… Працюючи з дітками, ти ходиш наче по тонкому льоду…
…Не знаєш, яка історія за плечима у цієї дитини.
І навіть, здавалося б, такі прості питання, як "де твої батьки" або "чи маєш ти братика чи сестричку", можуть бути дуже вразливими для них.
Ці діти бачили те, чого не мали б побачити в житті…
І це назавжди залишиться в їхній пам’яті та буде відбиватися протягом усього життя на їхніх рішеннях, страхах та виборі.
Але, на щастя, той вогонь у дитячих очах не погас, ця війна не зламала їх.
І це окриляє!
А ми, старші, просто робимо все, аби підтримувати ту іскру і розпалювати її у жагу до життя.
Волонтерка Юстина
У «Дзизі» від 25 травня відкрита виставка малюнків дітей війни…
У цих малюнках життя і пережиття набагато більше, ніж мистецтва – може, таким і має бути мистецтво, яке виносить життя, а не те, яке малюємо красивим?
кожен малюночок – як осколок: гарячий, пекучий, яскравий, болючий, разючий від вибуху однієї великої світлої душі невмирущого народу…
поранені осколками дітки – тривожні, як билинки на вітрі,
затиснута малесенькою кулькою дитяча душа потребує звільнення – розірвати кульку, чи розширити її, чи зробити невагомою і кольоровою та полетіти з нею… кудись у краще невідоме, аніж оце страшне відоме…
фізично страждають, із загостреним відчуттям тривоги, як натягнуті струни…
«я більше малювати війни не хочу – малюватиму, що робитиму після війни»
а у когось вже немає дому… багато робіт з будиночками
а чи є мій дім?
я намалюю дім моєї мрії – сонячний, рожевий, світлий…
ЯК З НИМИ
ЯКІ ВОНИ
ЩО З НИМИ
зістраждені, зранені, пригнічені, але творчість відпускає, відпружує чуття, розгладжує насуплені личка…
діти не мали сили, щоб тримати олівець у руках,
є роботи недовершені – не у всіх були сили домалювати твір – опускалися рученята, втомлений погляд вів до палати, до ліжечка…
не всі роботи діти віддавали, тому частина робіт у фотографіях
малювання – це замальовування страху
дитина у малюванні долала травму, переживаючи її ще раз, тепер на папері, якось умиротворювалася у малюванні
наставав мир у її душі, зникав страх в очах, нервовість у рухах
треба було прожити це ще раз, але без страху
шалена втіха дітей від різноманіття кольору – дуже хотіли цього безкраю кольорів
мама з Боярки під Києвом: «Те, що ви робите для наших дітей, – це ліки для душі. Дитина погоджується на крапельницю й інші медичні процедури, бо знає, що після цього буде малювати…»
малювання дітей – ніколи не відомо, як завершиться процес: деколи у самому кінці робота починає світитися і говорити
Треба спочатку помогти дитині, яка ніколи ще не малювала
Дитина так мріє про здійснення малюнку.
Такий спільний процес проживання події
Рисунки – співпереживання і співтворення з дітьми
Так… прожила наскрізь кожну історію і дитину
різний досвід дітей у мистецтві – з мистецьких шкіл або вперше малювали фарбами
свободу знаходять у цій лікарняній палаті у виборі фарб, форматів, розмірів, тону паперу для малювання – акварелі, гуаші, олівці, пастелі, акрил, шукають рідну душу для малювання, заглядають допитливо в очі, відгукуються на усмішку – знову стають дітьми, повертаються до себе, віднаходять дитинство...
що дитя менше – то більш творче, розкутіше, швидше відтаюють чуття, дозволяють зануритись у світ дитинства, повернутись до себе; що дитина старша – то менш впевнена: малює і стирає, малює і стирає намальоване доти, поки не відбереш ту гумку
менші – впевненіші, хоч і зовнішньо вразливіші; старші – затиснуті, тому замкнуті
старшим малювати по-дитячому якось незручно, вони відчувають себе дорослішими і знають, як має виглядати твір, у них зникає їхня дитячість, легкість, політ і безтурботність
десь після 11 років діти здійснюють цей перехід з дитинства… у війну…
СВІТ ВИГНАНИХ ВІЙНОЮ ДІТЕЙ
– Хочу намалювати болото – Рінат,
– чапля називається – Максим: Харків на зв’язку.
дуже сюжетні роботи – великі розповіді, багато сказано…
страшна реальність виходить кольорами з дитячих душ – це більше, ніж реальність, це саме життя, пережите вдруге, як вперше…
війна – це загострені відчуття про цінність сім‘ї, мами і тата, про дім, якого у багато кого вже немає, а дітки продовжують його малювати, про мрії, які у багатьох вже не здійсняться…
Перемога – діти її чекають, для цього серйознішають і стають старшими водночас, лягаючи спати, тримають мамині руки міцно-міцно
Коли почула історію від Андрія, як його мама горіла у нього на очах, а він лежав на асфальті з двома поламаними ногами – моє серце ніби залили бетоном, і я вже нічого не відчувала... ні часу, ні холоду, ні радості чи суму.
Все стало сірим. А потім я довго бачила перед очима великий соняшник. Одна його частина горіла та плавилась у вогні, інша тягнулась до сонця, проростала дрібними зеленими паростками і дарувала маленьку надію...
Відгук психолога. Палаючі соняхи
 |
|||
ЯК ДО НИХ ПІДІЙТИ
найперше – слухати дітей, чути дітей
важливо – відчути дітей…
діти не бояться творити, коли я поруч, хоча спочатку – великі очі, трясуться колінця, дитину огортає страх,
а за годину – вже радість, усмішка
вирішила дітям купити фарби яскравих кольорів – щоб не було обмежень для їх уяви
дати дитині завершити процес створення свого рятівного світу на папері, рятівного світу для всіх – для нас, дорослих, теж
бути для дітей не вчителем, а натхненником, другом – цього вони якраз найбільше потребують
Перемога – візуалізація мрій, надії, віри, що це збудеться
АЗОВСТАЛЬ...
СЕРЦЕ РОЗРИВАЄТЬСЯ
Шахова партія з нігтями… дитяча візія сучасності
І дитяча кімната, розбомблена, з калюжею. Там дві сирени в крові, а ті, що на мирній стороні, – проростають квітами
Калякі-малякі
– Звідки ти, Богданчику?
– З України
Я Архип з Харкова
ЗАПОРІЖЖЯ
ВОВЧИК: ХАРКІВ НА ЗВ’ЯЗКУ:
СЛАВА УКРАЇНІ! – СМЕРТЬ КАЦАПАМ!
НАТАЛЮ, ПРИХОДЬ, Я ДУЖЕ ХОЧУ МАЛЮВАТИ!!!
АМЕЛІЧКА, 4 рочки:
ЦЕ Ж ПРОСТО ІДЕЯ
НЕ ЛЮБЛЮ СИРЕНИ – ТРЕБА ХОВАТИСЬ, ТАТО СКАЗАВ: ЯК ПОВІТРЯНА ТРИВОГА – ТРЕБА НЕСТИ ПОДУШКИ В КОРИДОР, ВІН ПРИДУМАВ ТАМ БУНКЕР
…дитячі малюнки – це світ, що існує поруч з нами!
Про який ми, на жаль, мало знаємо, але через який ми можемо пізнати себе з іншого боку – і такі знання збагачують не тільки нас, а й майбутнє, яке діти несуть у собі і з собою, і в якому ми можемо ще жити...
Як багато могло би бути творців з цих дітей? як складуться їх долі?
Світ після… ВІЙНИ, після всього…
Світ мрій… мабуть, залишиться…
одна дівчинка, намалювавшись, сказала: «Це найщасливіший день у моєму житті…»
ЩО НАМ
…ТАКЕ ЦЕ ВСЕ ДИТЯЧЕ-НЕДИТЯЧЕ…
Українці оживили Біблію для світу –
Давид протистоїть Голіафу,
хресна дорога має станції
в Бучі та Бородянці,
Маріуполі та Сумах,
Ісус страждає зі своїм народом.
Ми пережили унікальний Великий піст і Страсний тиждень.
І ми молимося, щоб цей Хрест знову привів до Воскресіння,
до перемоги життя над смертю
владика Борис Ґудзяк сказав найпроникніше
на випускних урочистостях Університету Нотр-Дам (США)
15 травня 2022
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
06.06.2022Поляризовані емоції… Руйнування гармонійного світовідчування, наруга над мріями, що так стрімко множаться при щасливому дитинстві. З такою реальністю зустрілися сотні тисяч українських дітей, що разом з родинами переживають жахіття війни. Російські нелюди, вірнопіддані раби божевільного кремлівського карлика, брутально втрутилися в особистісні, потаємні закутки душі кожного маленького українця, який не з власної волі почав вивчати не властиві для їх віку поняття. Цей стан емоцій грозовим вітром, холодним дощем, краплями сліз позначився на палітрі форм і барв дитячих малюнків, які так чуйно, з текстовими супроводами, розміщені на виставці у львівській Арт Фронт галереї «Дзиґа».
«Час війни. Рефлексії… Діти». Про що голосять малюнки? Про неспокій і про страх, що супроводжується болем, який ще не досягнув пункту осмислення звичайного питання: «Чому???» Як розкривають цей ускладнений симбіоз дитячої безпосередності та екзистенційних уражень маленькі, але вже проявлені означеними суспільно-психологічними факторами, індивідуальності? З усього масиву спостережень затриманих у підсвідомості дітей гулів ракет чи літаків, з яких по мирних українських містах і селах падали смертоносні бомби, в малюночках конструювалася та реальність, де гостра експресія сусідила з теплим сонцем і веселкою, і де метафора болю трансформувалася в національний прапор як уже реальну субстанцію духу маленьких Українців, найкращих і найбільш стійких у всьому світі дітей. Така синкретична природа творчості, що сягає генетичних коренів дитини та скерована до метафізичної – сакральної – структури чуттєвості української дитини. Саме в цій властивості і вбачається оптимістичний акорд цієї унікальної виставки, організованої зусиллями Наталії Павлюк, Юстини Павлюк та Юрія Криворучка, і яка привертає увагу глядачів особливими вимірами добра і туги за Гармонією.
Роман Яців