучасного українсько-польського кордону) авторства легендарного графіка можна отримати не у вигляді кількох розрізнених листівок, а комплектом з 82 репродукцій у супроводі ґрунтовної вступної статті за цілком доступною ціною (100 грн).

Від того дня 1796 року, коли Алоїз Зенефельдер винайшов новий спосіб тиражувати графіку – літографію, минуло лише років 20-30, а по цілій Європі вже було важко відшукати шляхетське чи міщанське помешкання, де би гостей не бавили у розглядання альбомів літографій з міфологічними героями, історичними портретами чи романтичними руїнами. Замки і собори, пишні водоспади і фантастичні скелі під тихий супровід шелесту карт і аматорського музикування розважали око завсідників салонів, що в такий спосіб, через зарисований краєвид, осягали шарм краєвиду реального. Протягом більшої частини ХІХ століття, не зважаючи на появу фотографії, літографія залишалась найбільш доступним джерелом візуальної інформації, і, відповідно, найбільш популярним.

Суспільство дуже швидко зорієнтувалось у популяризаторському потенціалі літографії, і, окрім естетичної функції, поклало на неї ще й освітньо-виховну. Портрети уславлених королів та відомих діячів історії, культури, церкви, альбоми величних ведут та сентиментальних краєвидів стали в Галичині настільними виданнями поляків і українців, що мріяли про відродження власних держав. У Варшаві, Кракові, Познані, Львові почали масово з'являтись архітектурні, географічні та історичні серії та альбоми  літографій, біля кожної містився докладний роз'яснювальний опис, адже «вид для ока повинен мати текст для роздуму». Якраз у цей час, у 1830-х роках, до Львова на запрошення власників однієї з найбільших міських друкарень – друкарні Піллєрів – після навчання у Віденській академії мистецтв прибув молодий, завзятий і працьовитий чеський літограф Кароль Ауер.

Перші відомі літографічні роботи Ауера у Львові датовані 1837 роком. Він працює у літографічному закладі при друкарні відомих львівських видавців Йозефа і Петра Піллєрів. Вже від початку 1840-х років сторінки популярної міської газети «Львів'янин» прикрасили виконані Ауером уявні літографічні портрети Болєслава Хороброго, Казимира ІІІ Великого та авантюристки Марини Мнішек,  а в друкарні П. Піллєра вийшли портрети графа Олександра Фредра, Адама Міцкевича, митрополита Атаназія Шептицького, генерала Дверницького, письменника Юзефа-Ігнація Крашевського та інших шанованих в Галичині особистостей. Там же, у Піллєра, побачили світ і Ауерові види львівської Ратуші, монастиря і костела Бенедиктинок, львівської Стрільниці – садиби львівського Стрілецького товариства (або ж Куркового братства – воєнізованої організації XV-XX ст., традиційного ярмарку під собором Св. Юра, Піскової гори з рештками Високого Замку, змальовані автором з вежі Ратуші, та інших ключових споруд міста.

На той час мистецьку нішу галицьких краєвидів займала досить чисельна група більш-менш відомих митців та аматорів, серед останніх були й представники місцевої шляхти – графині Сабіна Карницька  та Гортензія Малаховська. Чільне місце у жанрі львівських та галицьких ведут посідав метр пера і пензля Антоній Ланґе. Саме з малюнків Ланґе Йозеф Піллєр видав дві свої перші збірки краєвидів, які мали великий успіх: «Збірку найгарніших і найцікавіших околиць Галичини» (1823 р.) та «Збірку видів найвідоміших парків у Польщі» (1825-1827 рр.). Наступним успішним видавничим проектом Піллєрів став альбом літографій «Галичина в картинах, або галерея літографованих видів околиць і найвидатніших пам’яток в Галичині» (1837-1838 рр.), в якому вже взяв участь і Кароль Ауер. В рекламному проспекті до цього альбому Піллєр, обгрунтовуючи його актуальність, писав: «Сьогодні навряд чи знайдеться в Європі чи в іншій частині світу така місцина, яка не була б хоч раз зарисована, чи то як історична пам`ятка, чи то під якимсь іншим кутом зору. В цій ситуації ми, навіть не подорожуючи, можемо для себе ясно і виразно уявити в деталях ці міста, палаци, пам`ятки і т. ін. Тільки в нашій Галичині, яка не менш багата на романтичні і мальовничі околиці, а також на історичні пам`ятки, відомості про які є дуже важливими кожному шанувальнику мистецтва і старовини, ми не знаходимо в цій сфері жодного сліду, хоча будь-яка інша вполовину менше багата на пам`ятки провінція вже давно привернула б до себе увагу. Виходячи з такого стану речей, для кожного шанувальника історичних пам`яток, славних місць, прекрасної природи і чарівних околиць, а також кожному, кому не байдужа ідея пізнання власного краю, варто мати збірку відбірних видів з усіх регіонів Галичини і Буковини».

Хоча альбом «Галичина в картинах» містив 73 сторінки тексту і 48 рисунків – це була крапля в морі з тих об`єктів, які заслуговували на те, аби бути зафіксованими для сучасників і спадкоємців. Поза щедрим на старожитності Львовом кожне галицьке містечко могло похвалитись як мінімум охайною ринковою площею зі зграбною ратушею, кожне село – церквою, часто архаїчною, кожний маєток – палацом та мальовничим, продуманим в усіх деталях парком. Ступінь пишності кожного об`єкту залежала від фінансових можливостей громади чи господаря, але всі вони мали одну спільну рису – всюди архітектура гармонійно співіснувала з природою. Мешканцям міст і сіл ця гармонія дісталась у спадок від пра-пра-предків, які тоді ще чулись з природою одним цілим, і вони в умовах відсутності якихось потужних руйнівних зовнішніх впливів підтримували status quo за інерцією традиції. Поселення росли поступово і природно, як дерева – кільцями. Чиясь приватна ініціатива все одно залишалась в системі органічних координат середовища, тому будь-який сміливий урбаністичний проект без особливих зусиль можна було адаптувати до природного контексту. Маєток же формувався програмно, за ідеальною моделлю райського куточка (Едему, Парадізу). Його власник в межах одного, окремо взятого приватного шматка земної тверді чувся творцем, рівним Господу. Він замовляв краєвиди, і вони слухняно поставали у проектах ландшафтних архітекторів чи просто досвідчених садівників, часто на радість вже не йому, а спадкоємцям. Тому кожний маєток, навіть не обтяжений історичною спадщиною родового замку чи палацу, виглядав буколічно.

На жаль, з цього пишного краєвиду щедра на війни і революції історія Східної Європи мало що залишила нам у спадок. А байдуже ставлення сучасників до архівування поточної історії зробило цей спадок ще мізернішим. Так, 1873 року, до столітнього ювілею друкарні Піллєрів його спадкоємці вирішили зробити порядки. Зі старанням, вартим кращих справ, приміщення складів і магазинів друкарні були звільнені від старого мотлоху, тобто від тек літографій, виданих друкарнею протягом минулих десятиліть. І важко вантажені більш ніж півстолітнім кавалком історії вози повезли раритети, які вже на той час могли стати гордістю будь-якої європейської бібліотеки чи колекції, до... паперового млина.

Тож сьогодні літографічні види Львова і Галичини, в тому числі авторства надзвичайно працьовитого Ауера – букіністична рідкість, предмет постійного полювання колекціонерів і просто шанувальників історії та шарму «тамтої» Галичини. На жаль, почуття замилування деталями часів, що проминули, коли гортаєш сторінки альбому «Львів і Галичина у літографіях Карла Ауера», супроводжуються постійним гірким рефреном думок, що велика частина цих архітектурно-ландшафтних красот вже щезла в реалі. Добірка літографій Кароля Ауера з видами галицьких сіл і містечок 2004 року «намовила» Олега Введенського поставити жорстокий краєзнавчий експеримент - перевірити через об`єктив фотоапарату, над якими з романтичних панорам Ауера зглянувся час. Результат, на жаль, був передбачувано невтішний. Потужні революційні, а також глобальні державні пертурбації, в процесі яких Галичина протягом першої половини ХХ століття стільки разів змінювала свою державну юрисдикцію, плюс дві світових війни і шалений індустріально-урбаністичний поступ, щедро приправлений радянською авторитарністю, спричинились до кардинальних зрушень балансу штучного і природного на цих землях.

Незайманими прогресом і урбаністичними потугами сучасності залишились хіба тільки скелі Урича (Тустань) і водоспади у Яремчі та Маняві. Але людських заслуг тут мало – на шляху їх ініціатив просто трапились ну дуже вже монументальні об`єкти. Більш-менш поблажливо час поставився до Бродів, Жовкви, Золочева, Олеська та Підгірців – тут збереглись основні параметри забудови і ключові пам`ятки, які і склали славу цих населених пунктів. Вціліли і славні обителі: Добромильський монастир оо. Василіян та Скит Манявський. Колишня ж історична забудова Бурштина, Винник, Мостиськ практично  розчинилась в убогому контексті радянських новобудов і перепрофілювань. Так, не маючи перед очима літографії Ауера, навіть за наявності вежі важко здогадатись про пишне минуле теперішньої мостиської середньої школи №1, яка колись була палацом маєтку Рудники. Найбільше ж постраждали шляхетські маєтки по селах. Залишені без постійної опіки дбайливих власників, вони зникли як сніг під весняним сонцем, у нетрях тотальної експроприації та агресії примітивної селянської «господарності». Так, нічого, крім руїн костелу, не залишилось від маєтку в селі Колтів поблизу Золочева, де провів своє дитинство видатний львівський скрипаль Кароль Липинський. (З невідомих причин палац в с. Колтів для альбому «Галичина в картинах» літографував з рисунку А.Ланґе не Ауер, а Теофіл Жихович). На жаль, саме тут відбувались запеклі бої під час ІІ світової війни – знаменитий Колтівський прорив під час битви під Бродами. Від маєтку в Лагодові, що лежить на півдорозі між Львовом та Золочевим, сьогодні не залишилось навіть руїн, отож встановити місце його знаходження на око можна хіба за абрисами навколішніх пагорбів – вони залишились такими ж, як і на літографії Ауера. В селі Сторонибаби поблизу Буська зі стародавнього краєвиду зберігся тільки старий ставок. А от Ляшки Королівські поблизу Глинян й поготів перевтілились у село Заставне. Там теж є руїни... велетенських колгоспних корівників. Місце ж колишніх споруд маєтку і залишки саду цілковито поглинув ліс.

Але літографії Ауера – це не тільки історичне каміння, перспективи вулиць і настроєві провулки, не тільки смарагдова оправа природи Львова і околиць, не тільки пасторальні віньєтки сільських ідилій – це ще люди. Львівська дослідниця культури Львова часів Маркіяна Шашкевича Софія Малець охрестила творчий доробок Карла Ауера своєрідною енциклопедією галицького побуту. Ауер напрочуд настроєво «населив» свої краєвиди шляхтянами, міщанами і селянами бідермайєрівської доби, доби, за якої після катаклізмів Французької революції і наполеонівських воєн, знову набуло ваги замилування тихим розміреним життям з його камерними родинними цінностями. З легкої руки поета Ейхродта смачне прізвисько «Бідермаєр» – дослівно: «бравий добродій Майєр» уже друге століття для ширшого загалу є не стільки щаблинкою стильової класифікації, скільки символом міщанства в позитивному сенсі цього слова. Літографії Ауера стилістично абсолютно відповідні тогочасній моді – вони в міру пристойності сентиментальні, охайні, наївні, їх хочеться розглядати під акомпанемент спінетів та зворушливих пісеньок Шуберта.

Якраз цей ніжно-замріяний сито-пасторальний настрій без сліду зник із контексту сучасного життя. За пів радянського століття ми розучилися жити красиво, смакуючи деталі, нюанси і доторки, плекаючи такі ефемерні субстанції, як відчуття, враження, аура... Отож свіжовідреставровані пам`ятки у більшості випадків виглядають як новобудови, а новобудови (особливо в універсально-рогульському стилі «ретро») краще взагалі б очі не бачили – серце б не боліло. Галичина ХІХ ст. – країна камерних приватних  paradis-ів – стала нашим втраченим раєм. Хоча з п`яти тисяч пам`яток історії та архітектури України три тисячі de facto існують в Галичині, і сьогодні тут трудно знайти місце, де б пильне око краєзнавця і чуйне серце романтика не знайшли б собі на потіху якоїсь старовини, казку цих старих каменів, на жаль, вже розказано. Нам же у спадок залишились тільки ілюстрації до неї, без малого двісті років тому зроблені на літографському камені сентиментальним майстром на ім`я Кароль Ауер.

PS. Оригінали львівських ведут Карла Ауера можна знайти в експозиції мистецтва ХІХ ст. Національного музею у Львові ім. А.Шептицького, у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника та Львівського історичного музею.