Про фронтир

З виступу на конференції УКУ і НАУКМА «Життєстійкість після перемоги: безпекові виклики життя українців»

У Байрона є образ, який мені здається метафорою міжнародних відносин.

Поет посилається на відомий епізод світової історії, коли остаточний переможець Картагену і його великий руйнівник римський полководець Сципіон Африканський Молодший ридав над зруйнованою ворожою столицею.

Полібій, побратим Сципіона, учасник і свідок перемоги, який зафіксував цей факт для історії, був вражений, що мудрий і могутній воїн, дивлячись на згарище, крізь сльози повторює слова Гомера: «І ти, Троє…»

Це складний образ. «Сльози Сципіона» можна інтерпретувати по-різному.

Перший висновок – це трагічне усвідомлення ціни поразок і перемог та епічне відчуття плинності часу.

Другий, складніший висновок: зруйнувавши Картаген, не стань Картагеном. Можливо, саме так уникнеш повторення його долі. «А вже пророк Єремія плакав над ним…»

І третій висновок. Плинність у парадоксальний спосіб означає, що немає приреченості. Наша історія, з-посеред багатьох інших великих світових історій, підтверджує, що приреченості немає. А отже, є простір для дії.

Виходячи з таких міркувань, підходжу до теми «фронтиру».

З точки зору культури фронтир часто розглядається як простір зустрічі та діалогу культур, нехай не без конфліктів. Прийнято вважати, що така взаємодія формує родюче і поживне середовище, чиї плоди не раз стають надбанням світової культури.

Але з точки зору геополітики фронтир – це завжди зона ризику і напруги. Саме тому, кажуть практики, треба робити все, щоб запобігати загрозам і викликам такого становища. Тим паче, що ми, українці, говоримо сьогодні з точки зору екзистенційного виживання і не маємо розкоші на інше теоретизування.

Варто, втім, обміркувати, яким є геополітичне покликання і призначення України. Якщо дозволите оперувати саме такими поняттями, викладу кілька тез.

Головною особливістю нашого геополітичного становища, на мою думку, є те, що сама українська державність, крім виконання своєї основної функції із захисту життя нашого народу, є антитезою імперіалізму, шовінізму і зверхності в цій частині Європи і світу.

Можна сказати, що саме з такою ідеєю і такою поставою на арені світової історії з’явилися наші протодержавні утворення в IX–X століттях. Вони кинули виклик Константинополю, символічно заклавши антиімперську традицію.

Антиімперіалістичні підходи є важливими складовими політичної і зовнішньополітичної думки Козацької державності. Наведу принаймні приклад протиставлення «імперіалізму» та України, про яке писав у 1618 році Кирило Транквіліон-Ставровецький у «Зерцалі богослов’я». У своєму видінні він зображає «імперіалізм» як Вавилон – «змій червонопофарбований» (зверніть увагу на образ, сказаний ще в XVII столітті), а Україну як «Сіон, вічний Єрусалим, благословенну Церкву».

Антиімперіалістична лінія є однією з визначальних рис української національної дипломатії ХХ століття. І, безумовно, це суть того, що ми робимо зараз, у ХХІ столітті, воюючи з російською імперією.

Друга характеристика полягає в тому, що в світовій історії Україна виступає як game-changer. Про цю роль сказано вже чимало, не буду розвивати вже відомі міркування.

Але Україна – це не лише game-changer. Тут виникає третя особливість нашого геополітичного призначення. Наша державність має потенціал і можливості бути гарантом того, що Генрі Кіссинджер називає «equilibrium» або рівновага. Тобто Україна – це держава, яка здатна збалансовувати інтереси і втримувати рівновагу в нашому регіоні, впливаючи на ширші простори континенту.

То ж які пріоритети?

Перше і найважливіше – це внутрішня сила та зміцнення. Як захиститися від вразливості «фронтиру»? Треба стати безумовною, питомою, непорушною і невід’ємною частиною того цілого, яке гарантуватиме наше майбутнє. Для України це означає членство в ЄС і НАТО. І другий засіб – робити все для того, щоб віддаляти від себе фронтир чужого й агресивного простору.

Тобто наш головний порятунок – це вкорінення та посилення всіх демократичних та ефективних практик і політик, притаманних спільному європейському простору. Сильна Україна – це дійова демократична національна держава. Республіка в першорядному значенні цього слова.

Якщо для стратегії оборонного стримування нам, умовно, треба мати засоби ураження цілей на відстані понад 500 кілометрів, то для «політичної обороноздатності» нам слід мати такі практики урядування, які даватимуть приклад для наслідування на тисячі кілометрів.

Друге. Наш екзистенційний пріоритет – це єдність Євроатлантики. Лише сильні Сполучені Штати. Лише сильний та об’єднаний Європейський Союз. Підтримка Америки – це опора для нашої військової перемоги. Без сильного Європейського Союзу наше економічне відродження буде малоймовірним.

Третє. Це грамотна регіональна політика. Сьогодні ми спостерігаємо дуже важливі зміни. Треба щиро привітати підтримку України з боку консервативної політичної думки Польщі –це історичне зрушення.

Ми повинні стати частиною великих регіональних проєктів регіону, як Ініціатива трьох морів чи Бухарестська дев’ятка.

І, безумовно, нам потрібна активна регіональна співпраця для ізоляції тих агресивних опонентів наших інтересів, які можуть завдати шкоди Україні.

Четверте. Нам треба розблокувати шляхи для торгівлі й активно вийти за рамки «Західного світу».

П’яте. Росія. Ця війна тривала довго і триватиме довго. Додає наснаги те, що нинішнє покоління України – це, можливо, перше після тривалої перерви, яке дає таку сильну відсіч орді і, найважливіше, здатне її перемогти.

Оскільки це тривала війна, на «російському напрямі» ми повинні мобілізувати найкращі інтелектуальні сили.

Після віроломної, заздалегідь спланованої та неспровокованої агресії, вчиненої Путіним, його режимом воєнних злочинців і Росією проти нашої держави та цивілізованих міжнародних відносин, наша мета – повалення російської імперії. Руйнація цього нацистського монстра додасть надій для появи цивілізованого світового устрою.

Чи ця мета досяжна? Так. Чи вона близька? Ні. Вона є віддаленою. Єдиної відповіді на питання, яким чином цього досягти, не існує. Існує лише один принцип: все, що працює на послаблення російської імперії та її мілітарних можливостей, які становлять загрозу людству, відповідає нашим і світовим інтересам.

***

Здається, що Україна сьогодні на фронтирі. Втім, така теза не є коректною.

Україна стала невід’ємною частиною Західного світу.

Росія хоче детериторіалізації України.

Ми здійснюємо ретериторіалізацію. Все за Делезом. Від іманентного до трансцендентного.

У Байрона є своє ставлення до «сліз Сципіона». Він пише: «Weep not – strike». Не ридайте, а ламайте. Ламайте і бийте нікчемне й антилюдське.

Як не згадати «борітеся – поборете».

Саме так хочу завершити і привітати наші Збройні Сили з фантастичним контрнаступом.

ЗСУ – це наші головні мостобудівники сьогодні.