Маріуполь
Відбудова українських міст потребує об’єднання зусиль і держави, і приватних архітектурних компаній, і європейських партнерів. Упродовж наступних 5–10 років потрібно діяти разом, узявши відновлення за головну мету. Кожна професія, кожна людина важливі.
Необхідно збирати всі доступні ресурси, максимально використовувати наявну інфраструктуру як основу, а не відмовлятися від неї. Втім, хоча усе це потрібно робити швидко, не можна йти модерністським шляхом. Не можна швиденько наставити бетонних блоків, забувши про стратегію, дизайн, зручність та сталість. Навіть модульні системи мають враховувати екологічні та інші питання.
Бородянка
Щоб повернути життя у міста, потрібно зводити не тільки житлові будинки. Необхідні школи, культурні інституції, магазини… За чий кошт буде фінансуватися їхня відбудова – це відкрите питання.
Відновлення не обов’язково має закінчитися у якийсь момент. Це може бути постійний процес покращення України. Зараз той момент, коли можна переосмислити міське планування й удосконалити його, аби зрештою майбутнє стало кращим за минуле, а Україна перетворилась на одну з найкомфортніших країн для життя.
Єн ҐЕЙЛ,
данський архітектор та експерт-консультант із міського планування, якого називають батьком урбаністики.
На вебінарі «Відбудова зруйнованих міст України» зазначив: для якісної відбудови міст потрібно спочатку запитати себе: якими вони мають бути через 10–20 років? Потрібна візія, з якої випливатимуть стратегії.
Модернізм – експеримент, який провалився
Не можна говорити про загальне майбутнє міст – для кожного міста важливі власні аспекти. Але є певний набір ідей, який корисний для будь-якої моделі побудови міста й кожної ситуації. І найперша з них – люди мають бути на першому місці.
Зараз ми стикаємося з глобальною проблемою: упродовж минулих 50 років міське планування дедалі сильніше «виганяло» людей. Від 1960-х домінувала парадигма модернізму. Десь вона панує досі, десь – вже ні. Її основна ідея у тому, що потрібно розділяти простір на різні зони за функціями: тут ти живеш, тут працюєш, тут відпочиваєш. Наслідком стали високі будівлі, що стоять окремо, на відстані одна від одної. Модернізм стверджує: місто має бути машиною. Ця парадигма перевела фокус людської уваги з простору на окремі об’єкти. З такої точки зору, щоб покращити Париж, треба було б знести старі будівлі й побудувати висотний дім. Це було б дуже практично: звільнилося б чимало місця для паркування машин!
Модернізм призвів до того, що архітектори почали змагатися один з одним у тому, хто проявить більше фантазії. А ми стали запам’ятовувати міста за декількома незвичними будівлями, а не за просторами, призначеними для людей, бо вони фактично зникли. Люди змушені задовольнятися залишками простору, який зайняли будівлі. Ми забули, наскільки зручним може бути простір, якими комфортними можуть бути міста. Ми перестали міряти міста «людським» масштабом. Будинки стали занадто високими. Скажімо, ти виглядаєш з вікна й не можеш впізнати власну дитину, що грається внизу. Щоб відчувати себе частиною міста, треба жити не вище 5–6 поверху. Вищі поверхи – вже частина повітряного простору, а не міського.
Ще одна проблема, з якою зіткнувся світ від 1960-х років, – це нашестя автомобілів. Міста, які були комфортним місцем для ходіння ще на початку ХХ століття, лише за 50 років наповнилися машинами, що їхали чи стояли на узбіччях.
Зрештою, модернізм був цікавим експериментом. Він налаштовував людину на технократичний лад: спиш, їдеш на роботу, повертаєшся додому й лягаєш спати знову. Але безліч аспектів життя залишаються поза увагою, коли ти живеш у місті-машині.
Візуалізація простору за Ґейлом
Один із моїх вчителів у 1950-х казав: «Район побудовано гарно, якщо він красиво виглядає з автотраси». Але як у ньому живеться людині? Я не замислювався над цим запитанням, доки не одружився з соціологинею. Раніше я думав тільки про естетику, як нас і вчили, однак потім зрозумів, що вона не дає уявлення про якість життя мешканців. «Не важливо, скільки поверхів буде у будинку – люди адаптуються до всього», – казали нам в архітектурній школі. Але це було неправдою. І я почав вчитися тому, як знову зробити людей видимими для архітекторів та планувальників міста. Зрештою дійшов висновоку: життя між будівлями так само важливе, як і життя всередині будинків. Зараз ми знаємо, як форма будівлі впливає на якість життя і як зробити міста кращими для людей.
У відбудові українських міст можна використовувати модерністські квартали, яких вже є чимало, але покращувати їх. Наприклад, зводити будинки меншої висотності серед уже наявних великих.
Міста для людей
Один із моїх висновків: спочатку ми формуємо міста, а потім вони формують нас. Так само: ми формуємо будинки, а потім вони – нас. Різні будівлі автоматично означають різні стилі життя.
З публічними просторами різниця ще помітніша. Якщо порівняти дві площі, – одну не дружню до людей, а іншу комфортну, – то ми побачимо у 10 разів більше активності на другій. А першу люди намагатимуться пробігти максимально швидко. Отже, хороша площа – означає у 10 разів більше життя.
Реновації будинку в Бангкоку, Таїланд
Сьогодні ми прагнемо мати «живі» міста, а ще – сталі, здорові, в яких комфортно жити й старішати (адже подекуди вже 25% міського населення – це літні люди). Для цього, по-перше, потрібно повернутися до «людського виміру» й забезпечити містянам вдосталь місця, щоб гуляти, ходити, зустрічатися. По-друге, продумати мобільність: адже з урахуванням кліматичних змін що більше ми їздимо велосипедами чи громадським транспортом, то менше палива витрачаємо, а отже менше шкоди завдаємо довкіллю. Навіть для здоров’я корисніше, якщо ми рухатимемося більше: адже «синдром сидіння» став реальною проблемою в останні десятиліття.
Багато міст уже впроваджують ці ідеї й досягли чималих успіхів. Одне з них – Копенгаген. За минулі 60 років місто стало привабливим для людей: виникли зони, вільні від машин, розвинена система велодоріжок. Велосипеди стали справжньою альтернативою машинам: у 2009 році ними користувалися 38% містян, щоб доїхати на роботу, а у 2018-му – вже 49%. Велосипеди та трамваї у Копенгагені цілком здатні замінити власне авто.
Варто пам’ятати: якщо ми зробимо більше смуг для машин, то через 5–10 років у місті стане більше автомобілів. Але якщо перетворювати простір на дружніший до пішоходів та велосипедистів, то дедалі більше людей ходитимуть пішки та їздитимуть велодоріжками.
Концепція велорозвитку за Ґейлом
Поставити людей на перше місце, плануючи розвиток та відновлення міста, – це найкраще і найдешевше, що можна зробити. Результатом стане простір, комфортніший для всіх. І ця ідея працює для кожного міста у світі.
В Україні, де потрібна буде швидка відбудова, можна одночасно досягти кількох цілей, якщо використовувати деревину. Цей матеріал є екологічним, його легше транспортувати, а сучасні технології дозволяють будувати з нього якісні споруди. Можливо, європейські країни могли б задонатити деревину Україні, щоби прискорити цей процес.
Інструменти архітектора
Модерністи ставили на перше місце будівлі, потім дивилися на простір навколо них, і лише в останню чергу – на життя, яке там відбувається. Зараз потрібно робити все у зворотному напрямку: спочатку життя, потім простір, і лише після цього – будинки.
Цікавим феноменом є щільність. Якщо створити комфортний простір у місці з невеликою щільністю населення, то люди проводитимуть там час, і місто виглядатиме живішим. Водночас поганий простір у густонаселеному районі зазвичай буде порожнім.
Копенгаген
Архітектори схильні розв’язувати проблему щільності за допомогою висотної забудови, але насправді це – їхня лінь. Набагато краще – нижчі будинки, де люди зможуть легше виходити та заходити й брати активну участь у міському житті. Що вища будівля, то рідше ми виходитимемо з неї. І навпаки: дослідження показують, що майже половину активностей, які відбуваються надворі, ініціюють люди, які живуть на першому та другому поверхах.
Ще один інструмент архітектора – масштаб. Будинки стають дедалі вищими, але ж люди залишаються такими самими маленькими та повільними. Коли людина відчуває свою мізерність у порівнянні з висотними будинками, їй стає некомфортно.
Архітектори мають враховувати й клімат. Де б не розташовувалося місто, воно має як позитивні, так і негативні кліматичні аспекти. Тому планувати його розвиток потрібно так, щоб допомогти людям насолоджуватися першими й нівелювати вплив других. Наприклад, скандинавські вітри погано поєднуються з висотною забудовою.
І, нарешті, публічний простір має «запрошувати» людей. Вони не повинні долати перешкоди, щоби проводити там час. Про це має подбати архітектор.
Копенгаген
Є простий критерій, яким можна користуватися, зводячи будівлю. Варто запитати себе: чи буде життя у ній схоже на перебування у готелі (можна поспати й помилуватися видом з вікна)? Якщо так, то навряд чи у такому будинку буде комфортно провести дощовий вечір чи вигулювати поряд із ним свого собаку. Хороше місце – це таке, де зручно не просто зупинятися, а жити. Кожен день кожного сезону, кожен рік, усе життя.
Публікація створена Тетяною Кузнецовою (бізнес-райтерка, редакторка) в результаті відкритої онлайн події, яка відбулась за організації Школи управління будівельними проектами PRO PM 8 квітня 2022 року. За підтримки ГО Космос табір.
21.04.2022