Українська музика в Оксфорді: The magic is going to start
Вересень завжди був плідним на події у календарі культурного життя. Навіть у складні часи безперервних воєнних дій в Україні, мистецтво продовжує голосно свідчити вдома і за кордоном про те, хто ми і які наші цінності. Мистецькі проекти під час війни уже демонструють свою ефективність як з погляду культурного фронту, так і підтримки нас самих, розкиданих по всьому світу українців. Ця розповідь про один із таких проектів, який відбувся у Великобританії і став музичною присвятою найвідомішому українському композитору Валентину Сильвестрову.
Andriy Kiritchenko. Photo by Vitaliy Mariash
Непересічна культурна подія подія, що об’єднала різні царини мистецтва
Студентське містечко Оксфорд вважають одним з головних інтелектуальних центрів світу. Історія цього місця й повʼязаних з ним персоналій продовжує доповнюватись, зокрема, й через насичене культурне життя міста. До його яскравих сторінок доєднався і влаштований тут перший сезон Ukraine Culture Weeks, що тривав з 28 вересня по 1 жовтня. Його програма фактично було привезена з центру України – Києва, а точніше, Національного заповідника «Софія Київська». Саме там щорічно і відбувається фестиваль Bouquet Kyiv Stage, який повністю взяв на себе культурну програму. Особливістю фестивалю було і є поєднання різних царин мистецтва: музики, театру, кіно, літератури та візуального арту, що в рамках Ukraine Culture Weeks показало різносторонність й професіоналізм українського мистецтва.
Evgen Gromov. Photo by Vitaliy Mariash
Exhibition «Face the Future». Photo by Ruslan Synhaevskiy
Anthony Baryshevsky. Photo by Ruslan Synhaevskiy
Oleh Bezborodko. Photo by Ruslan Synhaevskiy
Партнерами проекту стали такі солідні організації як Cherwell College Oxford, British Council, Oxford University Ukrainian Society, DOM Master Class (Київ) та Український інститут. За їх сприяння Bouquet Kyiv Stage відбувався у справді видатних локаціях Оксфорду: Sheldonian Theatre, Christ Church Cathedral, St. Michael’s Church, Holywell Music Hall, Trinity College та Oxford Town Hall.
«Gratitude from UA to UK» – подяка України Великобританії стала гаслом фестивалю, втілюючи вдячність британському народу та його політичним лідерам за потужну підтримку в час жорстокої війни. Ще однією шляхетною метою став збір коштів через продаж квитків. Зібрані ресурси будуть спрямовані на підтримку гуманітарних ініціатив в Україні.
Borodyanka. Photo by Oleksandr Hlyadelov
За кілька фестивальних днів тут відбулись кінопокази, дискусії, фешн-шоу, фотогалереї, серед яких особливу цікавість глядачів викликала виставка «Війна» з кадрами фотографа-документаліста Олександра Глядєлова, а також світлове шоу на честь відомої української художниці Марії Примаченко. Проте найбільш широко презентувалась саме музична програма у вигляді 8-ми концертів класичної музики. До участі були запрошені відомі українські виконавці: Муніципальний академічний хор «Київ», піаністи Антоній Баришевський, Євген Громов, Олег Безбородько, Анна Хмара, а також Богдана Півненко (скрипка), Інна Галатенко (сопрано). У їхньому виконанні прозвучали фортепіанні та струнні композиції Бориса Лятошинського, Євгена Станковича, Мирослава Скорика, Левка Колодуба, Юлія Мейтуса, Святослава Луньова, Максима Шалигіна.
Inna Halatenko. Photo by Vitaliy Mariash
Серед британських колективів, що взяли участь у фестивалі був відомий ансамбль ««Apollo5”, що виконав вокальні твори українських композиторок Вікторії Польової та Ганни Кузіної-Рожденственської. Також у фінальному концерті на престижній сцені Sheldonian Theatre виступив британський Orchestra of St John’s під керівництвом Джона Лаббока у колаборації з хором «Київ» та Богданою Півненко. У програмі концерту прозвучали твори Г. Генделя, А. Веделя, Д. Бортнянського та М. Березовського. Вбачається, що таким вибором творів українських композиторів слухачам ретроспективно окреслили вікову музичну історію України – від її сучасних представників і аж до коріння в українській класичній музиці. Тут поруч з Генделем – класиком англійської ораторії, майстром хорового письма, звучать українці – новатори жанру й засновники хорового концерту, що підкреслило їхню мистецьку цінність у контексті світової культури.
Bohdana Pivnenko
Orchestra of St John’s
Однією з головних подій фестивалю стало святкування 85-річчя маестро Валентина Сильвестрова, який зміг бути присутнім особисто й власне під час фестивалю – 30 вересня, і відзначив поважну дату. Доробок композитора прозвучав у 4-х з 8-ми концертних програм фортепіанної та хорової музики. В останнє десятиріччя хор є важливим інструментом втілення музичних ідей композитора, тому відкриття фестивалю концертом-присвятою хоровій музиці й Валентину Сильвестрову стало ще одним концепційним рішенням.
Субʼєктивний міні-репортаж: вслухаючись в пісні без слів
Chamber choir «Kyiv». Photo by Ivanna Olijnyk
Зал церкви був переповнений слухачами. Звісно ж, більша частина з них були українці, які скучили за українською музикою та одне одним. Англійську частину аудиторії трохи спантеличело активне передконцерне спілкуванням, але вона з розумінням і усмішкою це спостерігала. Вступна промова Євгена Уткіна – одного з організаторів фестивалю, нагадала присутнім, що українсько-російська війна змушує кожного обрати одну конкретну сторону: чорного або білого: «Це війна цінностей, цінностей людяності та свободи. І сьогодні Україна є рубежом цієї битви. В цих цінностях Британія та Україна схожі, і саме це є тим, що відрізняє Росію та Україну». Британці від початку війни чітко обрали сторону України, що підкреслив у короткій промові й вікарій Anthony Buckley – настоятель церкви, у залі котрої відбувався концерт. Звертаючись зі словами підтримки українського народу священник звершив молитву про захист українців. Таке духовно-емоційне налаштування стало гармонійним містком до космічних рівнів мета-музики Сильвестрова. «And now… The magic is going to start», – промовив Євген і почалася справжня магія музики Сильвестрова.
Першим номером програми стала світова премʼєра хорового циклу “Сльози” (Пісні без слів, 2022). Незмінний виконавець більшості хорових прем'єр Сильвестрова – камерний хор «Київ» і цього разу став першим, задаючи еталонну планку звучання. Під керівництвом Миколи Гобдича хор впродовж 2-місячних гастролей в Норвегії та Данії уже виконував деякі частини, але як цілісний цикл «Сльози» прозвучали вперше саме на цьому концерті, що завершував їхнє турне.
Очевидно, що сенси циклу повʼязані зі світовідчуттям композитора через призму війни в Україні, тих руйнувань та жертв, які зазнає його рідна країна. Про це автор часто говорить у інтервʼю, яких з початком війни справді побільшало. На увагу до себе у цей час Валентин Сильвестров реагує саркастично: «Треба було статися цьому нещастю, аби вони почали грати мою музику» (див.). Проте можемо стверджувати, що війна стала тільки ще одним поштовхом до переосмислення самоцінності як загалом українського, так і творчості митця за кордоном і вдома.
Valentyn Sylvestrov and Mykola Hobdych. Photo by Vitaliy Mariash
Нещодавно написаний цикл з 3-х п'єс, де 2-га планується як хоровий номер, Сильвестров коментує так: «Коли хор співає цю молитву без слів, це якраз ситуація, відгук — слабкий, звичайно, нікчемний, на ті жахіття, які в Бучі робили ці нелюди… І коли це все уявляєш і бачиш, навіть ці слова — Agnus Dei, Dies Irae — якось недоречно промовляти, вони надто урочисті, надто шляхетні, мабуть… Просто немає слів, оніміння якесь» (див.).
Цикл «Сльози» створений у цьому ж ідейному руслі, адже всі 7 частин – це хорове полотно a capella без жодного слова. Прощальний вальс, Пастораль, Колискова, Елегія, Ранковий вальс та Постлюдія – назви частин і водночас посилання до їхніх жанрів, в більшості інструментальної природи. Такий вибір жанрів безумовно апелює до романтичної епохи, що є одним з постійних джерел інспірації композитора. Тут романсово-пісенна мелодика, класико-романтична гармонія, прозора гомофонно-гармонічна фактура, секвенційність розвитку матеріалу на рівні композиції працюють на одну мету – занурити слухача в інший просторово-часовий вимір медитації, де є місце тільки для самозаглибленої рефлексії на межі звучного й того, що кожен чує в собі самому. Частини циклу стають гранями цілісного лірично-меланхолійного образу, що підкреслено виконанням циклу attacca без зупинок між ними.
Дещо про вокальний звук в музиці Сильвестрова
Унікальну манеру виконання творів Валентина Сильвестрова помітно навіть для не дуже палких шанувальників хорової музики. Камерний ліризм інтонування циклу «Сльози», що характерний і для решти вокальних творів Сильвестрова, виражається у зібраному безвібратному звуці sotto voce хористів у динамічній амплітуді 50-ти відтінків piano. Цей специфічний звук створює чіткі асоціації домашнього музикування за фортепіано – та форма, у якій виконує їх сам композитор. Про фортепіанний тип мислення Сильвестрова свідчить й імпульсоподібне ведення звуку хористами (очевидно продиктоване самим композитором), що створює асоціації до молоточкового звуковидобування. Часто фактура хорової тканини розшаровується на пласт мелодії в соло чи унісоні кількох голосів, та типово фортепіанного акомпанементу в інших.
Ці характеристики свідчать про свідому інструменталізацію, а конкретніше – авторське «офортепіанення» хорової партитури, що ймовірно досягає своєї кульмінації саме в новоствореному безсловесному циклі «Сльози». Для виконання такої музики необхідна справжня професійність, адже інструментально широкі стрибки мелодії чи швидка зміна звуків по типу арпеджіо вимагає від вокалістів метроритмічної чіткості, ідеальних унісонів у інтонуванні та ансамблю тембрів, з чим на заздрість легко вправляється камерний хор «Київ».
Chamber choir «Kyiv». Photo by Vitaliy Mariash
Варто зазначити, що будівля середньовічної The Parish Church of St Michael at the North Gate, де відбувся концерт, вважається однією з найбільш давніх у Оксфорді (близко Х ст.). Храмова акустика стала вдалим інструментом підсилення хорового звучання a capella цієї композиції і наступних. Цикл «Сльози» Сильвестрова залишили слухачам солодкий присмак ностальгії та туги за втраченою гармонією світу, де залучені романтичні жанри та образи – далека ідилія, досяжна тільки в музиці автора.
Другим прозвучав уже знайомий шанувальникам Сильвестрова цикл «In Memoriam» – «Реквієм, яким би його написав Шопен, якби писав на фортепіано, де голоси – це клавіші» (див.). Твір був написаний до Дня памʼяті та примирення 8 травня 2020 року й повʼязаний з подіями Другої світової війни, набув нового значення в реаліях війни сучасної. Адаптований музичний матеріал «Майдану-2014» відображає грані осмислення автором теми памʼяті поколінь. Здійснено це через залучення жанрів католицької меси, православної літургії та світського жанру – елегії, що її вважають улюбленою для Валентина Васильовича. В оригінальній музиці циклу, що знову розгортає сферу романсових мелодій, романтичній мінливості гармонії, втілюючи образи печалі, приреченості, оплакування, заспокоєння і просвітлення в надії, відчуваємо й посилання до «Реквієму» Моцарта та класика української хорової традиції Яциневича. Завершальна частина – друга Елегія циклу загострює актуальність досвіду минулого у призмі сьогодення через набатний дзвін у музиці й тексті Джона Донна: «Ніколи не питай, по кому подзвін, – він по тобі».
Цикл «Музика поезії» – калейдоскоп з 5 творів на тексти українських поетів Павла Тичини, Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка та Володимира Сосюри, стали заключним розділом концерту. Тексти про кохання, мрії, сподівання, розспівані мелодикою Сильвестрова, залишили романтично-мрійливий фльор спогадів про минуле спокійне життя.
Постлюдією концерту стали два додаткові номери хору – патріотична «Ой, у лузі червона калина» з прапором України під звуки військово-барабанного дробу й оплески залу, а також «Молитви до Пресвятої Богородиці» Ганни Гаврилець. Музика та текст «Молитви», що й до початку повномасштабної війни вражали здатністю торкнутись душі, зламати захисні барʼєри й розчулити до сліз, сьогодні звучали особливо проникливо: «Своєю рукою допоможи нам перемогти ворогів що напали на нас…»
Розмисел про український менталітет Сильвестрова
Тематична й образна спрямованість концерту хорової музики Валентина Сильвестрова розкрила не тільки композиторську рефлексію на події в Україні у творчості митця, а і його позицію як громадянина. Відкрито демонстрував він її і в період Помаранчевої революції, і особливо активно під час Другого Майдану в 2014 році, що закарбувалось низкою патріотичних творів. Попри все, питання чий же Сильвестров – української чи російської культури, раптово виявилось тепер болючим для росіян. Очевидно з цієї причини через різні маніпулятивні інтервʼю вони намагаються витягти з митця зізнання в симпатії до «велікой руской». Пробували навіть і його самого назвати «композитором російської культури», що після широкого розголосу було поспішно виправлено в електронних ресурсах на «культуру світу». Та чи може на ці зазіхання відповісти за себе сама музика Сильвестрова?
Valentyn Sylvestrov. Photo by Vitaliy Mariash
Популярною є цитата митця: «У музиці відображається справжній менталітет композитора». Яким є український та російський менталітети та в чому їх різниця – цікава й перспективна тема. Проте, в музиці очевидно це насамперед виражається у тих сенсах, які закладені в композиціях та інструментах, які автор обирає для їх вираження. В музиці Сильвестрова це концентрація уваги на внутрішньому житті, рефлексія, оспівування вічних ідеалів краси, добра, світла. Таке вслуханння у внутрішні процеси з моральним ціннісним підтекстом стає своєрідним втіленням музичного кордоцентризму, ідея котрого була закладена класиком української філософії Григорієм Сковородою. Як національну ознаку сприймає її і сам Валентин Сильвестров: «Той же Григорій Сковорода писав на книжній мові, часто на латині і, тим не менш, виразив головну ідею українського бароко – філософію серця. У нього є така фраза: Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?.. Ось це і є національна ідея, яка до того ж перекликається з євангельською».(див.)
Однією з пріоритетних і навіть сакральних Валентин Сильвестров вважає для себе поезію Тараса Шевченка: «На мою думку саме поезія Шевченка може бути ключем до української мови та культури». Ряд вокально-хорових композицій підтверджують її актуальність та спорідненість з відчуттям світу композитора. Особливим, разюче відмінним для традиційного російського є і тип хорового письма, обраний Сильвестровим. На противагу традиції масових масштабних хорів, які продовжуючи російські традиції були уособленням радянських народних мас, композитор мислить через камерний сольно-ансамблевий звук. Це викликає прямі асоціації до традицій хорового концерту українських класиків А. Веделя, Д. Бортнянського, М. Березовського та прозоро-ансамблевої фактури їхніх творів.
Valentyn Sylvestrov. Photo by Vitaliy Mariash.
P.S. Подібні до оксфордського концерти дають змогу пересвідчитись в тому, що українська музика є унікальною частиною європейської культури. Обрана організаторами музична програма концерту, й фестивалю загалом, дала унікальну можливість продемонструвати майстерність композиторської техніки, глибину образно-смислового наповнення, унікальність стилю, і як наслідок – абсолютну самостійність та конкурентоспроможність української музики як кілька століть тому, так і сьогодні. Також події такого штибу наштовхують на роздуми про те, в чому власне полягає наша українськість. Вони підтверджують те, що українська музика має чим відрізнятись. При цьому їй є чим вражати. Їй є що сказати. У ній магія серця, яке не перестане вірити в добро і боротись за свободу та світле майбутнє.
08.10.2022