Сильні досвідом предків

Міжнародний мистецько-інтелектуальний форум Via Carpatia, який цьогоріч відбувся в Івано-Франківську, мав наскрізне гасло “Майбутнє традиції: українське у глобальному світі”. Інтелектуальну частину Via Carpatia формували дискусії. Одна з дискусійних панелей відбулася на тему “Сильні досвідом предків. Роль традиції для стійкості Збройних Cил та волонтерства”. Іншими словами – розмова про українську традицію в українському війську.

Експерти: військовий історик, керівник експертної групи внутрішніх комунікацій у Міністерстві оборони України Василь Павлов; полковник ЗСУ, військовий кореспондент, поет Володимир Скоростецький; народний депутат України, історик, публіцист, громадський діяч Володимир В’ятрович; голова ГО “Верховина – квітка Карпат”, депутатка Верховинської селищної ради, національна координаторка проєкту “Шелтер Україна” Марія Маківничук. Модератором дискусії виступив журналіст, ведучий каналу “Еспресо” Антін Борковський.

Володимир В’ЯТРОВИЧ:

“У майбутньому можемо вижити як нація, якщо будемо мілітарною нацією”

 

У 1991 році, попри те, що було створено Збройні Сили України, насправді це був осколок совєцької армії, який залишився на території відновленої незалежної держави. І так тривало фактично до 2014-го. Початок війни з росією дав поштовх до переформатування постсовєцької армії у Збройні Сили України. Тоді й постало питання: що в процесі модернізації ЗСУ можемо запозичити з нашої військової традиції? чи існує така військова традиція? Я зростав у світі, в якому здавалося, що жодної військової традиції не існує. У 1980-х видавалося, що все військове – це не українське. У військових ліцеях, Суворовських училищах навчалися здебільшого не українці. Для українців це все було чужим. Очевидно, це все робилося свідомо – затиралися будь-які натяки на українську військову традицію. Насправді ж вона є, і ця традиція дуже глибока – навіть глибша, ніж в інших народів. Більше того, це одна з основ націєтворення українців.

Якщо зануритися в історію XVI–XVII ст., у період становлення націй, то стане зрозуміло, що фраза “народ в боротьбі стає нацією” – не просто пафосні слова, вона справді показує процес націєтворення, коли певна спільнота усвідомлює свою окремішність і починає боротися за цю окремішність та її окреме політичне вираження. Так народ стає нацією. Такою була революція в Голландії, яка стала початком творення національної держави. Американська революція XVIII ст. теж стала початком створення американської нації й американської держави. За цими аналогіями, для українців це XVI–XVII ст. – період козацтва. І якщо в Голландії й Америції революції зробив середній стан, буржуазія, то в нас революційним класом були військові – козаки. Так, спершу це була боротьба, війна за власні привілеї. Потім до цього додалася боротьба за відстоювання релігійних свобод, за православ’я. Поступово цей процес обростав політичним контекстом і став початком націєтворення. Українська нація як така почала творитися з війська.

Тому одна з перших форм Української держави так і називалася – Військо Запорозьке. Тож наша військова традиція дуже глибинна. І попри те, що ця держава, проіснувавши понад сотню років, врешті була завойована, знищена, традиція залишалася. І навіть коли на початку ХХ ст. за результатами І Світової війни почали руйнуватися імперії й українці взялися відновлювати свою незалежну державу, навіть тоді, коли політичне керівництво, політична еліта не вважали за потрібне створення війська, – військо творилося стихійно, знизу.

Самоорганізація людей, волонтерство... Створення війська, період Української революції 1917–1921 років. А Українська повстанська армія? Це чудовий приклад того, наскільки чинник української військової традиції проявляється навіть у вкрай несприятливих умовах. УПА унікальна в тому, що це військове формування творилося без жодної зовнішньої допомоги. Це абсолютно волонтерський проєкт, який реалізовувався силами лише українців, опираючись на нашу військову традицію. Наче військовий ген вчергове проявився в українцях.

І коли у 1991-му здавалося, що незалежність далася нам мирним шляхом, цей військовий ген не проявився – у ньому не було потреби. Тож у нас продовжувала існувати постсовєцька армія. Люди продовжували ходити на службу, досиджували до пенсії, не було особливої потреби у військових. І коли у 2014-му виникла реальна загроза існування України й української нації, раптово, несподівано, наче нізвідки знову проявляється той військовий ген. Навесні 2014-го він проявився поза системою ЗСУ: майданівці, добровольці – ті, хто запалили нашу військову традицію. І вона, слава Богу, була підхоплена державою та ЗСУ. І ця традиція почала змінювати совєцьку армію на українську.

У 2014–2015-му ми часто повторювали тезу, що війна примусила нас зрозуміти, що маленька совєцька армія ніколи не переможе велику совєцьку армію. Для перемоги нам потрібна саме українська армія. І тоді нам вдалося запустити процеси, які комусь здавалися несуттєвими, – про символіку, про перейменування військових частин... Апелювання до української традиції у поєднанні з модернізацією нашої армії, як на мене, й дало результат, що зараз маємо справді Збройні Сили України – потужний інструмент, здатний захищати країну.

У майбутньому ми можемо вижити як нація, якщо будемо мілітарною нацією. Велику роль на деокупованих територіях – у Донецькій, Луганській, частині півдня України – відіграватимуть саме військові. Якщо ми не хотітимемо, щоб туди знову повернулися росіяни, там треба буде робити військові поселення – як колись у часи козацтва.

Василь ПАВЛОВ:

“Ще в грудні 2021 р. Головнокомандувач ЗСУ затвердив систему власних відзнак”

 

Чому у лютому-березні-квітні 2022-го року російська армія була шокована тими українськими підрозділами, які чинили їй найбільший опір? І яким чином це пов’язано з українською мілітарною традицією?

Але спершу – коротка рефлексія на слова Володимира В’ятровича: українська державність існувала тоді, коли було українське військо. Інших періодів у нашій історії немає. Не було війська – не було Української держави. Так, були критичні моменти, з якими ми не знаємо, що робити: українці у складі імперської армії й українці у складі радянської армії. Ми пройшли декомунізацію, розпочинається процес деколонізації. Це тільки здається, що у ЗСУ немає імперських чи радянських нашарувань. Їх багато, з ними треба працювати – насамперед просвітництвом. Бо ще у 2017-му в нас були військові частини, які відзначали 111-ту річницю безперервної підготовки військових фахівців на території України... Також у нас є славетні бригади, через які ветеранська спільнота намагається протягнути радянські наративи, що глибоко сидять в українському суспільстві. Наприклад, на території однієї з бригад стоїть пам’ятний знак, де є боєць УПА, сучасний український вояк, а посередині – воїн-афганець. Українцям слід визнати, що наші мілітарні традиції – це й доволі складні моменти, коли українці як елемент імперії долучалися до виконання імперських функцій.

Щодо ознак сучасних Збройних Сил України, для суспільства це насамперед зовнішній вигляд наших воїнів, а також те, що в них у голові: які свята вони відзначають, які імена написані на прапорах, які історичні традиції вшановують, як представляються з приводу отримання нових звань, які нагороди вручає держава, Міністерство оборони, Головнокомандувач... Все це формує загальний образ ЗСУ. І тут є багато цікавих кейсів. Один із останніх, найвідоміших, – присвоєння 131-му окремому розвідувальному батальйону Сухопутних військ ЗСУ почесного найменування «імені полковника Євгена Коновальця». Це історія тривалістю у шість років. За ім’я Коновальця розгорнулася справжня битва. Івано-Франківська облрада педалювала одну частину, Львівська облрада – іншу... Достойні були усі. Але для маркування української території важливо, щоб деякі символи були на територіях, які для них є, можливо, не зовсім притаманними. Так зараз на території ОК “Південь”, в Одеській області, є розвідувальний батальйон імені Коновальця і 28-ма бригада імені Лицарів Зимового походу. Дві потужні українські мілітарні традиції розташовані на українському півдні, який має власну мілітарну традицію.

У 114-ї бригади тактичної авіації виникла потреба оновити емблему. А всі хочуть круту, найкращу емблему. Бо якщо бійці починають набивати собі татухи, це означає, емблема зайшла. І от 114-й бригаді зробили чорного атакуючого птаха. А потім з’ясувався історичний факт: у Коломиї в 1919 р. базувалася українська ескадрилья, символом якої був чорний атакуючий птах. Так коло замикається – це приклад повернення до витоків.

Минулого літа 3-тя танкова бригада також почала боротьбу за почесне найменування. Їм треба було довести право називатися “Залізна”. І коли по Хрещатику буде йти парад Перемоги, буде їхати танк 3-ї Залізної бригади, а на башті буде встановлено прапор 3-ї Залізної дивізії армії Української Народної Республіки. Так буде замкнено ще одне коло.

І таких кіл багато. У Силах спеціальних операцій ЗСУ зараз феноменально працює символ меча князя Святослава. Оскільки Святослав був блискучим воїном і ніяким державником, його символіку вирішили віддати тим структурам, які більше руйнують, ніж державотворять... Коли командир третього полку йшов на підвищення, бійці подарували йому меч – точну копію меча Святослава. Зараз цей меч використовують у церемонійних цілях, він пройшов клятву в Холодному Яру, на Гайдамацькому ставі, а також на Хортиці й на закритій церемонії в Олевську. Також його використали при посвяті ліцеїстів з Волинського ліцею з посиленою військовою підготовкою.

Ми зараз багато традицій формуємо. Бо ж не можна напряму перетягнути традиції часів Русі чи XVII ст., або ж навіть традиції УПА. Зрештою, їх і не треба перетягувати – їх треба наповнювати новими сенсами. Ще в грудні 2021 р. Головнокомандувач ЗСУ затвердив систему власних відзнак, яка є компіляцією трьох традицій відзнак: УПА (фактично копії відзнак Хасевича – За Хоробрість, Золотий Хрест і Срібний Хрест), Армії УНР (найвища відзнака – Хрест Заслуг) і Великого князівства Литовського (Сталевий Хрест). У цих відзнаках криється боротьба проти конкретного ворога в конкретних, не завжди сприятливих, умовах.

На завершення – улюблена тема про український нацизм. 10-та окрема гірсько-штурмова бригада “Едельвейс”. Це історія, яка також тягнулася шість років. Історики сперечалися. Бо ж кожне почесне найменування – це історичне дослідження, витягування сенсів. А тут ще й світова військова традиція, бо символ бригади – типовий символ гірсько-штурмових частин по всьому світу. Вийшло дуже добре: на нарукавному знаку зображено три гори, між ними – два перевали і квітка. Сіли, подумали: одна гора – Маківка, друга – Лисоня, третя – Лопата, – три гори, на яких у ХХ ст. відбулися найбільш знакові українські гірські бої. А два перевали – це Ужоцький і Верецький. А едельвейс – як символ квітки, яка виросла на землі, скропленій кров’ю українських вояків.

І традиції Армії УНР, особливо часів Симона Петлюри, використані зараз максимально. Основний нарукавний знак нашого війська, тризуб у різноманітних кольорах, – це скопійований тризуб із Армії УНР. Є світлина Петлюри, на якій дуже чітко простежується цей тризуб. Крім того, парадний однострій – це осучаснений варіант парадного однострою Армії УНР. Простежується традиція і в найменуваннях. Патроном 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців є 2-й кінний полк Армії Чорних Запорожців УНР. А патроном 110-ї окремої механізованої бригади імені Марка Безручка є генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко.    

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ:

“Зараз перед ЗСУ постає питання впізнаваності за кордоном”

 

Момент широкомасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022-го став поштовхом до кількісного зростання українського війська: формування нових бригад, формування підрозділів абсолютно з нуля. Кістяк – кадрові військові, контрактники, офіцери з досвідом. Водночас в армію пішли дуже різні цивільні люди з різним бекґраундом. Що об’єднало усіх цих людей? Найперший фактор – бажання рвати москалів на шмаття.

Зараз перед ЗСУ постає питання впізнаваності за кордоном. На форум Via Carpatia я їхав у потязі в купе з двома бізнесменами з Південної Кореї. Вони урбаністи, подорожували з Києва до Івано-Франківська. Займаються побудовою “розумних міст”. Дізнавшись, що я військовий журналіст, вони почали розпитувати, як живе наше військо, що почитати про війну, про історію... Я підібрав їм список книг, різних. Зокрема мені хотілося, щоб вони дізналися, що український однострій – піксель ММ-14 – носить людина, яка потрапила в екстремальні серйозні випробування, але не втратила гарячого серця, відкритої душі та всього того, що робить нас українцями.

Радію, що нині в залі є Сергій Дзюба і Артемій Кірсанов, творці сценарію до фільму “Позивний Бандерас”. Це люди, які спричинилася до впізнаваності українського війська за кордоном. “Позивний Бандерас” із задоволенням дивилися наші американські колеги. До слова, зараз за кордоном великий попит на українське військове спорядження, українську військову символіку, на те, що є у вжитку в українських солдатів, – наприклад, на ножі. Так ніж із символікою 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» на аукціоні за кордоном зростає у ціні. І це дає змогу волонтерам проводити добрі збори.  

Іноземці звертають увагу на назви наших бригад. І це дає нам змогу розповідати їм про нашу історію, про тяглість військової традиції в нашій армії. Всі прекрасно знають, скажімо, про подвиги 72-ї бригади, а присутність в її найменуванні “імені Чорних Запорожців” дає підстави сказати: “А от почитайте і про тих, хто був перед тим”. 

Марія МАКІВНИЧУК:

“Український народ завжди допомагав нашому війську”

 

Українська нація – вольова, войовнича. Український генетичний код нації має давнє коріння. І теперішні воєнні події спонукають багатьох повертатися до традицій. У мого батька у Верховині є музей “Криївка УПА”. Останнім часом збільшилася зацікавленість цим музеєм – людям стало цікаво, як воювала Українська повстанська армія.

Мої рідні воювали в Українській галицькій армії і в Українській повстанській армії. Й український народ завжди допомагав нашому війську – так, як тепер це роблять волонтери, завдяки яким українська армія отримує і військове забезпечення, і транспорт, і харчі...   

Тут сьогодні згадували про 10-ту гірсько-штурмову бригаду “Едельвейс”. Молодий гурт T.HUTSULS з Коломиї недавно випустив відео, де воїни цієї бригади танцюють гуцульський танець аркан. Хіба це не про традиції? А фільм “Довбуш”, який вийшов цього року на екрани? Хіба він не про традицію захисту свого, своєї землі?

Підготувала Галина Гузьо

Фото Віталія Грабара     

Шостий міжнародний мистецько-інтелектуальний форум Via Carpatia відбувся за підтримки Українського культурного фонду і Міжнародного фонду “Відродження”. А літературно-мистецьку зустріч “Слово у війні” підтримав Український інститут книги.