Слово при людині і людина при слові

 

Український народ – узгоджене означення; народ України – неузгоджене.

 

   *

 

 

Не так слово при людині, щоб бути словом, як людина при слові (воно ж – світотворче, людинотворче) – щоб бути людиною.

 

   *

 

Мова, пісня – вливаються в душу (вухо – п’є), тому так важливо, щоб «напій» був здоровий (інакше «вуха в’януть», душа «інфікується»)... Чого лиш не чує нині дитяче вухо?..

 

   *

 

Душа без слова – сохне. Скроплює – Муза: «Мов живлющою водою / Душу окропила» (Шевченко).

 

   *

 

Смак до слова: перше значення лат. sápere, «бути розумним» – «мати смак» («не має смаку в писку» – казали колись на селі). Мова, духовна пожива, як і хліб, що живить тіло, має бути смачною, простою, приємною: («Для голодних пік сквапливо / Разови́й не панський хліб» (Франко)).

 

   *

 

Слово має й пахнути, надто у храмі Божому, – яко кадило.

 

   *

 

Срібне слово – з золотого мовчання.

 

   *

 

Вухом – до дерева: шепіт високий, мовчання – глибоке.

 

   *

 

Куди сягає око – туди й слово: даль, далина, далечінь, далекість, далеч, далеко-далеко, ген-ген...

 

   *

 

«Горизонт подій», латиною: «ultima linea rerum» (Горацій – про смерть). Далі – нічого. Звідти – немає повернення.

 

   *

 

«Село! І серце одпочине...» Звідти, з нашого давнього села, де «Хатки біленькі виглядають, / Мов діти в білих сорочках», мали б ми черпати поживу для нинішньої мови; з нею – й у світ іти.

 

   *

 

Не так зима, як відзимки... Не так гук, як відгуки... Може, й справді у від-гуку, від-звуку, від-лунні – квінтесенція звуку: відстань наче «проціджує», очищує звук. Звук – але не слово. Переклад не відлунює, а проходить через іншу мову, стає іншим.

 

   *

 

 

Вага слова: покладімо на терези бодай два слова: «дитина» – і «малюк». «Дитина» много важить своїм світлом: дитинка, дитиночка, дитинонька, дитятко, дитяточко, золота дитина, дитина Богом поцілована, «Світ дитини», українська дитина... Чуємо ж повсюдно – навіть не «маля», «малятко», а... «малюк» (малыш).

 

   *

 

Пустодзвін: «Більше дзвенить, аніж важить» (Сенека).

 

   *

Видимий зоряний Космос («фабрика круглих тіл») – краса для ока; мова, слово («округлість» нашої мови), невидимий Космос – для вуха.

 

   *

 

Галас і голос, галасувати і голосувати: первісний Хаос – і впорядкований Космос.

 

   *

«Слова та голос – більш нічого...» А ще – повітря: «Слова, що ними володію, – то лиш повітря, а все ж я тішу ними слухачів» (Сапфо).

 

   *

 

Від (к)рику – до слова; уста до слова – як до поцілунку (про цю «округлість» – у пісні «Ой зійди, зійди, ясен місяцю...»)

 

   *

 

«О»: «мо-ло-ко», «по-ло-тно», але – «во-ро-на» (часом і вона – біла).

 

   *

 

Розмовляти можна й подумки. Філософ – до молодика, що розмовляв сам із собою: «Гляди, ще небезпечного маєш співбесідника».

 

   *

 

«Немов» (для мов-ної усмішки):

Не мов, що то «човен в синім морі» – то місяць у небі.

 

 

 

29.05.2023