Здається, тепер уже всім стало зрозумілим, що російська агресія щодо України – це надовго, якщо не назавжди. Тобто нас чекає всім відома доля Ізраїлю. Й ухилитися від цього не вдасться.
Так само мало б нарешті стати зрозумілим і те, що це війна на знищення не лише всього українського, а й українців як таких – і це не метафора, а у буквальному сенсі слова. Принаймні всі більш-менш притомні будуть просто знищені. Подивіться на те, скільки українців і українства залишилося на окупованих ось уже дев’ять років територіях, і все зрозумієте.
Висновок – боротьба буде нещадною і постійною. Інакше – смерть.
Як цього, наскільки можна, уникнути?
Уникнути смертей не вдасться. Наші втрати – це кривава плата за те, що нас вбивають сотнями чи тисячами, а не мільйонами. Так, так – мільйонами, як у 1933 році. Сьогодні ми платимо за тридцять років ілюзій і бездумності.
Тому мене дуже засмучує крайньо шкідлива кампанія щодо мобілізації. Як на мене, то це є поєднанням суперефективної російської інформаційно-психологічної операції та нашої глупоти. А ще страху тих, хто піклується тільки про свої рейтинги. Вже несила дивитися на розмазування цієї теми ніжними створіннями, які ні до війни, ні до хоч якогось війська, ні до мобілізації ніякого відношення не мали і не матимуть.
Так само засмучує масове цькування часто дійсно досить жорстких, але війна є війною, працівників територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки – люди стараються виконувати роботу, яка потрібна кожному з нас, від немовляти до людей старших. Хтось же мусить стати заборолом перед насильниками і вбивцями. Пора вже припиняти це зверхнє цькування. Станьте на їхнє місце – і багато що зрозумієте.
Мобілізація є не забаганкою, а необхідністю.
Мобілізація є елементом суспільного договору і статусу громадянина. Громадянин має сплатити свій обов’язок (не забаганку) як громадянин – бо такі трагічні обставини буття громадянином держави Україна.
Однак не кожен здатен без всяких слів кинути все і рушити на фронт. Не здатен з різних причин – веду мову про причини об’єктивні, а не симулянтські.
Не кожен здатен убивати – так-так, саме убивати інших людей, бо саме у цьому полягає робота воїна на фронті.
Разом з тим далеко не всі потрібні на фронті.
Дехто буде просто непотрібним тягарем у силу віку, чи хвороб, чи простої непотрібності.
А дехто набагато кориснішим для оборони країни буде у так званому «тилу», хоча у ситуації війни на знищення тилу насправді немає – це наші ілюзії, за які ми розпачливо чіпляємося. Ну, можна мобілізувати розробників ракет чи дронів у піхоту. Але навіщо? Можна забрати всіх енергетиків на фронт. Але хто лагодитиме ЛЕП? Можна, але навіщо забивати цвяхи мікроскопом…
Розумію, що «Закон про мобілізацію» з дня на день буде прийнятий. Так само розумію, що достукатися до тих, хто його формує, майже неможливо, бо більшість із тих, хто попадає під скляний купол Верховної Ради, одразу щиро вважають себе ньютонами.
Тому гадаю, що цей Закон потрібно буде доповнити «Законом про альтернативну службу та альтернативну допомогу обороні».
Чомусь про альтернативну службу і допомогу майже не чути.
До чого вона може зводитися і кого стосуватися?
Просто наведу кілька прикладів:
З огляду на те, що ми все більше будемо змушені розвивати саме своє військове виробництво, ми все більше потребуватимемо і мобілізованих у військову промисловість робочих ресурсів. Гадаю, що мобілізація на військові підприємства цілком може трактуватися як альтернативна військова служба – свого роду трудовий фронт. Однак по-чесному, а не з тим, щоб потім мобілізовувати цих службовців безпосередньо на фронт. З тим, щоб ця мобілізація прирівнювалася до альтернативної військової служби з усіма соціальними зобов’язаннями держави. І всі ці службовці повинні мати статус службовця зі всім тим, що з цього походить.
Так само було б розумно організувати спорудження своєрідної лінії Маннергейма (починаючи від Шацька до Сум, а потім паралельно лінії фронту до Херсона і Рені – кілька тисяч кілометрів), а це величезна робота, яка потребує величезних людських ресурсів. Чим не ще один вид альтернативної військової служби – інженерно-фортифікаційні війська (не плутати з інженерними військами, які є у ЗСУ). Однак знову ж по-чесному, а не з тим, щоб потім мобілізовувати цих службовців безпосередньо на фронт. З тим, щоб ця мобілізація прирівнювалася до альтернативної військової служби з усіма соціальними зобов’язаннями держави. І всі ці службовці повинні мати статус службовця зі всім тим, що з цього походить.
Не менше проблем у нас буде з медичною сферою та реабілітаційним і соціальним обслуговуванням тисяч поранених солдатів. Цивільні соціальні служби не справляться. Чим не ще один вид альтернативної військової служби – альтернативна медично-соціальна служба. Однак знову ж по-чесному, а не з тим, щоб потім мобілізовувати цих службовців безпосередньо на фронт. З тим, щоб ця мобілізація прирівнювалася до альтернативної військової служби з усіма соціальними зобов’язаннями держави. І всі ці службовці повинні мати статус службовця зі всім тим, що з цього походить.
Якщо війна буде довгою, то ми повинні виховувати воїнів, а не розманіжених метросексуалів. А це виховання починається з початкової школи, середньої школи, професійно-технічних училищ. Тут проблема – корпус учителів, а переважно це достойні старші жінки, аж ніяк не зорієнтовані на виконання цього завдання. Взагалі, з огляду на «непрестижність» заробітних плат, ця сфера кинута напризволяще. Тому крайньо потрібне наповнення цієї сфери молодими викладачами, і ця служба в освіті теж може бути переформатована як альтернативна освітньо-педагогічна військова служба. І йдеться не про «пересиджування» кілька місяців, а про довготерміновий зобов’язуючий контракт. Однак, знову ж по-чесному, а не з тим, щоб потім мобілізовувати цих службовців безпосередньо на фронт. З тим, щоб ця мобілізація прирівнювалася до альтернативної військової служби з усіма соціальними зобов’язаннями держави. І всі ці службовці повинні мати статус службовця зі всім тим, що з цього походить.
І наступне – сотні тисяч чоловіків призовного віку і в силу обставин (так сталося), і свідомо ухиляючись від мобілізації виїхали за кордон чи опинилися за кордоном. Як бути з ними? Бо прийде час (чи ні), і вони захочуть повернутися й бути «амністовані». Чи ми їх каратимемо за ухиляння? Чи не пускатимемо на територію України з простроченими і нечинними паспортами? Тим самим ми стимулюватимемо їхню остаточну еміграцію, чого нам зовсім не потрібно. А може, краще дати шанс? Яким чином? Наприклад, добровільною сплатою певної достойної компенсаційної суми у бюджет України. Бо ж, навіть працюючи за кордоном, вони платять податок у кращому разі в бюджет країни перебування, але не у бюджет України. Сплати можуть відбуватися без перетину кордону (бо багато хто таки боїться повертатися), можливо разом з видачею оновленого паспорта в наших дипломатичних установах. Можливо, можна знайти й інші форми «компенсації», яка може бути зарахована цим особам, що перебувають за кордоном, – наприклад, зважаючи на об’єм їхньої волонтерської допомоги фронту, чому б і ні. Однак, знову ж по-чесному, а не зі щомісячною зміною законодавства.
Ну і останнє, найбільш контроверсійне. Знову про кошти, яких так бракує Україні. Можливо, щомісячна добровільна сплата справді вагомої суми, попри обов’язкове оподаткування, могла б стати підставою для бронювання особи, яка її сплачує. Розумію, що це сприймається (а зрештою, і є) гострою соціальною несправедливістю: «багаті відкуповуватимуться» – але її гострота знімається усвідомленням того, що ці гроші зменшать утрату найціннішого – людського життя на фронті… Такі жорсткі реалії, які ми створили самі для себе за останні тридцять років – тепер спокутуємо. Бідні хотіли розбагатіти за ніч і нічого при цьому не робити, лиш проголосувати за сир у пастці для мишей, за комуністів, за регіоналів, за…, за… – тому й маємо якось з того виходити.
Гадаю, що введення цих норм могло б дуже сильно укріпити наші оборонні можливості й водночас так само сильно зменшити напругу в суспільстві. А з іншого боку ситуація з мобілізацією стала б більш чесною й очищеною від корупції.
Маючи попередньо перечислені корпуси альтернативних військових служб, ми б стали набагато ефективнішим, набагато опірнішим зовнішній агресії сучасним суспільством. А це нам крайньо необхідно, бо кінця війні не видно. Як не буде видно нашому тисячолітньому протистоянню з Росією. І, судячи зі зміни настроїв наших попутчиків у боротьбі з Росією, маємо переорієнтовуватися на те, щоб розраховувати на власні сили. Ми не малесенька держава. Ми величезна і, як виявилося, потужна у всіх сенсах держава. Нас бояться, тому й бавляться у дітвацькі блокування фінансування та кордонів усякі політичні пігмеї. Тому бояться нашої суспільної й мілітарної сили.
Переконаний, що воїнів, які попри все готові йти на фронт, у нашому суспільстві достатньо. Тим більше, якщо ми створимо армію, яка матиме своєю метою не лише Перемогу, а й виживання всіх без винятку солдатів й офіцерів. Але це предмет іншої статті.
Завершуючи перелік цих пропозицій, хочу ще раз нагадати, що альтернативна військова служба має бути узаконена окремим Законом «Про альтернативну службу та альтернативну допомогу обороні» бо Закон «Про мобілізацію» вже, здається, пішов.
І насамкінець щиро дякую за розумні думки, що спонукали мене записати ці – можливо, несистемні, проте, як на мене, актуальні – думки Ігоря Юхновського, Тараса Стецьківа, Ярослава Мандрука, Андрія Гулія.
19.01.2024