ДИМИД ЗА СЕНЕКОЮ АБО СЕНЕКА ЗА ДИМИДОМ
Артемій Димид.
Позивний «Курка».
Український Герой, що загинув, щиро, віддано і впевнено боронячи свою державу.
Представник відомої, діяльної, а головне – доброї і мудрої родини.
Вродливий хлопець з гарною усмішкою та світлом ув очах.
Пластун, мандрівник, людина, яка любила повноту життя і – Бога.
Впевнений і завзятий хлопець з інтересом до рвійних та екстремальних діяльностей (як-от стрибки з парашутом), а водночас – вдумливий, емпатичний та уважний…
…
Я не знав Артемія.
Довідавшись про його загибель на фронті та усвідомивши цю втрату, я більше дізнався про нього від матері – пані Іванки Димид з роду Крип’якевичів. З її розповідей поставав опуклий образ цілісної особистості. Амбівалентне, але симптоматичне поєднання завзятого юнака з перманентним бажанням долати межі та зрілої людини. Поєднання, що змушує задуматися, застановитися…
Після загибелі Артемія, зрозуміло, з’явилося багато інформацій, розповідей та споминів про нього у соціальній мережі «Фейсбук». Уважно читаючи ці зболені, вдячні, світлі свідчення, я формував у своєму сприйнятті образ людини, з якою ми, на жаль, не мали нагоди перетинатися особисто…
Та, певно, найбільше зачепив мене короткий текст пані Іванки про те, що на війну Артемій взяв зі собою видання Сенеки у перекладі Андрія Содомори («основівське» видання «Моральних листів до Луцілія» 1999 року).
Спершу суто інстинктивно я подумав, що для перекладача – і в певному сенсі автора цього тексту – пана Андрія Содомори це дуже вагома річ: знати й усвідомлювати, що твоя праця була в руках воїна-Героя у якнайбільш межових, критичних обставинах… Але відтак прийшло інше усвідомлення: усвідомлення подоланого стереотипу щодо того, що беруть зі собою наші захисники на війну. І, зрештою, чому томик Сенеки конче мав би бути дивиною?
Бо якщо я люблю Сенеку і він мені потрібний, то беру його зі собою на війну. Якщо я іду на війну, то своєю духовною субстанцією не перекваліфіковуюся, не перепрофільовуюся, не втрачаю себе, а навпаки пізнаю себе ще більше, тому беру туди те, що завжди було для мене важливим і що мало би бути для мене важливим завжди. Борюся, боронюся і воюю за те, щоб завжди мати змогу брати зі собою важливе; бути з тим, що мені важливе; бути таким, яким собі є важливий…
Артемове видання Сенеки повернулося до його родинного дому. Показуючи цей важливий артефакт, пані Іванка звернула увагу на те, що книжка містить підкреслення: Артемій виділяв для себе окремі фрази, думки, твердження. Він підкреслював вибрані місця олівцем, відтак – ручкою синього кольору, олівцем зеленого кольору, потім знову простим олівцем. Спершу виділені фрази траплялися рідше, а пізніше їхня інтенсивність збільшилася. Помітно, що книжку він читав у різні періоди, як також те, що вона прочитана не до кінця. «Її можна читати упродовж всього життя», – так казав Артемій. Він послідовно рухався читанням цього тексту, але книжка залишилася на дві третини непрочитаною. Читати, дочитувати, перечитувати її треба (зрештою, варто; зрештою, хочеться) – нам. Як і хочеться подивитися на Сенеку поглядом Димида. Прочитати саме ті уривки, які виділив він. Спробувати пройти його шляхом читання, спробувати приміряти на себе його акценти.
Власне, така мета цієї публікації.
Нехай ця добірка буде не просто матеріалом до біографії конкретної особистості, конкретного українського Героя, а репрезентацією способу мислення, способу думання, способу будувати свій світогляд. І це може відлунювати багатьом із нас, бо може бути моделлю, показовою траєкторією, важливим пригадуванням. Можна спроєктувати це так, що Артемій загинув зокрема й за ці – сформульовані у листах Сенеки – підвалини європейської цивілізації, що пізніше розвинулися у християнстві, далі відлунювали у поглядах Сковороди, відтак же стали підручною книжкою представника тої нації, яка мужньо боронить їх (бо ж боронить не просто лиш себе).
Нехай ця добірка буде не лише ефектним свідченням про яскраву особистість Героя – хай буде живим прикладом і живою настановою до потреби бути в пошуку, хай буде важливою ознакою героїзму, що опертий на філософську основу. Хай вона буде надзвичайно дорогим і надто коштовним пригадуванням про потребу занурюватися…
Що ж, тепер цей зітканий з афоризмів текст Сенеки буде мати важливу асоціацію і сильне смислове навантаження, тепер при подальшому нашому читанні авторські акценти набувають увиразненої конотації…
Цікаво, що постать Сенеки має ще один контекст – контекст несподівано промовистої паралелі. Роман Ратушний, інший український Герой, що загинув перед Артемієм Димидом, – мав позивний «Сенека». Його уродини – 5 липня. Уродини «Курки» – 4 липня. Батько Ратушного, пишучи у фейсбуці текст пам’яті про сина, будує точки опори на думках із «Листів» Сенеки, корелюючи їх зі світоглядними засадами та життєвими принципами свого сина. Тож бачимо, що поняття героїзму, поняття граничної жертовності задля своєї держави, свого суспільства, своєї культури, задля свого світу набуває нових вимірів: вимірів фундаментальності, вимірів думання, вимірів юнацької енергії, що водночас є зрілістю.
Насамкінець. Звичайно, не конче шукати якогось символізму, наприклад, в останньому вислові з листів Сенеки, що його виділив собі Артемій Димид. Втім, цей вислів – «…страх бачить не те, що станеться, а те, як воно станеться!» – прикметний. Можемо екстраполювати це твердження на можливий страх нашого Героя, але водночас і на наш страх у сприйнятті воєнних обставин. Нам справді страшно від того, як це все відбувається, як гинуть наші воїни, як гинуть будь-які інші люди в часі теперішньої війни. Але Сенека пише про відсутність у цілісної особистості страху щодо того, що стається і що станеться. У такому фокусі Сенекового формулювання я переконаний, що Артемій не боявся.
Перечитаймо Димидові фрагменти «Листів» Сенеки під таким кутом зору і переконаймося в цьому.
Данило Ільницький
Луцій Анней Сенека
Моральні листи до Луцілія
(переклав з латини Андрій Содомора)
ПІДКРЕСЛЕНІ ФРАГМЕНТИ З ПРИМІРНИКА АРТЕМІЯ ДИМИДА
Жодне добро не втішає власника, якщо душею він не готовий до втрати (Лист IV, 6).
…не менше люду впало внаслідок гніву рабів, аніж володарів (Лист IV, 8).
…спільна причина і надії, і страху – це те, що ми не пристосовуємося до теперішнього, а шлемо свої думки ген поперед себе (Лист V, 8).
Ні з ким не поділене добро, хоч би яким було воно, радості не приносить (Лист VI, 4).
…шлях через настанови – довгий, а через приклади – короткий і надійний (Лист VI, 5).
…хто став другом собі, той буде другом для всіх інших (Лист VI, 7).
…не вподібнюйся до лихих через те, що їх багато, але й з багатьма не ворогуй через те, що вони неподібні до тебе (Лист VII, 8).
І переможець засумнівався у своїй перемозі. «Усе моє – зі мною». Тобто справедливість, доброчесність, розсудливість. Ось що значить не вважати благом те, що можуть у нас відняти (Лист IX, 19).
Нерозсудливих не слід залишати наодинці з собою… (Лист Х, 2; с. 58).
…чимало б уникнули ми похибок, якби, готові схибити, знали, що матимемо свідка… (Лист XI, 9).
…кожен день слід укладати так, немовби він замикав ряд, перетинаючи і довершуючи все життя (Лист XII, 8).
Що правдиве, те – моє (Лист XII, 11).
…мужність, лиш коли на неї посягають, мужніє (Лист ХІІІ, 3).
…частенько не дійсність, а лиш уява є причиною наших страждань (Лист ХІІІ, 4).
…найшкідливішим, найнепоправнішим є раптовий, сліпий страх: усі інші нехтують думкою, він – розумом (Лист XIII, 9-10).
…якщо вона таки прийде, та біда, то що ж то за дивна приємність – смакувати її наперед? (Лист XIII, 10).
…якщо боятись усього, що може статися, то наше життя втрачає свій сенс, а нещастя – свої межі (Лист XIII, 12).
Хто надто дорожить своїм тілом, той дешево цінить чесність (Лист XIV, 2).
…набагато більше зависників, аніж ненависників (Лист XIV, 9).
Вбогому затишно навіть на небезпечній дорозі (Лист XIV, 9-10).
Взагалі ж, розумний бере до уваги задум, а не наслідок. Початок залежить від нас; щодо завершення вирішує фортуна, але над собою я не визнаю її суду (Лист XIV, 16).
Скільком же якраз багатство стало перешкодою на шляху до філософії! Вбогість вільна, безпечна (Лист XVII, 3).
Голод коштує недорого; примхливий пересит – аж надто дорого (Лист XVII, 4).
…скромність – це добровільна вбогість (Лист XVII, 5).
Не хочеш, аби хтось затремтів у самій дії, – загартовуй його, поки ще не дійшло до дії (Лист XVIII, 6).
…гідним божества може бути лише той, хто зневажив багатства (Лист XVIII, 13).
Гадаєш, настане пора, коли ти, врешті, не матимеш чого жадати? (Лист XIX, 6).
…доки сам пожиратимеш усе очима, доти й тебе пожиратимуть інші (Лист XIX, 7).
…філософія вчить нас не промовляти, а діяти… (Лист XX, 2).
…я б задовольнився, відповідаючи на питання: «Що таке мудрість?», такою відповіддю: «Завжди одного й того ж самого прагнути, одне й те ж саме – відкидати» (Лист XX, 5).
Інакше і те злиденне ложе, й лахмани, – якщо виявиться, що не вибір, а необхідність привела до них, – будуть надто слабкими доказами доброї волі (Лист XX, 11-12).
Яка різниця між блиском і світлом (це – наділене власним, явним джерелом, той – ясніє позиченим), така ж сама – поміж тими двома способами життя: одне, віддзеркалюючи стороннє сяйво, тут же поринає в тінь, хай-но хтось те сяйво заслонить; друге – світле завдяки власному світлу (Лист ХХІ, 2).
«Якщо хочеш зробити Пітокла багачем, то не треба йому давати грошей – треба зменшувати його бажання» (Лист ХХІ, 8).
(Пітокл – улюблений учень Епікура).
…коли або в який спосіб потрібно робити, то тут ніхто не дораджуватиме звіддаля… (Лист ХХІІ, 2).
Навіть найбоязкіший волів би раз упасти, ніж мав би все життя висіти (Лист ХХІІ, 4).
Тим, хто намислив утекти, забороняє дрімати… (Лист ХХІІ, 6).
Неважко, Луцілію, вихопитись із справ, якщо знехтуєш нагородою за ті справи (Лист ХХІІ, 9).
…небагатьох затримує неволя; більшість – саму неволю (Лист ХХІІ, 11).
Ніхто ще не випірнув із вантажем (Лист ХХІІ, 12).
…ми порожні, от і мучить нас постійна жага життя (Лист ХХІІ, 17).
Погано живуть ті, хто постійно починає жити (Лист ХХІІІ, 9-10).
Якщо можу терпіти тебе – ти легкий, якщо не можу – короткочасний (Лист XXIV, 14).
…щоб ти не поринав душею у той неспокій: душа ним просякне, обважніє і не матиме сили випрямитися, коли прийде на це пора (Лист XXIV, 16).
… смерть, якої так жахаємося, – остання з ряду, але не єдина (Лист XXIV, 21).
…волію бути без успіху, ніж без надії (Лист XXV, 2).
Самотність – погана дорадниця (Лист XXV, 5-6).
Відкинь думку людей: вона завжди сумнівна, хилиться то в один, то в другий бік (Лист XXVI, 6).
Смерть не підраховує років. Невідомо, де вона тебе очікує, а тому сам очікуй її скрізь (Лист XXVI, 7).
Хто навчився вмирати, той відучився слугувати; той став над усякою владою і вже напевно – поза всякою владою (Лист XXVI, 10).
…ласий до непристойних насолод чує гіркість на душі після того, як натішився (Лист XXVII, 2).
…на безглуздя не бракне попиту (Лист XXVII, 8).
Душу треба міняти, а не небо! (Лист XXVIII, 1).
Спочатку будь своїм обвинувачем, потім – суддею, а вже насамкінець – захисником (Лист XXVIII, 9).
…чи варто говорити до того, хто не бажає слухати? (Лист ХХІХ, 1).
То не мистецтво, якщо успіх приходить до тебе випадково (Лист ХХІХ, 3).
…не веди рахунку тим, хто може тебе налякати (Лист ХХІХ, 9).
Так і з твоєю смертю: хоч би скільки супротивників грозило, доступитись до неї можна лиш комусь одному (Лист ХХІХ, 9).
Впізнáють у тобі себе самих – тоді й плескатимуть у долоні (Лист ХХІХ, 11).
…волітимеш подобатись сам собі, а не натовпу… (Лист ХХІХ, 12).
Ось що дає філософія! Людина весела, навіть коли перед очима – смерть; Радісна й сильна духом, хоч би в якому стані було тіло; не знемагає у самій знемозі (Лист ХХХ, 3).
Життя дане з умовою смерті… Страх перед смертю ще й тому дивний і безглуздий, що боїмося звичайно чогось непевного, а певного – очікуємо (Лист ХХХ, 10-11).
Труднощі – пожива благородних душ (Лист ХХХІ, 5).
«А який труд, – запитаєш, – можна вважати пустим та зайвим?» – Той, до якого впрягли тебе нікчемні спонуки (Лист ХХХІ, 7).
Але, щоб осягнути досконалості у чесноті, потрібно ще й таке: твоє життя має бути рівним, цілісним, в усьому відповідним самому собі. А це неможливо без найширшого знання, без мистецтва, яке дає змогу пізнати людські та божественні речі (Лист ХХХІ, 8).
Треба шукати щось таке, що не потрапляє з дня на день під владу, якій годі опертися. Що ж це таке? Дух (Лист ХХХІ, 10).
З будь-якого закутка можна спрямуватись до неба. Піднімись лишень… (Лист ХХХІ, 10).
…чому люди такі жадібні майбутнього? Та тому, що ніхто не вміє належати собі! (Лист ХХХІІ, 4).
…став по-справжньому вільний, хто живе, зробивши своєму життю вінець (Лист ХХХІІ, 5).
…де щось вирізняється, впадає в око, там не все рівне (Лист ХХХІІІ, 1).
…даємо хлопцям вивчати окремі вислови й те, що греки називають «хріями», оскільки все це легко сприймає дитяча душа, яка ще не здатна вмістити чогось більшого. Але зрілій людині сором зривати квіточки та опиратися на той чи інший вислів, покладаючись лише на пам’ять (Лист ХХХІІІ, 7).
(Хрія – короткі, подібні до сентенцій відомості про висловлювання або вчинки видатних людей).
…одна річ пам’ятати, інша – знати (Лист ХХХІІІ, 8).
…хто ступає слідом за кимось, той нічого не знайде хоча б із тієї причини, що він взагалі не шукає (Лист XXXIV, 10).
…кого назву доброчесним? Людину досконалу, цілісну, яку не зможе зіпсувати жодна сила, жодна скрута (Лист XXXIV, 4).
…дружба – завжди корисна; любов – іноді й шкідлива (Лист XXXV, 2).
Переміна бажань – ознака пливкої душі… (Лист XXXV, 4).
Молоде вино, котре терпкувате, щипке, згодом стає добрим вином, а те, що подобається на смак іще в бочці, з часом хіба що псується (Лист XXXVI, 3).
…лише тих добродіянь треба шукати, лише на такі спромагатися…, що їх не тільки отримувати, а й робити корисно (Лист XXXVI, 5).
Фортуна не владна над звичаями людини (Лист XXXVI, 6).
Доля не частіше натрапляє на нас, ніж ми – на неї (Лист XXXVII, 5).
Піднесена вдача не знайде втіхи у чомусь низькому й огидному… (Лист ХХХІХ, 2).
Назви мені ворога, що виявив би до людини таку жорстокість, як до декого – його власні насолоди (Лист ХХХІХ, 5).
…мова, звернена на пошуки правди, повинна бути простою, без окрас (Лист XL, 4).
…хіба що, коли й причини нема, брешемо вже за звичкою (Лист XLVI, 3).
За столом вони говорили, на дибі – мовчали (Лист XLVII, 4).
Покажи мені, до речі, хто не раб, не слуга. Один слугує хіті, другий – жадобі, третій – марнославству, а вже всі – надії, всі – страхові (Лист XLVII, 17).
…мусиш для іншого жити, якщо хочеш жити для себе (Лист XLVIII, 2-3).
Відвертість і простота – ось що личить доброті (Лист XLVIII, 12).
Не всюди смерть така очевидна, але всюди – така ж близька (Лист XLIX, 11).
…«мова правди проста»… (Еврипід, «Фініціянки», 469) (Лист XLIX, 12).
А вони, ті пороки, тінню йдуть за нами, хоч би куди ми подалися (Лист L, 2).
Розкіш прирекла нас на кволість. Якщо тривалий час ми не хочемо чогось робити, то потім – уже й не можемо (Лист LV, 1-2).
…страх бачить не те, що станеться, а те, як воно станеться! (Лист LVII, 6).
(Видання, яке читав та опрацьовував Артемій Димид:
Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклад з латини, передмова, примітки, покажчик імен Андрія Содомори. Видання друге. Київ: Основи, 1999. 603 с.)
ЗІ СЛОВОМ – В ЛАВІ БОЙОВІЙ
«І навіть якщо ворог натискатиме, якщо нестерпним стане його напір, то однак відступати – ганебно: не здавай місця, яке тобі визначила природа. Запитаєш, що це за місце? Місце мужа... Не будьте ворогами своєму ж таки добру і, поки змагаєте до правди, плекайте в душі надію на успіх. З любов’ю сприймайте корисні настанови, підсилюйте їх власними думками й молитвою. Мусить же бути хтось нездоланний, хтось такий, кому нічого не може заподіяти фортуна, – ось що конче потрібно для держави роду людського!»
«Не для вас пишу, – звертався до своїх сучасників чільний римський стоїк Сенека, – пишу для прийдешніх поколінь». Це його слова, з «Діалогів», – про «місце мужа», про його позицію, тобто про зайняте в бою місце, яке будь-що треба тримати, про правду, молитву, надію, фортуну. Це місце, місце мужа, визначила природа, вона ж для стоїків – Бог (Сенека – на порозі християнства). Муж – це не просто сміливець. Це той, хто опанував основну з наук – науку добра; той, хто знає, до чого стреміти, чого уникати, хто вміє відрізнити добро від зла, правду від брехні, людяність – від того, що не сумісне з поняттям «людина» («Є люди, які лише за назвою є людьми» – Ціцерон)...
«Листи» й «Діалоги» Сенеки знайшли своїх адресатів – це ті найкращі, хто сьогодні в бойових лавах. Це той із них, хто й під ворожим вогнем не розлучався з Сенекою, – Артемій Димид... Роздуми, тим паче такі глибокі, що вимагають дозвілля й спокою, – в руках... воїна, який щохвилини важить своїм життям?..
Із тим подивом сходять на думку слова Лесі Українки, чиє життя – теж своєрідний бій: «Слово, чому ти не твердая криця, / Що серед бою так ясно іскриться?» І перестаємо дивуватися: слово, поєднане зі зброєю, – справді твердая криця, справді іскриться. Слово, що в людині виховує людину, і спрямоване на добро й на захист добра – діло, поєднуючись, творять ту найвищу чесноту, яку, за зразком давніх римлян, називаємо мужністю (у них – virtus: vir – муж).
Глибше приглянувшись до ключових, належних цивілізаційному поступу понять («вітчизна», «патріотизм», «мужність», «дружба», «співчуття»...), до усталених висловів, гасел, неодмінно зіткнемось із парадоксами, які особливо полюбляє Сенека – скажімо, таким: «Живи для інших, якщо хочеш для себе жити»; звідси – «Герої не вмирають!» Бо жили для інших – і житимуть в інших поколіннях, у їхній пам’яті... «Слава Україні!» – бо привела вона на світ, наділивши великою любов’ю до себе, мужніх синів і дочок – тих, нездоланних, які нині конче потрібні не лише Україні, а й світові – «державі роду людського»; звідси – «Героям слава!»...
З якимсь особливим, шанобливим почуттям у домі батьків полеглого Героя беру до рук читану не в «тихій пристані робочого стола», а в коротких перервах між кроволитними боями книжку «Листів» Сенеки – і стає він для мене, цей твір, вагомішим, дієвішим, глибшим, аніж тоді, коли, понад чверть століття тому, я брався за переклад...
Зупиняюсь на підкреслених у ній рукою Артемія сентенціях. Серед них – і ця, з найважливіших: «Тому-то кожен день слід укладати так, немовби він замикав ряд, вичерпуючи (уточнюю свій переклад, – А. С.) і довершуючи все життя». В іншому місці Сенека ще лаконічніший: «Життя довге, якщо воно наповнене» (вловлюю зв’язок із іменем «Артемій»: з грец. – «нічим не ущерблений», «цілий», «цілісний»)... Згадую хрестоматійну, карбовану дзвінкою латиною фразу: «Viri fortis est mortem non timere» (ознака хороброго мужа – не боятися смерті). «Не боятися» – не значить позбутися страху загалом, а навчитись його долати, що і є найвиразнішим, найсвітлішим виявом мужності.
У цьому світлі й залишиться для нас і для наступних поколінь, поряд з іншими Героями, й Артемій Димид – у бойовій лаві й народній славі, збагачений такими близькими до християнства стоїчними настановами древніх. Залишиться у тому непроминальному часі, який називаємо теперішнім історичним (praesens historicum): «...І знову, стрімкий, як у перших боях, / На ворога йде він, долаючи страх».
Андрій Содомора
13.07.2022