Перед страхом втратити щось ми починаємо цінувати справді вартісні для нас речі. За ці дні війни ми навчилися приймати власний страх. Ми навчилися об’єднуватися і називати ворога та воєнний стан війною. Ми об’єдналися навколо національної ідеї. Ми відчули, що можемо втратити не тільки землю, нашу територію, а й нашу ідентичність як українці, як народність, як нація.
За страхом втрати і страхом потенційної небезпеки ми здобули вміння адаптуватися до нових умов і мобілізувати наш внутрішній ресурс, виходити із зони комфорту і дозволяти собі діяти у нетиповий спосіб, тим самим даючи потенціал для розгорання соціальної ідеї, соціальної підтримки, один одного.
Ми почали розгортати наші крила, щоб злетіти над цим всім, стати вищими, кращими і єдиними.
Олександр АВРАМЧУК,
кандидат психологічних наук, доцент кафедри клінічної психології УКУ.
Тези з вебінару про роль страху та тривоги у житті людини.
Дуже часто страх допомагає нам розкривати наш внутрішній потенціал. Коли ми зустрічаємося із загрозою, він дає поштовх, готовність долати перепони, не звертаючи увагу на те, наскільки вони осяжні. Нам відомі випадки, коли люди, втікаючи, перестрибували високі паркани, підіймали вантажі, робили те, що у звичайних умовах здавалося неможливим.
Первинний страх
З точки зору нейробіології такі надздібності людини пояснюються викидом у кров великої кількості адреналіну. Саме він дає змогу нервовій системі мобілізувати наш організм, додати екстремальної сили, відваги та героїзму, щоб діяти всупереч нашим можливостям або межам, які попередньо вибудував наш досвід і наш мозок.
Тема страху і його впливу на людей неодноразово ставала центральною у багатьох фільмах. Так, до прикладу, у комп'ютерній грі «Max Payne», на основі якої потім зробили і фільм, однойменний герой говорить фразу: «Я не знаю про янголів, але страх надає крила». У мультфільмі «Астерікс і вікінги» вояки починають вчити вікінгів боятися, бо буквально зрозуміли одкровення від Одіна про страх, що надає крила. Проте у звичайному житті емоцію страху ми зазвичай сприймаємо як щось дуже негативне, як щось, що змушує нас втекти. З точки зору нейробіології основна функція страху пов’язана з тим, щоб активізувати нашу пильність, щоб ми вчасно могли підготуватися до будь-якої небезпеки.
Первинний «справжній» страх спрямований на те, щоб:
- активізувати системи пильності;
- мобілізувати тіло до зустрічі із загрозою;
- інстинктивно реалізувати природні стратегії виживання.
Наші пращури, які жили у печерах, змушені були готуватися до небезпечних природних явищ, до зустрічі з хижаками чи іншими ворожими племенами. Їхня система пильності з часом еволюціонувала до того, що тривога як базова емоція мала спробувати передбачити щось потенційно загрозливе.
«Елемент пильності, який активізується, коли ми починаємо боятися, виконує функцію сканера, який мав би вчасно виявити потенційну небезпеку. І коли вона з’являється, наш мозок не розпізнає, наскільки вона реальна чи ні. Йому важливо отримати сигнал і дозвіл, щоб мобілізувати внутрішнє паливо до дії», – каже Олександр Аврамчук.
Стратегії, які реалізуються під впливом емоції страху, не є універсальними для всіх людей. Наші власні навички, досвід соціального ресурсу і підтримки часто може впливати на те, чого ми боїмося і як будемо реагувати. Але первісний страх зазвичай мобілізує типові стратегії: замри, тікай, бий. У більшості небезпечних ситуацій ми насамперед реагуємо стратегією втечі, бо вона природніша для того, щоб вижити. Але коли ми розуміємо, що можемо справитися з потенційною загрозою або коли під руками є щось, що може допомогти, ми можемо атакувати.
Ці стратегії переносяться і на соціальні аспекти нашого життя. Ми починаємо давати відсіч, коли вороття назад немає. Ми готові боротися, коли хтось поруч дає нам інструмент або підтримку для цієї боротьби або коли наш мозок усвідомлює, що разом ми готові до перемоги, разом ми – сила, яку не зупинити.
Страх – союзник
Ми звикли думати про страх як щось неприємне, що робить нас вразливими. Але страх може бути нашим союзником. Часом він дає нам можливість побачити речі такими, якими вони є. Він дозволяє нам опуститися на землю і спробувати зрозуміти, чого ж насправді ми боїмося.
У страху є одна цікава особливість, яка відрізняє його від стану тривоги. Тривога – це стан очікування чогось невідомого, що може бути для нас загрозливим. Відчуття тривоги розтікається, воно залучає велику кількість нашого внутрішнього ресурсу, щоб постійно бути у стані готовності. Воно виснажує нас. І щоби вберегти організм від цього виснаження, наша нервова система сформувала цікавий механізм, який і ліг в основу страху. Він дозволив нам іменувати потенційного ворога. Коли на темній вулиці ми чуємо позаду шурхіт, наш мозок домальовує варіанти того, що це може бути: собака, інший перехожий чи хтось, хто може бути нам потенційною загрозою. Він домислює, домальовує. Домислюючи суб’єкт чи явище, якого можна боятися, ми отримуємо контроль і владу над ним.
Страх також працює як превентивна система. Він допомагає нам зупинитися, щоб не наразитися на небезпеку і вберегти від імпульсивних дій. Він допомагає нам об’єднатися, бо разом ми сильніші.
Страх – мудрість
Страх дозволяє нам здобувати нові знання, досвід, ставати кращими і розвиватися. Постійно перебуваючи у зоні комфорту, ми перестаємо рухатися вперед. Але життя підкидає нові виклики та можливості. І вони змушують нас діяти.
Мудрість страху в тому, що магія відбувається за межами комфорту.
Саме страх:
- змушує нас кинути виклик самим собі;
- підкреслює відстань між тим, де ви зараз перебуваєте, і метою, якої потрібно досягти;
- спонукає приймати вибір і досліджувати варіанти, а проаналізувавши їх, оцінювати найкращий спосіб дій.
Щоб підкреслити ідею мудрості страху, Олександр Аврамчук проводить аналогію зі смаколиком, отримати який ми можемо, пробігши під дощем на інший бік вулиці. «Це по суті виклик для нас. Стояти у своїй зоні комфорту і не отримати його. Чи зробити цей поштовх, кинутися, здобути новий досвід, пробігти під дощем, зрозуміти, що дощ насправді не розчиняє нас, і отримати винагороду та зрости у новому досвіді. Ось це і є ідея мудрості страху, яка підштовхує нас вийти за межі зони власного комфорту. Цей вихід не завжди відбувається за власним бажанням, а через виклики й обставини, в яких ми опинилися».
Страх – це сигнал, що ти вчишся
Іноді нам здається, що ми запам’ятовуємо негативні події краще. Наша пам’ять працює так, щоб у потрібний момент ми могли вчинити в інший спосіб і запобігти негативному досвіду. Страх стимулює нас пам’ятати біль, неприємні відчуття, щоб ми могли не повторювати їх. «Страх голосно гримає у двері нашої свідомості, аби показати, що на щось треба звернути увагу», – зазначає Олександр Аврамчук.
Саме страх:
- дає можливість розібрати найекстремальніші, найгірші, ризиковані та небезпечні наслідки та визначити курс дій, який є найбільш прийнятним за нинішніх обставин;
- змушує нас досліджувати реальні чи уявні перешкоди, які заважають нам досягти цілей;
- пропонує руйнувати старі «рутинні осмислення» речей і процесів, виявляти нові моделі та можливості, до яких можна прагнути, ризикувати, досліджувати і бути авантюрним.
Олександр Аврамчук також наголошує, що насправді все, чого ми хочемо досягти, перебуває по той бік страху. Страх ніби говорить про те, чого нам бракує.
Він підштовхує й інші емоції: гнів, заздрість, ностальгію. На думку науковця, страх:
- говорить, що нам чогось бракує;
- може вказати на те, яких інструментів, навичок, знань чи здібностей не вистачає, щоби просунутися на бажаному шляху дій;
- вказує нам на те, що дійсно є вартісним і цінним.
Війна і воєнний стан та досвід постійного перебігання із зони нашого комфорту, нашої квартири у сховище дав можливість переосмилити, що насправді є цінним. За страхом втрати і страхом потенційної небезпеки ми здобули вміння адаптуватися до нових умов і мобілізувати наш внутрішній ресурс. І у цьому власне проявляється позитивна роль страху. Адже саме він «додав нам хоробрості, щоб ми могли не просто говорити та пишатися, з гідністю називаючи, що ми є українці, що ми проживаємо тут і об’єднуємося ідеєю боронити нашу землю, але й так само бути хоробрими, щоб бути чесними з собою і бути гідними цього», – наголосив Олександр Аврамчук.
Законспектувала Галина Білак
14.04.2022