Политика бічних доріг.

Коли-б хто несвідомий процедерів, котрими переводяться у нас найживотнїйші справи краєві, захотїв спізнати их а рів­ночасно забажав приглянутись близше ха­рактерови нашої суспільної єрархії і поба­чити, як она піймає интерес краю, — то вказали-би ми єму яко прототип поступованя нашої краєвої єрархії і трактованя много­важної справи краєвої — справу реформи дорогового закона.
Не лише сам наш край, не лише кон­трибуенти-селяне, не лише ті непоправні wichrzyciele Русини, их праса і конституцій­ні репрезентанти, — але і найповажнїйші ор­гани других країв Австрії а навіть поль­ска праса загранична признала несправедли­вість і невідповідність постанов закона з року 1885., а були часи, де як зі сторони найвисших автономичних так і политич­них властей в краю запевнювано, що за­кон буде змінений а реформа переведена. В хвилях тревоги чули ми стимуляції на­віть з уст ц. к. намістника, а давались они coram populo і скрїплялись цїлою повагою урядового становища.
Невдоволенє обовязаних до престації зацитькувано обітницями, опозицію присиплю­вано медовими словами, рожевими надїями. Дїялось то так довго, як довго з одної сторони грозила місцями небезпечність, ко­тра могла дуже фатально заколотити суспіль­ну гармонію, а з другої сторони доки спра­ва реформи не була унята в певні позитив­ні форми. Коли однак в соймі появилось позитивне внесенє пос. Сїчиньского, котре годї було приспати обіцянками і викрутами, почала наша суспільна єрархія неначе „3а­ґлоба“ Сїнкевича братись на нові фортелї.
Внесенє пос. Сїчиньского приперло тих панів до стїни. Прямо відкинути єго — ставало им троха лячно, та не супротив власної совісти, бо тая у них тверда і за­гартована, а радше трохи супротив прави­тельства, котре минувшого року мало рїшучо заявити, що хоче бачити тую справу полаго­дженою, а вкінци і з тої причнни, що по­минувши всї поетичні фрази про згоду двора з хатою, про ласкаву натуру хлопа і т. д. — все оно таки трохи небезпечно безнастанно грати з огнем. Приняти внесенє пос. Сї­чиньского — то противилось знов матеріяль­ним интересам соймової більшости, а те­перь „минули вже часи, як каже краків­скій „Czas“, в котрих шляхта могла посвящуватись“ (!?). Значить, прямо полагодити тую справу, сказати „так“ або „нї“, було для соймової більшости невигідним, і она принялась шукати бічних доріг, щоби ни­ми оминути хлопоманьске внесенє руского посла, а саму справу о скілько можна при­душити, задавнити або й зовсїм убити.
Керму тої политики взяв в свої руки видїл краєвий. Ми писали недавно вже про відозву єго до видїлів повітових, котрою поручено збирати дати що-до практики доро­гової, а рівночасно удїлено им необмежену деляцію для тої роботи, в очевидній цїли протягненя справи ad cálendas graecas і зіп­хненя внесеня пос. Сїчиньского з дневного порядку найблизшої а рівночасно і послїд­ної в той каденції сесії сойму краєвого.
Нинї приходиться нам з жалем скон­статувати, що розпочату роботу продовжає ви­дїл краєвий дуже консеквентно. В лїтопи­си справи реформи закона дорогового а ра­дше похороненя тої реформи — маємо запи­сати нову відозву видїлу краєвого, в котрій представляєся реформу зовсїм непотрїбною а жаданьє єї викликане лише агитаціями. Урядовий комуникат, якій вийшов в тім предметї з видїлу краєвого і якій читаємо з виразним застереженєм єго урядового характеру в „Czas-ї“, „Gazet-ї Narodow-ій“ і других польских часописях, йде так далеко, що осміляєсь назвати внесенє пос. Сїчиньского — echem agitacyi!
Яка иронія і безодня факційної загорї­лости! Орган сойму краєвого, яким єсть видїл краєвий, сміє так відзиватись о вне­сеню, котре згідно з приписаними формами регулямину, стануло на порядку дневнім сойму і було трактоване реґуляминово. Ви­дїл краєвий, здаєсь, забуває, що він єсть лиш екзекутивним органом сойму, котрому не во̂льно вдаватися в які-будь а до того ще такі обиджаючі критики внесень соймових і що тим поступком зводить ad absurdum сам принцип автономії і конституційного трактованя справ краєвих, на котром сам опираєсь!
В окружнику своїм підносить видїл краєвий, що в предметї дорогового законо­давства панує на всїх точках в цїлім краю найповнїйше вдоволенє. Пересвідченє то опирає видїл краєвий на аргументації : а) що в минувшім роцї з виимкою кількох повітів введено закон всю­ди в житє без опору і значнїйших перешкод ; б) що в опозиційних повітах людність погодилася вже з закономь і ли­ше тут і там треває ще невдоволенє ; в) що в деяких реляціях видїлів повітів можна подибати навіть похвалу для закона з р. 1885, котрий стремить „do harmonijnego ukształtowania stosunków społecznych“.
Мимо того признає видїл краєвий, що в многих повітах введенє закона з р. 1885 єсть сполучене з великими трудностями, котрі не так легко і не так скоро дадуть­ся усунути, а позаяк головну причину того добачає видїл краєвий в браку достаточ­них сил до веденя місцевого заряду гро­мадских доріг, то взиває видїли повітові, щоби уживали приписаних средств приму­сових супротив тих громадских зверхно­стей і двірских обшарів, котрі занедбують свої обовязки в зарядї громадских доріг.
Вкінци поручає видїл краєвий, щоби як найскорше з'организувати надзір над гро­мадськими дорогами, котрий помагав-би від­так місцевим громадским зарядам. Та­ким способом наміряє видїл краєвий за­вести повний лад на основі закона з р. 1885, а тим способом виказати безпідстав­ність всїх жадань реформи.
Однак з самих уже слів окружника видно, яку варто̂ст можна привязувати до за­хвалюваного закона з р. 1885 і якою мірою міряти належить енунціяції видїлу краєвого на тему єго популярности того закона. Сам же-ж видїл краєвий признає, що були по­віти, в котрих був значний опір про­тив закона а і в рештї повітів введено закон лише без значнїйших перешкод, значить, що перешкоди все таки були. Дальше признає видїл краєвий, що навіть в тих округах, де людність нїби то вже погодила­ся з законом, тут і там ще являєсь не­вдоволенє, а вкінци, що все таки в многих ще повітах введенє закона з р. 1885 спо­лучене єсть з великими трудностями, котрі не так легко і не так скоро дадуться усу­нути. І як же-ж супротив всего того мож­на говорити о „загальнім вдоволеню“ ? А вкінци і то чудна льогика вносити, що де лиш нема активної опозиції, там уже єсть вдоволенє, неначе-би кожде невдоволенє му­сїло доконче вже викликати активну опози­цію. Коли-б так справдї було, то цїла Га­личина стояла-би на воєнній стопі !
А так само годї приписувати скорого успокоєня повітів, котрі ставили опір за­конови, обставинї, наче-би повіти ті справдї погодилися з законом, ударившись в гру­ди признали свій грїх, а відтак замовкли, благоденствуючи серед безконечних благо­датей, які пливуть на них з нового закона, а яких они в своїй бунтівничій закаменї­лости не уміли чи не хотїли розпізнати. У­спокоєнє то наступило зовсїм з других причин. По части вплинули тут репресалії властей, котрі в справі то̂й поступали з строгостею і безоглядностею, однак найбіль­ше певно причинились до успокоєня умо̂в запевненя з такої сторони, котрій нарід хоче ще вірити, що закон буде змінений і питанє дорогове по справедливости зрефор­моване. Нарід знає добре о тих прирече­нях, які вийшли з уст найвисших уря­дових представителїв правительства прямо до народу і длятого жде супокійно, що єго кривда минеся, жде справедливої реформи — і в тім належать шукати причини, для чо­го „бунтівничі“ повіти так скоро успокоїлися.
Зміняти-ж теперь политику і приспав­ши нарід обіцянками працювати відтак над утреваленєм теперїшного несправедливого стану рїчи, значило-б не лиш поповняти дїло неморальне і як кожде недодержанє приреченя з принципами етики незго̂дне, — не лише надуживати довірія народу, але та­кож ослаблювати і підкопувати то довіріє, яке має ще наш нарід до правительства і єго представителїв. Длятого і правитель­ство зробило-би собі самому дуже лиху при­слугу, коли-б подаючись уже зовсїм инте­ресови більшости галицкого сойму, відступило від свого первістного жаданя переведеня ре­форми.
Так само не має нїякої вартости вка­зуванє на то, що деякі видїли повітові хвалять собі новий закон дороговий. Ми знаємо добре, що значна більшість видїлів повітових в Галичинї складаєсь майже з самих властителїв більшої посїлости, ко­трим той закон вода на млин — і як же-ж би мали они єго не хвалити ? Супро­тив того ставимо однак факт, що всї ті нечисленні ради і видїли повітові, в ко­трих горою репрезентанти селяньства і ма­ломіщаньства (прим. Богородчани) явно і остентаційно прилучились до внесеня посла Сїчиньского.
В внесеню тім скристализовані суть жаданя всїх селяньских і маломіщань­ских контрибуентів з цїлого краю. Они знають, чого хотять і що им належиться. Их не задурять нинї нїякі половинні міри, нїякі деляторійні розпорядженя і окружни­ки. Они розуміють добре цїле то поступова­нє і з'уміють, не сходячи з легальної до­роги, зажадати від краєвої репрезентації рї­шучої відповіди : „так“ чи „нї ?“
Длятого і политика бічних доріг не поможе нинї нїчого, а готова викликати ще більше невдоволенє, ще більше роздразненє.

Дѣло