Дві історії

Лев Чабан

Стежу за статтями і виступами Ярослава Грицака, стараюся не пропустити жодної — й ось у Збручі прочитав “Спасти себе і спасти ціле людство”. Власне з приводу цієї статті, властиво одного абзацу із неї, і пишу — у статтях Ярослава Грицака один лише абзац здатний викликати зливу спогадів і роздумів. Схиляю голову.

Ось цей абзац:

“На минулому тижні я чисто припадково дізнався історію одної галицької родини — місцевий депутат розказав мені про свій рід. До нього належав Юліян Бачинський, який є творцем концепції самостійної України. У цьому роді, виявляється, є той самий священник, який загинув у Павлокомі, — о. Володимир Лемець, замордований у жорстокий спосіб польською боївкою в 1944-му. Його пізнішим родичем був Павло Чабан — наймолодший засуджений за приналежність до УПА, один із героїв «Одного дня з життя Івана Денисовича» Солженіцина, Гопчик. Це той 16-річний хлопець, якого арештували у Стрию і вивезли в Сибір, бо він помагав упівцям. Із того самого роду походить Карло Звіринський, наш відомий український художник, який ніколи не був членом партії, якого завше переслідували, який творив українське авангардне мистецтво і вдома скликав у 70-х роках такий собі таємний університет, де вони читали філософію, богослов'я, чого в Радянському Союзі не було...”

Отже депутат:

1. родич Юліяна Бачинського, автора маніфесту "Україна irredenta";

2. родич священника Володимира Лемця з Павлокоми;

3. родич Чабана зі Стрия, наймолодшого (16-річного) засудженого за приналежність до УПА;

4. родич легендарного маестро Карла Звіринського.

Тепер історія іншої родини — моєї.

Дотримуючись хронології подій, почнемо з Юліяна Бачинського. Точніше з його батька Александра Бачинського, який окрім молодшого сина Юліяна мав іншого сина, старшого. Ось цей старший син Іван мав доньку Євгенію, яка одружилася зі священником Володимиром Федусевичем зі Стрия. Члени цієї родини засновували українську “кольонію” в Чехословаччині (моя мама Ірена Бачинська-Чабан перевидала складений ними фотоальбом “Українці в 1914–1915”), Народний дім у Стрию, один із Федусевичів був співзасновником Пласту й автором його емблеми та прапора. Володимир Федусевич, який був парохом м. Миколаєва, разом із дружиною Євгенією виховали двох синів. Старший загинув наприкінці 1930-х у бою з поляками, молодший — наприкінці 1940-х у бою з військами МГБ. Про родину Федусевичів часто згадує Леонід Войтович у тритомному збірнику наукових статей “Миколаївщина” та ін. Портрет Володимира Федусевича, який намалював Петро Холодний (старший) з вдячності за притулок, у мене на стіні.

Володимир Федусевич (портрет пензля Петра Холодного (старшого), 1930-ті роки, публікується вперше)

Прізвище Чабан поширене у Стрию, і багато з них підтримували УПА. Але Чабан, який “…наймолодший засуджений за приналежність до УПА, один із героїв «Одного дня з життя Івана Денисовича» Солженіцина, Гопчик. Це той 16-річний хлопець, якого арештували у Стрию і вивезли в Сибір, бо він помагав упівцям” був лише один. Це Теодозій Чабан, мій батько.

Теодозій Чабан

Він був заарештований у 14-річному віці і засуджений до 7 років, які відбув “від дзвінка до дзвінка”. У домі його батьків на Ланах була облаштована криївка для керівного складу УПА, і там зупинялися Роман Шухевич разом із Галиною Дидик. Пані Галина після повернення з тюрми у 1970-х відновлювала старі зв’язки і навідувалася до нашого дому у Стрию, а потім у Миколаєві. Це мої батьки познайомили пані Галину з Іванною Блажкевич, у якої на якийсь час пані Галина знайшла притулок. Спогади Іванни Блажкевич “Жінка на бойовій лінії” нещодавно появилася друком в Україні. Вона була відомою громадською діячкою на Тернопільщині, за що була пацифікована. Єдина жінка у світі, яка отримала 120 палиць. Її внук у 60-річному віці з перших днів війни поїхав з Нью-Йорка до України на фронт.

Ірена Бачинська-Чабан

Повертаючись до родини Чабанів, додам, що про мого батька і його батьків пише Любомир Полюга у своїй книзі “Шляхами спогадів”.

У домі моїх батьків у Миколаєві від 1970-х років можна було зустрітися з багатьма людьми, які мали вплив на формування тієї України, яку ми маємо сьогодні. В'ячеслав Чорновіл, наприклад, з’явився, коли після тюрми ще не встигло відрости волосся. Одним із цих гостей був Карло Звіринський. Його донька Христина згодом одружилася з моїм братом Тарасом, тому вона Чабан-Звіринська.

Те, що біографія мого батька має спільні риси зі солженіцинським персонажем, мій батько знав. Він вважав цей персонаж збірним образом, причому з негативною конотацією, і не любив таких порівнянь. Цей хлопчина окрім того, що ховав посилки та ночами щось тихцем жував, то ще й прізвисько мав Гопчик. Дуже близько до гопник...

У цих двох історіях сталося співпадіння в біографіях у часі й у місці подій — а відомо, що якщо співпадінь більше ніж два, то це вже не співпадіння. Нічого поганого в тому немає і нічого осудливого. Мабуть, саме так виглядає механізм міфотворення.

Зрештою, “кожен із нас (може, що другий) може розповісти таку саму історію про свою родину”.

Євгенія Бачинська – другий ряд друга зліва; Юліян Бачинський – третій ряд другий зліва; Александр Бачинський – четвертий ряд (знимка публікується вперше)