Озираючись на рік, що минув для Львівської опери, розумієш, як стрімко змінюється країна, суспільство та місце мистецтва у них. А ще – як змінилося сприйняття українського мистецтва у світі і наскільки іншим стало наше власне ставлення до своїх цінностей.
Своєрідним художнім обрамленням мистецького календаря цього року стали дві грандіозні за масштабом події під батутою канадської диригентки Кері-Лінн Вілсон. Після світового турне «Ukrainian Freedom Orchestra» / «Українського оркестру свободи» містами Європи та Америки, вона цьогоріч розпочала співпрацю з Львівським театром програмою «Памʼяті нескорених» – концертом-реквіємом на честь полеглих воїнів ЗСУ та закатованих цивільних громадян у російсько-українській війні. Свою позицію диригентка окреслила в одному з інтерв’ю: «Я солідарна з українським народом, тому що маю українське походження. … Дивлячись, як усі намагаються захистити Україну, я не могла просто творити музику і залишатися осторонь. … я дуже рада, що є значний попит на українську музику. І цей попит перетворюється на результат. Ми відкриваємо українських композиторів, але також є потенціал заохочувати молодь України та сучасних композиторів, виконувати їхні твори, замовляти їм писати музику… Мій чоловік організував концерт у Метрополітен-опера. Він відбувся 24 лютого, у річницю повномасштабного вторгнення, і мав назву “For Ukraine: A Concert of Remembrance and Hope” (“Для України: концерт пам’яті та надії”). Ця подія об’єднала послів із різних країн і це дуже важливо, оскільки ми повинні проявити ще більше солідарності з Україною».
Програма «Памʼяті нескорених» під батутою канадської диригентки Кері-Лінн Вілсон.
Ця програма містила виконання двох композицій з високим трагедійним сенсом: перлину світової класики, «Реквієм» Джузеппе Верді у виконанні солістів, хору та оркестру Львівської національної опери та свіже прочитання композиції Вікторії Польової «Буча. Lacrimosa» для скрипки та оркестру (соліст – Марко Комонько).
Першопрочитання творів, народжених осмисленням трагедій війни, вже стало невід’ємною складовою музичних проєктів сьогодення, не лише в Україні, а й на найпрестижніших концертних сценах Європи, – адже через них наша країна промовляє до світової свідомості куди більш дієво і переконливо, ніж усі засоби масової інформації. Світова прем’єра музичного твору української композиторки Вікторії Польової, написаного у пам’ять невинних жертв наруги окупантів, відбулася в серпні 2022 року в Бонні у рамках традиційного Бетовенського фестивалю / Beethoven Festival у виконанні YsOU/Молодіжного симфонічного оркестру України під орудою О. Линів. Українську прем’єру твору 16 вересня здійснив Володимир Сіренко. «Цей твір було написано після того, як я побачила фотографії страшних звірств, зчинених у Бучі, – розповідає композиторка. – Тоді я майже згоріла од відчаю, від неможливості жити далі. Це – споглядання того, як душі закатованих, зґвалтованих, розстріляних українців підіймаються до неба, як струмки. Це – свідоцтво втрати раю людяності. Це назавжди залишиться страшною раною. І цей твір – єдина можливість вижити для мене. “Попіл Бучі стукає у моє серце”». 22 лютого цей знаковий міжнародний проект дав змогу глядачам Львівської опери співпережити композиції, народженні болем Дж. Верді від утрати національного героя, видатного італійського поета Алессандро Мандзоні,в тяжкі часи боротьби з окупантами його рідного краю, а також нещодавніми трагедіями нашої землі.
Василь Вовкун на конференції Міжнародної Асоціації оперних театрів «Opera Europa».
Напрацювання оптимальних форм міжнародної співпраці, координації власних творчих концепцій та світових тенденцій пов’язані з участю генерального директора-художнього керівника театру Василя Вовкуна в роботі весняної конференції та фіналі режисерського конкурсу в рамках літньої конференції Міжнародної Асоціації оперних театрів «Opera Europa». Ця професійна асоціація, що об’єднує 215 театрів із 43 країн світу, з перших днів повномасштабного вторгнення висловила солідарність з Україною, запустивши на її підтримку новий проєкт «Opera for Ukraine» та закликала митців не замовчувати правди щодо російської агресії. У 2022 році Асоціація призупинила членство російських оперних театрів. «Асоціація Opera Europa від імені 220 компаній-членів пропонує недвозначну підтримку своїм членам у Києві, Харкові, Львові та Одесі, а також усім людям України, які страждають від ворожого вторгнення російських військ. Ми захоплюємося надзвичайною мужністю та стійкістю жителів України перед обличчям біди. Ми висловлюємо солідарність з Україною в її битві за цінності свободи та демократії, але визнаємо, що однієї солідарності недостатньо», – сказано у зверненні цієї творчої спілки. Статус учасника Міжнародної асоціації «Opera Europa» справді надає дає особливі можливості: заявляти про себе на провідних театральних платформах; брати участь у профільних фестивалях; реалізовувати цікаві творчі проекти; розпочинати культурний обмін артистами та музикантами; співпрацювати з провідними європейськими режисерами, диригентами та хореографами. Тож, перебуваючи на конференціях у німецькому Вісбадені представники мистецької України Василь Вовкун та фахівець із міжнародних відносин Остап Громиш мали нагоду налагодити контакти з новою директоркою «Opera Europa» Карен Стоун, взяти участь у плануванні низки заходів, зокрема курсів оперного менеджменту та півфіналу Європейської премії з оперної режисури, провести перемовини щодо грантів для українського оперного театру та реставрації Львівської національної опери з Генеральним секретарем асоціації «Culture Action Europe» – Ларсом Ебертом, здійснити зустрічі з арт-директорами провідних європейських театрів, відвідати низку класичних та прем’єрних постановок. Директора Львівської опери Василя Вовкуна вперше запрошено до членства в журі, яке обирає режисера нової концепції постановки опери «Дві вдови» чеського композитора Б. Сметани. Усе це вказує на принципові зміни у напрямках, інтенсивності і масштабах міжнародної співпраці.
Концертне виконання твору «Stabat Mater» українського композитора Олександра Родіна.
До днів скорботних чувань передвеликоднього тижня (14 квітня) Львівська опера долучилася прочитанням модерного твору українського митця Олександра Родіна «Stabat Mater» під орудою Ірини Стасишин. Серед сучасних українських композиторів, хто у своїй творчості звернувся до власного осмислення цього одвічного канонічного тексту, є І. Щербаков (1992), Г. Немировський (1994), М. Шух (1999), Г. Гаврилець (2002), Б. Сегін (2002–2003).
Твір київського митця для двох солісток та струнних постав після кривавих подій на Майдані гідності (2015) і був вперше виконаний в рамках «Київ Музик Фест». «Найбільш драматичні моменти історії, на мій погляд, змальовують незмінні у всі часи чіткі контури апокаліпсису: кров і вогонь, страх і мужність, ненависть і любов, біль і незламний дух, смерть синів і скорботу матерів, –коментував прем’єру О. Родін. – Чи змінились відчуття матері, яка втратила сина, із часів Христа і Діви Марії? Із цього питання й народилась ця музика».
У його творі переплелися тенденції необароко і постмодерну з численними алюзіями та стилізаціями, а модерна музична мова композиції містить численні барокові риторичні фігури. На відміну від більшості сучасних інтерпретаторів, композитор використав усі 20 терцин канонічного латинського тексту, розділивши його на одинадцять частин, а виконавський склад (два жіночі голоси, скрипка соло і камерний оркестр) є алюзією до барокового шедевру Дж. Б. Перголезі (Мар’яна Мазур – сопрано, Олена Скіцько – мецо-сопрано, скрипка – Олександр Божик).
Фестиваль класичної та сучасної академічної камерної музики «Дзеркало».
Розквіт весни був знаменний сміливою та успішною ініціативою започаткування Всеукраїнського фестивалю класичної та сучасної академічної камерної музики «Дзеркало» (артдиректор – лауреат Всеукраїнського та Міжнародного конкурсів, інспектор оркестру, концертмейстер групи кларнетів Львівської національної опери, заслужений артист України Микола Гречух). Мета фестивалю – усупереч тривогам й загрозам підтримати українських музикантів у час війни та посприяти популяризації української музики – не просто виправдала, а й значно перевершила найсміливіші очікування.
Протягом десяти днів (з 28 квітня до 7 травня) у Дзеркальній залі Львівської опери виступали колективи високого класу з найрізноманітнішими складами, стильовими і репертуарними спрямуваннями: «Київська камерата», «Lviv Clarinet Quartet», камерний ансамбль «Київ-Брасс», струнний квартет «Фенікс», «Одеська камерата», Київський квартет саксофоністів, «NotaBene Chamber Group», дует Богдани Півненко та Дмитра Таванця, «Dz’ob» та Камерний оркестр Львівського національного театру опери та балету. У їх програмах також відобразилися цікаві тенденції: колективи винесли на сцену рідко виконувані твори найвишуканішого світового репертуару (Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель, В. А. Моцарт, Олів’є Мессіан, Астор П’яццола Джордж Гершвін, Ейтор Вілла-Лобос, Гленн Міллер) і майже незнані опуси Матіаса Георга Монна, Гійома Коннессона, Луї Шиндельмайзера, Крейга Кортні, Енріке Креспо, Жана-Батіста Сінжеле, Жана-Деніса Міша — для особливих музичних гурманів.
Та попри все здивувала і вразила широта охоплення розкішного доробку української камерної музики: українські старовинні танці XVI–XIX століть, твори Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Віктора Косенка, Анатоля Кос-Анатольського, Євгена Козака, Юлія Мейтуса, Бориса Лятошинсього, Мирослава Скорика, Ганни Гаврилець, Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича, Леоніда Грабовського, Левка Колодуба, Олександра Козаренка, Алли Загайкевич, Алемдара Караманова. При цьому наші маститі класики були представлені в далеко не знаних для широкої публіки амплуа, а саме камерна музика, твори для невеликих складів з тонким прописуванням партій кожного з виконавців ансамблю з гармонійністю та побудовою драматургії цілого і є дзеркалом професійної майстерності композитора. Окрему увагу було приділено й митцям ХХІ століття, творам, народженим на наших очах: такими стали «Місто Марії» Золтана Алмаші, Інтродукція зі Струнного квартету Олександра Родіна, «Багателі» Петра Тітяєва та Струнний квартет № 2 Дениса Литвиненка, композиції Андрія Білоусова, Юрія Шевченка та інших.
Сцена із опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».
Серед подій року, що минув, дуже сміливим експериментом стала премʼєра (20-21 травня) оновленої редакції опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», присвячена памʼяті народного художника України, багатолітнього художника-постановника Львівської національної опери Михайла Риндзака (1947–2022). Світові театри давно і різнопланово експериментують з творами так званого «залізного» репертуару, оскільки основа театрального дійства сучасності – це режисерські концепції, які виявляють у добре знаних композиціях нові смислові пласти чи навіть творять до змісту власні контрапунктичні ряди. У наших реаліях, коли українська опера донедавна складала (і досі ще складає) доволі мізерну частку творів українських афіш, замахнутися на докорінне переосмислення мабуть найкласичнішої з українських опер було потужним викликом. Творцями нової концепції стали Оксана Тараненко, яка, окрім співпраці з оперними театрами Одеси і Києва, має досвід роботи на телебаченні як ведуча, журналістка, редакторка, режисерка, креативна продюсерка, режисерка-тренерка. Вона ж у співавторстві з Миколою Бровченком (багатолітнім завідувачем постановчого відділу Головної редакції літературно-драматичних передач Українського телебачення, автором численних сценаріїв і пісенних текстів, редактором часописів і газет) є співавторкою оновленого лібрето. Музичну редакцію здійснили знані музиканти: Олександр Саратський – диригент, викладач курсу «Історія та теорія джазу» на кафедрі світової музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, композитор, автор численних широко відомих і улюблених естрадно-джазових обробок народних пісень та його син, композитор і продюсер Дмитро Саратський. У творі потужне місце відведено новим хореографічним сценам, які сформував балетмейстер, постановник танцювальних шоу та перформансів, багаторічний провідний соліст у театрі сучасного танцю «Київ модерн-балет» Олексій Бусько з асистуванням львівського хореографа Ігора Храмова.
Нова версія твору – це парафраз-колаж на оперу, від якої залишилися загальні контури, амплуа персонажів і генеральна ідея. Тому оригінал доволі вільно поділений на частини, сегменти подекуди принципово переставлені та поєднані з іншорідним різностильовим матеріалом, які драматургійно творять доволі строкате ціле (оригінальне, редаговане, додане, стилізоване, автентичне, давнє, сучасне, академічне, естрадне), а режисура висвітила істотні приховані сенси і вивела їх на повноцінний сценарний рівень на межі плакатної лапідарності. Із безумовних здобутків цієї сценічної версії є вишукана і змістовна сценографія, якість і високий мистецький рівень костюмів та декорацій, цікаво реалізований рух хору на сцені, глибокий символізм окремих мізансцен.
Важливою і цінною за задумом ініціативою стала Львівська резиденція класичного і сучасного балету ім. Роми Прийми (28-31 травня). Її спонукав скасований подіями війни задум проведення балетного міжнародного конкурсу, натомість формат дитячо-юнацького творчого змагання представників хореографічних осередків Харкова, Дніпра, Києва, Одеси, Черкас, Івано-франківська, Львова та Луцька виявився організаторам до снаги. «Ідея проведення резиденції, яка зібрала 320 учасників, юних балерин, вихованців балетних шкіл зі всієї України, саме на сцені Львівської національної опери – це унікальна ідея. По-перше, вона дозволить відчути необхідність своєї творчості, мотивувати дітей до занять професійним балетом. По-друге, надасть можливість виступити на сцені унікальної Львівської національної опери. І по-третє, вона дійсно підкреслює українське коріння балету», – зазначила директорка Резиденції, голова правління ГО «Яскрава країна» Ольга Обласова. Присвята змагання зірці українського балету – винятково важлива, оскільки акцентує прагнення організаторів до усвідомлення значимості національних напрацювань і здобутків як у сфері хореографічного мистецтва й педагогіки, так і вітчизняного сценічного репертуару, відкриття нових імен і опанування нових музичних шедеврів.
Суголосною до неї подією є прем’єрна постановка балету «Сойчине крило» за мотивами однойменної новели Івана Франка з музикою Анатолія Кос-Анатольського та хореографією талановитого постановника Георгія Ковтуна у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва – вперше за 65 років після львівського першовиконання. Виставу вже названо фантастичною, а про балет вже тепер сказано: «Це наша гідна українська відповідь “Лебединому озеру” Чайковського».
Сцена із балету «Даремна обережність» П. Гертеля.
Хореографічну лінію у діяльності театру продовжила вереснева премʼєра (23 та 24 вересня) балету «Даремна обережність» П. Гертеля на лібрето Жана Доберваля у редакції Василя Вовкуна та Сергія Бондура. На відміну від «Запорожця», тут велася робота з реконструкції оригінальної версії твору. Твір було доповнено невідомими раніше автентичними фрагментами завдяки співпраці з паризьким театром «Опера Ґарньє», а також вставними номерами на музику Адольфа Адана та Фердинанда Герольда.
Жовтень знову повернув на афіші ім’я Євгена Станковича. Шлях його нового опусу на сцену Львівської опери був доволі тривалим. Композитор розповідав: «Я тепер працюю над великим твором для хору, оркестру з робочою назвою “Псалми війни” на вірші Шевченка, Ліни Костенко для Академічної хорової капели “Думка” і Національного оркестру України. А лібрето і саму ідею створив Василь Вовкун – директор Львівської національної опери. Ця робота триває практично з початку повномасштабної війни». У жовтні 2019 року у Харкові і Києві з великим резонансом відбулася всеукраїнська прем’єра композиції для хору та симфонічного оркестру. Цьогоріч твір у вигляді кантатного циклу було представлено в концертному виконанні на закритті XXXIV Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест-2023» Національним симфонічним оркестром й капелою «Думка». Натомість на львівську сцену прем’єру твору «Псальми війни» Євгена Станковича було винесено, як музично-театралізоване дійство, підготоване режисером та лібретистом Василем Вовкуном, диригентом Іваном Чередніченком і хормейстером Вадимом Яценком. Вибір текстів і актуальний, і вкрай ризикований водночас: це дуже добре знані поезії Ліни Костенко, Тараса Шевченка, історична народна пісня-реквієм «Чорна рілля ізорана» та «Золотий Давидів псалом» (№ 58/59) – як досягнути такого їх прочитання, яке б змусило відчути і осмислити їх по-новому? Окрім цього, театралізація змістила сенси цих текстів в умови воєнного сьогодення – хор розташований на руїнах і в підвалах зруйнованої будівлі, доповненою сповненою символізму експресіоністичною медіапроекцією з агресивними співставленнями кольорів і вібруючими спалахами (автор Олег Кіндратів та художники світла Андрій Гоць та Олександр Мезенцев). Драматургія твору залишається розімкненою, оскільки всі ми іще на шляху до відповіді на молитву всього нашого народу.
Прем’єруа твору «Псальми війни» композитора Євгена Станковича.
Виявом поваги і вдячності, гідним генія стала презентація альбому сценографічних полотен «Євген Лисик. Сценографія Львівської опери». Цей театральний художник ще за життя був визнаний унікальним талантом і тепер є об’єктом гордості львівського й українського монументального живопису. Його роботи були окрасою театральних проектів Львова, Києва, Донецька, Одеси, Мінська (Білорусія), Москви, Ленінграда, Свердловська (росія), Варшави (Польща), Скоп’є (Македонія), Анкари (Туреччина). Загалом, будучи головним художником Львівської опери, за підрахунками дослідників, він створив сценографію до 76-ти вистав, з яких для Львівської опери – понад 40 спектаклів, зокрема, до опер «Золотий обруч» Б. Лятошинського (за неї отримав Шевченківську премію), «Отелло» Дж. Верді, «Джоконда» А. Понк’єллі, «Тангойзер» Р. Ваґнера, «Пікова дама» П. Чайковського, «Війна і мир» С. Прокоф’єва, а також до балетів «Спартак» А. Хачатуряна, «Лебедине озеро» та «Лускунчик» П. Чайковського, «Створення світу» А. Петрова, «Есмеральда» Ц. Пуньї, «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва та ін.
1 листопада публіці було представлено двомовний альбом його сценографічних полотен, над яким велася робота протягом трьох років за активної співпраці з донькою митця Анною Лисик, генеральним директором театру Василем Вовкуном, дизайнеркою Галиною Шевчук і фотографом Олександром Новіцьким, упорядницею видання є Стефанія Олійник.
Альбом сценографічних творів Євгена Лисика.
Для презентації альбому було обрано вельми нестандартне рішення. Її відкрили словами спогадів про митця – генеральний директор-художній керівник Львівської опери та керівник проєкту Василь Вовкун; народний художник України, академік Національної академії мистецтв України Любомир Медвідь – автори вступних статей до альбому; дочка митця та головний художник Оперного театру Тадей Риндзак.
Роботи Євгена Лисика були мультимедійно опрацьовані і скомпоновані в цілісну динамічну масштабну проекцію-дійство «Гармонія сфер», пронизану наскрізною драматургією: так просторове мистецтво стало часовим. Основою для них послужили сценографічні композиції художника, доповнені музичним рядом у виконанні оркестру Львівської опери під управлінням Мирона Юсиповича. Його творила низка шедеврів світової пізньоромантичної і модерної академічної музики Р. Вагнера, Г. Берліоза, Б. Лятошинського, О. Респігі, С. Барбера, Б. Бріттена, яким притаманні медитативність, самоспоглядання і навпаки – гранична напруга, емоційна вибуховість. Але за стилем і змістом – це властиві для Лисика теми вивільнення, подолання меж, і пошук гармонії в неокласиці. Завдяки органічній цілісності зображення і звуку філософські підтексти і глибинні сенси живопису художника набули більшої рельєфності і сили мистецького впливу, і навпаки – колористика, пластика і динаміка візуального ряду допомогла максимально зануритися в кожен музичний твір.
Сцена з балету «Тіні забутих предків» композитора Івана Небесного.
Головною премʼєрою не лише грудня, але й усього сезону заслужено слід вважати балет «Тіні забутих предків» з музикою Івана Небесного на лібрето Василя Вовкуна. Взятися за прочитання знаної повісті М. Коцюбинського після визнаного кіношедевру Параджанова-Іллєнка-Скорика-Якутовича – неймовірний виклик.
Сам заголовок твору М. Коцюбинського виокремлений в балеті у суттєву виразову складову – це хор, який супроводить дійство обрядовим хоровим співом (колядки, весілля, голосіння) з містичними, не оперними, тембрами і символікою текстів соло сопрано, баритона і мецо. Предки у світлих стилізованих слов’янських одежах з язичницькими родовими і космогонічними символами обрамляють своїм розташуванням сценічний простір, обіймають його, не зливаючись із ним, але надаючи подіям світу живих сакрального сенсу. Голоси духів виведено і в позасценічний вимір (частина хору відзвучує каноном унісонну тему з ложі), опановуючи їх тембральністю глядацький зал. Місце розгортання дії трактовано дуже оригінально і сміливо – умовне зображення Карпатських гір імітацією вертикального озеленення однієї стіни і кута з оголеними кубічними каменями й дзеркально розташованими деревами – алюзіями водночас до середньовічного живопису і творів М. К. Чюрльоніса (сценографія литовського митця Арвідаса Буйнаускаса). Не менш важливою складовою художнього цілого є світло і тіні (які неодноразово виходять на рівень окремого смислового ряду) та медіапроекція (яка перетворює підлогу сцени то в квітучу полонину, то в долівку гуцульської хижі, то в стрімку ріку). Експериментальною свободою вирізняються й костюми головних героїв: кольором, пластикою, стилізацією одяг акцентує їхню сутність у розгортанні повісті, їх душі, стосунки і цінності. Їх авторка (художниця костюмів Наталія Міщенко, м. Луцьк) оперує великою палітрою засобів – від прозорих кольорових полотен, пластичних і лаконічних повсякденних селянських одеж в натуральних барвах, вишуканих витинанкових стилізацій святкових плахт, чересів, вишиванок, до гіперболізованих маланкових масок, елементів європейських карнавальних костюмів і разючих за барвами та символікою образів Палагни і Чугайстра.
Сценічна пластика твору – дуже складний синтез класики, характерного танцю, пантоміми, модерну, контемпорарі і бальної хореографії. Вона не просто передає почуття, характери, події, а компенсує лаконізм декорацій, трансформуючись у пейзаж, інтер’єр, жанрову сцену, сон чи психологічний підтекст. А оскільки її створювали фахівці-хореографи (заслужений артист України Артем Шошин та Тетяна Куруоглу, м. Київ) дистанційно в умовах карантинних обмежень, перед композитором постало завдання накласти музику як у кінематографі – на готову сценічну пластику. Музика повинна була об’єднати сценарій, хореографію і сценічну дію в органічне ціле. Вона виникла як їх наслідок, і віддзеркалила закладені у них символи, образи і вибудувала наскрізну, проте власну драматургію. Окрім цього вона несе в собі тембральну та інтонаційну етнічну стилізацію, групу лейтмотивів та протиставлення високого світу чистого неземного кохання (соло флейти в ложі) та уособлення природної, земної, стихійної тілесної жаги, бурхливої непогамованої пристрасті Палагни і Чугайстра (через музику бальної танцювальності, розважальної сфери і фантастики).
Концерт під орудою диригентки Кері-Лінн Вілсон «Незламній Україні присвячується».
Завершальним акордом серед найвагоміших подій року і його гідним обрамленням став іще один концерт під орудою диригентки Кері-Лінн Вілсон «Незламній Україні присвячується». Ця подія мала велике суспільно-політичне і мистецьке значення. Концерт відбувся за підтримки і в присутності Першої Леді України Олени Зеленської. Її почесними гостями були генеральний директор Метрополітен-опери Пітер Гелб, а також голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький, Перший віцепрем’єр-міністр України – Міністр економіки України Юлія Свириденко, дружина Премʼєр-міністра України Катерина Шмигаль, міський голова Львова Андрій Садовий.
Програму концерту склали дві знакові композиції: Дев’ята симфонія Бетовена з хоровим фіналом на текст «Оди до радості» Ф. Шіллера, що виконувалась в українському перекладі М. Лукаша та оркестровий твір «Nova. Присвята мужності України» Вікторії Польової, яка також була присутня на виконанні свого твору в Україні вперше від початку війни (світова прем’єра її композиції відбулась у листопаді 2022 року у Познані, а українська – в перший день грудня у Києві).
Символічною стала теза з промови Пітера Гелба, звернені до музикантів – хору, оркестру, солістів Львівської опери: «Ви – та мистецька сила, яка допомагає зробити Україну непереможною, а світ кращим. Ми ніколи цього не забудемо. І ми завжди будемо з вами». А ось слова диригентки після концерту: «Ніщо не змушує мене так пишатися, як можливість знаходитися в Україні та боротися за захист її культурної спадщини та суверенітету її нації». Все це надало події унікальної ваги в сфері культурної дипломатії.
Показником зміцнення міжнародних контактів є й те, що нещодавно в славетному The Metropolitan Opera в Нью-Йорку завершили стажування керівниця літературно-драматургічної частини Львівської опери Аліна Плахтієнко та помічник генерального директора з питань маркетингу Андрій Сітарський. Варто звернути увагу й на залученість в усі творчі події генерального директора і художного керівника Львівської опери Василя Вовкуна, які виходять далеко за межі адміністрування творчого процесу: ідеї і керівництво проектами, авторство лібрето, режисура, нові виконавські редакції – все це свідчення якнайтіснішої співпраці усіх учасників на всіх рівнях і етапах.
Сцена із опери «Страшна помста» Євгена Станковича.
Підводячи підсумки творчого року,не можна оминути увагою дуже особливий Фінал премії «International Opera Awards 2023» який відбувся 9 листопада у Teatr Wielki у Варшаві. Тут оркестром диригував український диригент, в концерті брав участь український (львівський) співак, одну з номінацій оголошувала українська режисерка, а також – і це найважливіше – резонансна прем’єра попереднього сезону Львівської опери – опера «Страшна помста» Євгена Станковича в постановці запрошених німецьких митців – режисера Андреаса Вайріха та авторки сценографії Анни Шеттль – увійшла до шортліста вистав у номінації «Світова прем’єра року», поряд з сценічними прочитаннями таких театрів як Нідерландська опера, Метрополітен-опера, Великий оперний театр «Лісеу» (Барселона, Іспанія), Уельська опера та інші.
Озираючись на складний, буремний, воєнний, але дуже гідний, барвистий і багатий на знакові події рік роботи Львівської опери, можна побачити, на скільки очевидними є вагомі якісні зміни в погляді на себе, на світ, на своє місце в ньому і свою місію у власній країні.
Текст: Роксолана Гавалюк, музикознавиця
Фото: Руслан Литвин, Юрій Грязнов, Євген Кравс, Олена Храмова, Андрій Сітарський, Олександр Лозовий
02.01.2024