Дискусії про те, яку роль може зіграти Китай у припиненні війни Росії проти України, щоразу звертають до обговорення особливостей «східної мудрості», розповідей про те, що «тисячолітня імперія» вміє чекати і домагатися свого, та інших стереотипів сприйняття чужого світу.
Тимчасом тисячолітня імперія особливо не досягла успіху в нові часи і впала під тягарем свого анахронізму. Республіка, яка прийшла їй на зміну, загрузла у громадянських війнах, військових конфліктах та боротьбі з інтервентами. Безумовним переможцем у цих війнах та конфліктах стала Комуністична партія Китаю, яка буквально знищила все, що ще залишалося від китайської державної традиції, та замінила минуле владою догматичної номенклатури. Можливо, якби не комуністи та Радянський Союз, Китай цілком міг би стати сучасною державою. На відміну від більшовиків, які окупували буквально всю територію колишньої Російської імперії, китайські комуністи не змогли переправитися через Тайванську протоку і тривалий час не володіли Гонконгом. Тайвань – чудова модель того, яким міг би стати Китай. Але Китай – не такий. Це ніяка не тисячолітня імперія, яка чогось там чекає на березі річки. Це звичайна авторитарна держава, керована комуністичною номенклатурою. Так, ця номенклатура дозволила приватну власність – рівно настільки, наскільки це не загрожує її владі. Але її рішення і, найголовніше, цінності не є ніякою загадкою. Не потрібно шукати чорну кішку у темній кімнаті, тим більше, якщо її там немає.
Я нерідко ловлю самого себе на тому, що теж хотів би, щоб китайська політика існувала у звичних категоріях. Я починаю ранок з текстів South China Morning Post. Це видання, що загалом виражає позицію Пекіна, блискуче імітує класичну західну пресу – бо це медіа з Гонконгу. Але для того, щоб протверезіти, мені не потрібно відкривати Женьмінь жибао, орган ЦК Компартії Китаю. Мені досить згадати розмови з моїми китайськими знайомими, цілком сучасними людьми, з якими можна було обговорити останні технічні новинки чи маршрут архітектурними пам'ятками Пекіна чи Парижа. Але вони щоразу журилися, коли мова заходила про Тибет, і обурено питали: «Чому ви нас у чомусь звинувачуєте? Це ж Китай!» І, як ми знаємо, те саме відбувається у розмові зі звичайним російським співрозмовником. Він теж охоче обговорить технічні новинки, театральні спектаклі та реставрацію картин Андрія Рубльова. І здаватиметься таким самим, як його візаві з Парижа чи Берліна, поки мова не зайде про Україну чи Чечню.
Не повторюватимемо західних помилок. Захід досі не може розлучитися з міфом про «загадкову російську душу» – навіть Сталіна там сприймали мало не як Сфінкса. Але Сталін не був Сфінксом. Він був жорстоким і хитрим кримінальником, що видерся по трупах конкурентів на вершини влади. «Загадкова російська душа» – навіть якщо припустити її існування у сільській глибинці Російської імперії та у нетрях Петербурга – випарувалася після Жовтневого перевороту. Більшовики послідовно знищували та виганяли всіх, хто вмів думати, та всіх, хто любив працювати. «Філософський пароплав» та колективізація зі знищенням заможного селянства – символи їхнього режиму в Росії, в окупованій Україні таким символом стали русифікація й Голодомор. І справжня радянська людина без жодних загадок – Володя Путін, який ледве не школярем намагався влаштуватися до КГБ.
До речі, Сі Цзіньпін пішов тим самим шляхом. У майбутнього голови КНР був набагато пристойніший з номенклатурної точки зору родовід, ніж у пройдисвіта Путіна. Він народився у сім'ї генерального секретаря китайського уряду та майбутнього члена політбюро. «Червоного принца» та підлітка з пітерського підворіття соціально зблизила «культурна революція» в Китаї та «перевиховання» Сі Цзіньпіна у зруйнованому селі. Але що він робить після того, як йому вдається вибратися з багна? Вступає до комсомолу і стає догматиком із догматиків – щоб ніхто не міг нагадати йому, що його батько все ще у тюрмі. Звичайна біографія людини, яка хоче не просто вижити в тоталітарному суспільстві, а й стати найкращим із учнів Дракона.
Філософія виживання та пристосуванства – це не загадкова філософія. І чого вже точно в цій філософії немає – то це самої душі, а російської чи китайської – значення не має. І ще немає елементарної здатності зрозуміти вільну людину – тому що немає досвіду життя у суспільстві, де тобі не доводиться дертися по трупах нагору, брехати, доносити, прикидатися не тим, ким ти є, не довіряти навіть найближчим людям і жити у вічному жаху. Можливо, це теж може здатися якоюсь загадковістю, – але тільки не тим, хто сам народився в Радянському Союзі чи будь-якій іншій тоталітарній країні. Так, ніхто з нас не живе у голові Путіна чи у голові Сі Цзіньпіна. Але я, на відміну від західних колег, не шукаю в цих головах лабіринти думок, складні конструкції та багатоходові комбінації. Ми з вами точно знаємо, що людина, яка прийшла до влади через виховання у комуністичному пеклі, поважає тільки силу і думає лише про власну безпеку. Будь-які інші аргументи вона просто не помічає.
14.05.2023