Журнал «Галичина»

ЛІТЕРАТУРНІ, ІСТОРИКО-МИСТЕЦЬКІ МАПИ ГЕОКУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНУ

«Галичина: література і культурно-історичні основи». Випуск 1. 2022.

Головний редактор – проф. Ігор Набитович;

відповідальний редактор – доц. Олег Баган

Журнал «Галичина: література і культурно-історичні основи», який почала видавати катедра української літератури й теорії літератури та Науково-дослідна лабораторія франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету – особлива наукова подія. До підготування видання долучилися ще дві інституції – Інститут Івана Франка НАН України та відділ Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника (відповідно керівники цих інституцій – член-кореспондент НАН Євген Нахлік та докторка філологічних наук Мар’яна Комариця – є заступниками головного редактора). Це видання присвячене вивченню літературно-мистецької та культурної історії Галичини як знакового реґіону України, як геокультурного феномену на перетині цивілізаційних, суспільно-культурних й ідеологічних процесів.

Зауважмо, що дата виходу першого випуску журналу символічна і, як зазначено на титульній сторінці, «видання присвячується 250-й річниці утворення в 1772 році автономного Краю Королівство Галичини і Володимирії у складі Габсбурзької монархії».

Журнал є проєктом студій феномену Галичини передусім крізь оптику красного письменства і культури. Темою першого випуску є культурна історія українського національного відродження в Галичині періоду між 1848-м і 1870-ми роками.

Відкриває перший випуск «Галичини» стаття Олега Багана «Галицький інтертекст в українській історії та культурі (Замість переднього слова)», в якій її автор детально аналізує феномен Галичини як культурно-історичного явища, її ролю в контексті розвитку української державности, національної ідентичности, ідеї єдности українського народу.

Розділ «Становлення української преси в Галичині» склали статті дослідників Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника – Романа Бліхарського «Зародження української релігійної преси на тлі "Весни народів": міра казуальності та зміст взаємовпливів», Василя Ґабора «Часописи “Новини” і “Пчола”: пошук національної ідентичности», Мар’яни Комариці «Фольклорний контент “Зорі Галицької”», Лідії Сніцарчук «Тематико-типологічні моделі української літературної преси в Галичині 1848–1870 рр.».

У другому розділі «Постаті й культурні ситуації» – статті Олега Багана «Програма національного утвердження українства в публіцистиці Ксенофонта Климковича», Мар’яни Комариці «Шевченкіяна у галицькій пресі 1860-х років як пролог соборности», Марії Котик-Чубінської (Інститут Івана Франка) «Омелян Партицький (1840–1895) – народовець з 1860-х років», Володимира Микитюка (Львівський національний університет) «Культурний націоналізм» Івана Франка і галицьке москвофільство», Роксани Харчук (Інститут літератури ім. Тараса Шевченка) «Сім листів Данила Танячкевича до Михайла Драгоманова: історія взаємного нерозуміння».

У третьому розділі «Літературні тенденції доби» – наукові студії Надії Бойко (Інститут літератури ім. Тараса Шевченка) «Жанрово-стильові домінанти прози Миколи Устияновича», Миколи Легкого (Інститут Івана Франка) «Проза Івана Франка: до ґенези феномену», Ігоря Набитовича (Університет ім. Марії Кюрі Склодовської в Любліні) «Між національним і приватним: суспільно-політичні контексти повісти Федора Заревича “Хлопська дитина”», Євгена Нахліка «Греко-католицький священник Йосиф Красицький (1828–1908) – автор сатиричної драми “Budziatencе”» (1861)».

У четвертому розділі журналу – «Renovatio» – поміщено спогади маляра Корнила Устияновича (найстаршого з синів Миколи Устияновича) та споминки адвоката Тита Реваковича про Федора Заревича, підготовлені до друку Ігорем Набитовичем. Ці мемуари жодного разу ще не передруковувалися. За дещо дивною назвою книжки Корнила Устияновича «М. Θ. Раевскій и россійскій панславизмъ. Споминки зъ пережитого и передуманого» (Львів, 1884) приховані насправді дуже важливі спогади про розвиток українських національних ідей і національного руху в Галичині 1860–1880-х років, зокрема й зародження руху «Просвіти». У них К. Устиянович сповідається, як він зі cлов’яно- та москвофіла ставав українським патріотом. Дороги життя водили його і Віднем, і Галичиною, й Великою Україною та Московією. Корнило, шукаючи своєї ідентичности, на початку 1860-х років у листі (який він наводить у спогадах) до свого батька Миколи запитував: «Скажіть мені, тату, що ми властиво є? Ми мислимо по-німецьки, говоримо по-польськи, а пишемо як? – по-россійски!»

Короткі спогади Тита Реваковича про Федора Заревича, засновника галицької преси, передвісника українського літературного бідермаєру, є ніби особливим доповненням споминів Корнила Устияновича, бо всіх їх лучила щира приязнь.

Поруч із високим рівнем дослідницьких студій журнал є прикладом того, як наукове дослідження може викликати інтерес і в читача-не науковця – що його цікавить і історія, й мистецько-літературне життя українців-русинів у Габсбурзькій монархії.

Особливо варто відмітити наповнення цього часопису великою кількістю ілюстративного матеріялу та особливий, сказати б, його бідермаєрно-сецесійний (і зовнішній, і внутрішній) дизайн.

Загалом, як бачиться, журнал-річник «Галичина» мав би стати важливим науковим майданчиком досліджень феномену української галицької ідентичности, суспільно-політичних тенденцій, історичних подій, що впливали на розвиток художньої літератури, наукової й політичної думки, ідейно-естетичних ідеалів українців-галичан.