27 травня у Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі (Феофанія) відбувся собор Української православної церкви. Рішення про скликання собору було прийняте Архієрейським собором УПЦ, який відбувся після позачергового засідання Священного синоду УПЦ. Про це повідомляє інформаційно-просвітницький відділ УПЦ. Засідання очолив Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій.
За результатами засідання собор Української православної церкви прийняв постанову, в якій собор засудив московського патріарха та проголосив про повну самостійність та незалежність. Собор "мав міркування про відновлення мироваріння в Українській православній церкві", що фактично буде означати проголошення автокефалії Церкви.
Протоієрей, директор благодійної установи "Іоаннів центр" Андрій Пінчук, який ініціював звернення до суду Пентархії (вищого суду патріархів східних православних Церков) з проханням засудити патріарха Кірілла, розповів після закінчення собору про варіння мира в Києві як доконаний факт.
Поминання патріарха Кірілла в церквах УПЦ припиняється.
Постанова собору Української православної церкви від 27 травня 2022 року.
Собор Української Православної Церкви (далі – Собор), який відбувся 27 травня 2022 року в місті Києві, розглянув питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. За результатами роботи, Собор ухвалив таке:
1. Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.
2. Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.
3. Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.
4. Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
5. Собор затверджує постанови Соборів єпископів Української Православної Церкви та рішення Священних Синодів Української Православної Церкви, засідання яких відбулись у період після останнього Собору Української Православної Церкви (8 липня 2011 року). Собор схвалює діяльність Управління справами та Синодальних установ Української Православної Церкви.
6. Собор мав міркування про відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві.
7. На період воєнного стану, коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає доцільним надати єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної Церкви, з подальшим, при відновленні можливості, інформуванням священноначалля.
8. Останнім часом перед нашою Церквою особливо гостро постав новий пастирський виклик. За три місяці війни за кордон були вимушені виїхати більш ніж 6 мільйонів громадян України. Головним чином, це українці з південних, східних і центральних областей України. Значна частина з них є вірними Української Православної Церкви. Тому до Київської Митрополії Української Православної Церкви надходять звернення з різних країн з проханнями відкрити українські православні парафії. Очевидно, що багато наших співвітчизників повернеться на Батьківщину, але немало й залишиться на постійне проживання за кордоном. У зв’язку з цим, Собор висловлює глибоке переконання, що Українська Православна Церква не може залишати своїх вірних без духовної опіки, має перебувати поряд з ними в їхніх випробуваннях і організовувати церковні громади в діаспорі. Необхідним є і надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності.
9. Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль у зв’язку з відсутністю єдності в українському Православ’ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку болючу рану на церковному тілі. Особливо прикро від того, що останні дії Константинопольського Патріарха в Україні, наслідком яких стало утворення «Православної Церкви України», лише поглибили непорозуміння та привели до фізичного протистояння. Але навіть у таких кризових обставинах Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу. Для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно:
- припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви.
- усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної Церкви України», є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви.
- вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, є цілком очевидним, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів.
Собор виражає глибоке переконання, що запорукою успіху діалогу має стати не тільки бажання до відновлення церковної єдності, але й щире прагнення вибудовувати своє життя на засадах християнської совісті та моральної чистоти.
10. Підбиваючи підсумки проведеної роботи, Собор підносить подячну молитву Господу Милосердному за можливість братнього спілкування і висловлює надію на припинення війни та примирення ворогуючих. За словами святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, нехай зі всіма нами, особливо братами і сестрами у Христі Воскреслому, будуть «благодать, милість і мир від Бога Отця і від Господа Іісуса Христа, Сина Отчого, в істині і любові» (2 Ін. 1:3)
Коментуючи постанову собору Української православної церкви, речник Священного синоду Православної церкви України Євстратій Зоря написав:
1. Вирази щодо російської агресії МАКСИМАЛЬНО м‘які та округлі. Це після 3-х місяців страждань, які головним чином торкнулися областей, де багато симпатиків МП. На все, що вважали за потрібне сказати про війну, знайдено СОРОК СЛІВ! І жодного з них — про оцінку ідеології «русского міра» як основи агресії та про свою роль в поширенні цієї ідеології.
2. «Виражаємо незгоду» з позицією Кирила — тобто не ЗАСУДЖУЄМО, не розриваємо зв’язок, а просто «виражаємо незгоду». Тут явно видно формулювання митрополита Онуфрія — українською незгоду висловлюють, а не виражають.
3. «Зачистка Статуту» — це те саме, що відсутність слів «Московський Патріархат» в офіційній назві: спроба приховати те, що «УПЦ» — ЗАЛИШАЄТЬСЯ в юрисдикції Московського Патріархату.
Слова про «незалежність і самостійність» — винахід ще 1990 (!) року для прикриття залежності та несамостійності. Є автокефалія і автономія. Собор НІ СЛОВА не сказав про автокефалію — навіть про теоретичне бажання її досягнення.
Що означає «незалежність і самостійність 2.0»? Новий інтерфейс старої програми? Якщо ця «незалежність і самостійність» більш незалежна і самостійна, ніж була, — то чи не є це одне визнанням правоти тверджень УАПЦ/ УПЦ КП/ПЦУ, що «самостійність і незалежність» насправді не була ні тим, ні іншим?
Чи поминатимуть надалі ім’я Московського патріарха? — можливо, буде видно зі змін у Статуті. Але судячи з формулювань Постанов — митрополит Онуфрій буде поминати, а це означає подальшу залежність від Кирила ВСІЄЇ Митрополії (див. пункт вище).
4. Мироваріння та діаспора — суто «тролінг ПЦУ». Ані одне, ані інше ніяк не визначає статусу незалежності. У Лаврі варили миро в часи Київської Митрополії до 1686 р. і навіть в синодальну епоху РПЦ — але ні тоді, ні тоді це не було ознакою незалежності. Утримувати українську діаспору в орбіті МП — давня мрія, «патріарші парафії» РПЦ в США та Канаді в радянський час переважно були українськими за етнічним складом.
5. Затвердження ВСІХ рішень за період від 2011 року означає і затвердження того рішення УПЦ МП (за лекалом з Москви), де сказано про розрив зі Вселенським Патріархатом. Замість того, щоби відкрити дорогу до діалогу з ним — закриті двері тепер ще й соборно заколотили дошками.
6. Щодо діалогу. «Щоби діалог відбувся» ставляться три передумови: погодитися, що громади НЕ БУДУТЬ переходити з МП в ПЦУ; погодитися з тезами пропаганди МП проти ПЦУ; погодитися з тим, що ієрархія ПЦУ — «неканонічна».
Тобто Собор ВІДКИДАЄ пропозицію Архієрейського Собору ПЦУ про діалог БЕЗ ПОПЕРЕДНІХ УМОВ? Чекаємо роз’яснення від іншої сторони, але поки що це виглядає так: виконання 3-х передумов має ЛИШЕ відкрити діалог БЕЗ ЯСНО ОЗНАЧЕНОЇ МЕТИ.
Такої відповіді очікували і такою є відповідальна щодо нинішнього стану українського православ’я позиція?
7. Швидкісне проведення за день зібрання Синоду, Собору єпископів та Собору УПЦ мало на меті МАКСИМАЛЬНО ЗГОРНУТИ дискусію. Як під час заходів, так і загалом. Тепер на всі питання в середині МПвУ буде відповідь: читайте рішення Собору, там все сказано.
«Гора родила мышь».
27.05.2022