Дмитро КУЛЕБА став почесним промовцем випускних урочистостей Українського католицького університету 2022. Він — державний діяч, дипломат та комунікатор, міністр закордонних справ України з 4 березня 2020 року, член РНБО з 13 березня 2020. Подаємо текст його промови.
...Так сталося, що ми з вами живемо у доленосний час, буквально на сторінках підручника з історії України. Ми пишемо цю історію. І це не лише наша історія — це історія світу. Така вже нам випала доля — зламати зуби російському агресору, зацементувати Україну в Західному світі, до якого, до речі, вона завжди історично належала. Ми не можемо делегувати цю місію, цю страшну відповідальну місію іншому поколінню.
Погляньмо об’єктивно: 24 лютому 2022 року передували понад 300 років боротьби. Путінська росія є лише черговим втіленням зла, яке завжди хотіло нас поневолити та знищити — але ми ніколи не були ближчими до перемоги над ним, ніж зараз. І як би важко не було нашим воїнам на Сході, як би важко не було всім нам, я абсолютно переконаний, що Україна переможе. Наше покоління просто не має права допустити поразки.
Заради перемоги ми щоденно тягнемо до України важку зброю з усього світу, вимагаємо посилення жорстких економічних санкцій проти росії, виганяємо іноземні компанії з російського ринку, а саму росію — з усіх можливих міжнародних майданчиків та організацій. Ця робота приносить результати. Нещодавно Україна здобула статус кандидата на членство в Європейському Союзі. Ми змогли переконати скептиків і знайти політичну волю у ключових столицях ЄС, щоби зробити цей, без перебільшення, історичний крок. Україна більше не буфер, не сіра зона, не міст між Заходом та Сходом. Україна — це майбутній член Європейського Союзу. Це рішення звело нанівець роки зусиль росії та мільярди доларів, витрачених на розповіді про те, що Україну в Європі ніхто не чекає.
Але велика перемога ще попереду. І сьогодні всі зусилля народу направлені на неї: хтось воює на фронті, хтось підтримує військо в тилу, хтось працює і сплачує податки, хтось навчає, а хтось допомагає тим, хто опинився у біді. Я знаю, що чимало з вас залучені, волонтерять, борються: кожен і кожна на власному клаптику фронту, і я щиро вдячний вам за це. Довіра, взаємопідтримка і віра в перемогу ― це три потужні сили, які тримають нас вкупі, три сили, завдяки яким ми вистоїмо і переможемо.
Але ми маємо також заглядати в майбутнє. Українці історично завжди славилися волею до боротьби, ми завжди були здібні до повстань, протестів, визвольних змагань. Але я гадаю, що нині час зробити крок уперед: у незвідане, на новий щабель розвитку. Ми маємо навчитися не лише боротися, а й перемагати та цінувати власну перемогу, пам’ятати, що боротьба — не самоціль, а шлях до конкретної мети. Для переходу на новий щабель критично необхідно мати самоповагу. Лише державу, яка поважає себе, будуть поважати інші. Самоповага передбачає, що ми вміємо говорити ”ні”, дивитися на себе власними очима та стояти обидвома ногами на власній землі.
Надто довго в нашій історії центр осі координат був розташований у Москві, Варшаві, Відні, Брюсселі, Вашингтоні. Насправді він має бути, є і буде тут — в Україні. Ми дійсно активно зміцнюємо світову коаліцію на підтримку України, але покладатися треба насамперед на себе.
Історія вчить — покладання лише на зовнішні сили веде до поразки. Ми цінуємо друзів і партнерів. Але ми — насамперед ми — маємо бути сильними. У 17 столітті гетьман Петро Дорошенко, який був патріотом і видатним українським лідером, підсумував свою зовнішню політику такими гіркими словами: “Мусили і тих чужих, ніби за бритву, протекцій ухопитися”. Пошук сюзеренів зрештою обернувся національною й особистою поразкою Дорошенка. І приклади таких трагічних невдач були й пізніше в нашій історії. Висновок один — заручайся підтримкою союзників, але розраховуй насамперед на себе.
Ми й досі нерідко хочемо порівнювати себе з кимось. Згадайте, скільки разів ви чули: “Україна має стати такою, як…” і далі за списком: Польща, Ізраїль, Сінгапур — кому що більше до вподоби. Досить цього! Україна має стати такою, як Україна — і тоді інші захочуть себе порівнювати з нами. Насправді Україна вже нині стає прикладом для інших, прикладом того, що можна вистояти у найважчих умовах, що світло сильніше за темряву, а правда сильніша за брехню. Тому яким би сильним не видавалося зло, потрібно давати йому відсіч.
У день вашого випуску я хочу побажати вам стійкості, сил у боротьбі зі злом, сил у боротьбі за правду та власні принципи. Завжди боріться за те, у що ви особисто вірите, у що вас навчили вірити в сім’ї й у стінах УКУ. Я бажаю вам перемог у цій боротьбі.
Вмійте долати не лише обставини, а й самих себе, підійматися над собою і рухатися вперед та вгору. Перед вами стоятимуть великі рішення, вони завжди ухвалюються в умовах невизначеності. Дуже часто вам будуть казати ”це неможливо”. Але я закликаю вас орієнтуватися на себе і власні принципи, самоповагу, вміння довіряти друзям і партнерам, вміння ставити конкретні цілі та досягати їх. Дивитися на себе власними очима. Саме такою я хочу бачити Україну, а тому бажаю цього вам. Якщо ви поділяєте такий погляд, то ваша робота над собою і буде роботою над Україною як нашим спільним проєктом майбутнього.
Бажаю вам успіху на цьому великому шляху. Щиро дякую вам за увагу. Дуже прикро, що не можу бути сьогодні з вами. Але дуже радий, що сьогодні у вас почнеться нове життя — життя, в якому ви будете боротися і перемагати.
12.07.2022