Перш ніж розпочати широкомасштабну війну проти України, Росія вкладала величезні кошти в інформаційну війну проти нашої країни. Дезінформація та російська пропаганда показувала Україну як країну, де до влади прийшли «нацисти», Майдан називала «переворотом», а протестувальників – «фашистами». Російські фейки про «геноцид росіян та російськомовних» в Україні російські пропагандистські телеканали транслювали постійно. Російська пропаганда також мала доступ і до англомовної аудиторії, але найбільше вона була спрямована на російського глядача/слухача.
Ольга ПОПОВИЧ,
політична оглядачка, історикиня, членкиня ради фонду «Наш вибір», головна редакторка «Українського альманаху».
Вісім років постійної антиукраїнської пропаганди укріпили переконання російського суспільства у тому, що Україна становить загрозу для Росії. Переважна більшість росіян підтримує російську владу і схвалює російську повномасштабну агресію проти України. Російська служба Радіо Свободи наводить останні дані двох опитувань незалежних соціологів, проведених у кінці лютого – на початку березня, згідно з якими 71% росіян підтримує війну проти України. При цьому опитані росіяни відчувають «гордість, радість, повагу, довіру або надію» від цієї війни. Та сама переважна більшість росіян підтримала свого диктатора і в 2014 році, коли, ламаючи всі норми міжнародного права, Володимир Путін окупував український Крим, а далі відправив свої війська для захоплення частини Луганської та Донецької областей.
Спроба відділити звичайних росіян від політики Путіна становить велику загрозу, адже формує думку, що достатньо знищити самого диктатора і Росія буде іншою. Помилкова оцінка реальності, у даному випадку реального стану російського суспільства, впливатиме на будування помилкової стратегії відносин з Росією. Зрештою, цю помилкову стратегію і використовуватиме російський диктаторський режим, який намагатиметься відвернути основну увагу від справжньої жертви російської агресії – України. Важко собі уявити, що Володимир Путін зміг би розпочати широкомасштабне вторгнення в Україну, якби не мав підтримки в Росії. Російська влада має повну підтримку переважної більшості свого суспільства, тому цілком доречно говорити, що проти України воюють Росія та росіяни, а не Путін особисто. Це не війна Путіна проти України – це війна росіян проти українців.
Чи є серед росіян ті, які не бояться виступити проти політики Кремля, розуміючи, що це загрожує їхньому життю? Так, є – але це однозначна меншість. Частина з них або вже мертві, або сидять в ув’язненні, або ж виїхали за кордон – і зовсім мало тих, які продовжують жити та боротись у Росії. Зрештою, навіть ті, які протиставляються політиці Кремля, часом не готові до розуміння базових демократичних норм. Маркером може бути ставлення до окупованого Росією українського Криму. Адже і далі частина російських лібералів не засуджує окупацію Криму, тим самим суперечачи цінностям, про які публічно говорить. Проблемою є і те, що західний світ починає забувати про тему Криму, а тому цей важливий чинник упускає. Важко собі уявити, щоб у Німеччині, Франції чи Австрії з розумінням та повагою ставилися до того, хто не засуджував би агресивної окупації частини їхніх території. Наприклад, уявимо собі, що Росія вирішила захопити частину Саксонії. Російська пропаганда пояснювала б це тим, що після 1945 року ця частина Німеччини була під фактичним контролем Радянського Союзу, а тому там багато зв’язків із Росією, і це «приєднання» є цілком природнє. Чи за таких обставин пересічний мешканець Німеччини буде з розумінням та позитивно ставитися до тих російських лібералів, які казатимуть «ми проти Путіна, але Саксонія тепер у складі Росії, тож її так легко вам не зможемо повернути»? Припускаю, що ні, адже йдеться про незаконну агресію та окупацію території. Цей приклад дуже умовний і абсолютно абстрактний, але він може краще пояснити західним суспільствам, що нема двозначності у питаннях порушення міжнародного права та збройного захоплення територій незалежних держав.
Цінності дотримання міжнародних норм та демократичних свобод не мають залежати від національної приналежності, а повинні бути універсальними. Якщо цього універсалізму не буде, то довго втримати мир не вдасться. І приклад України – безпосереднього сусіда Європейського Союзу – має бути цьому пересторогою. Якби у 2014 році демократичний світ чітко протиставився Росії, то до теперішньої війни могло б не дійти.
Окрім російських військових, які зараз вчиняють військові злочини в Україні, за смерть українців відповідають і російські пропагандисти. Покаятись за свої злочини можна, але чи поверне це життя жертвам? І вже точно не можна називати героями тих, хто після багатолітньої роботи для ворога в один момент заявляє про свою опозиційність, адже мертвих не воскресити. А слово, як бачимо на прикладі війни Росії проти України, спонукає до вбивства.
Останні кільканадцять днів західні медіа часто із захопленням говорять про Маріну Овсяннікову, багатолітню редакторку з пропагандистського російського телеканалу «Первый канал», яка в ефірі заявила про свою опозиційність. Але вчинок Овсяннікової, професійної російської пропагандистки, варто розглянути без емоцій, надмір яких заважає адекватно оцінити реалії. Якою була мета Маріни Овсяннікової, важко однозначно ствердити. Більшість медійних експертів, у тому числі й автор книги про російську пропаганду Пітер Померанцев, писали, що російська пропагандистська машина працює дуже злагоджено. Як правило, прямі ефіри робляться так, щоб картинка у кадр телевізора попадала з мінімальною затримкою до 2 хвилин, що дає змогу редакторам відфільтрувати небажаний контент під час прямих ефірів. Отже, є ймовірність, що «відважний» вихід у кадр Овсяннікової з плакатом «Ні війні. Зупиніть війну. Не вірте пропаганді. Тут вам брешуть» був черговою інформаційною операцією російської пропаганди.
Стоп-кадр зі знаменитого ефіру на "Первый канал".
Звертає увагу на себе теж той факт, що частина написів на плакаті була продубльована англійською мовою. "Первый канал" виходить російською мовою, частина західних країн після початку широкомасштабної війни Росії проти України заблокувала у себе його трансляцію. Також тепер демократичний світ почав набагато краще розуміти, яку шкоду завдає російська пропаганда та якою вона є. Овсяннікова була переконана, що її вчинок точно попаде до західних медіа, саме тому написи продубльовані англійською мовою. Вже наступного дня про «подвиг» багаторічної пропагандистки з Росії почали говорити навіть більше, ніж про постійне бомбардування російською армією українських міст. Можливо, такою і була одна з цілей цього вчинку?
Відкритим залишається теж питання, чому Маріна Овсяннікова наважилась на такий крок лиш на 19 день війни, а не зробила це одразу? Не менш дивним виглядає і акцент російської пропагандистки на тому, що у неї батько українець. Чому ж цей факт із біографії Овсяннікової жодним чином не впливав на її багаторічну антиукраїнську пропагандистську діяльність раніше? Зрештою, зараз накази бомбардувати українські міста віддають генерали родом з України, тож лиш сам факт етнічного походження тут мало переконливий.
У зробленій згодом відкритій заяві Маріна Овсяннікова розповіла про мету свого вчинку – показати всьому світові, що росіяни проти війни. Можливо, це і є тим ключовим елементом, на який варто звернути увагу. Бо щоби переконувати світ, що росіяни проти війни, треба задіяти знову пропагандистську машину – адже реальність у Росії таки інша. І тут варто повернутися до того, про що йдеться у цьому тексті вище. Якби дійсно росіяни були проти війни, то Путін радше не наважився б на повномасштабне вторгнення в Україну – без підтримки суспільства воювати на території чужої держави важко. Більше того, коли б росіяни були проти війни, то світ мав би зараз спостерігати багатомільйонні мітинги росіян по всій країні, а цього якраз нема.
Овсяннікова є професійною пропагандисткою, тому не можна виключити, що її демонстраційний виступ був одним із елементів пропаганди. Хто ж є автором цієї нової пропаганди, поки важко однозначно ствердити. Чи вигідне це Кремлю? Цілком можливо, адже дійсно світ почав частіше говорити про «росіяни проти війни» та «в Росії є свої герої» – і знову в центрі Росія, а не Україна та її трагедія, заподіяна росіянами. Запроваджена риторика «росіяни проти війни» буде утруднювати збереження консенсусу до подальшого утримання санкцій проти Росії та запровадження нових, ще жорсткіших. Адже тоді буде аргумент: Росія – це не лише Путін, а й росіяни, які проти війни. Чи похитнуло це якось позицію Кремля у самій Росії? Не знаходжу жодних вагомих аргументів на користь цієї тези. Російське суспільство роками дивиться пропагандистське телебачення й укріплює своє переконання про правильність політики Путіна. Тому ця кількасекундна демонстрація плаката, дубльованого ще й англійською мовою, яка для росіян є чужою, а для частини ще й мовою ворогів Росії, не здатна вплинути на зміну суспільних настроїв. Більше того, може викликати зворотну реакцію про «іноземних агентів, які хочуть зла нашій країні».
Можливо, авторами «геройського вчинку Овсяннікової» є впливові особи, які хочуть скинути Путіна. Цього також не можна виключати. Але де гарантія, що на місце Путіна прийде хтось кращий від нього і Росія перестане бути загрозою для всього демократичного світу? І як бути з тою переважною більшістю населення Росії, яка підтримує війну проти іншої незалежної держави?
Вчинок Маріни Овсяннікової провокує багато запитань і не дає жодної однозначної відповіді. Чи змусив він замислитись її колег над тим, що вони роблять? Припустимо, що так, – але де тоді масові демонстрації працівників державних телеканалів, такі, які мали місце в Україні в 2004 році під час Помаранчевої революції? Їх нема, а поодинокі звільнення (як доносить російське видання Медуза) з пропагандистських державних каналів окремих працівників, не впливає на зміну загальної картини. Зрештою, про причину цих звільнень лиш на підставі донесень Медузи теж важко щось ствердити однозначно. Отже, для внутрішньоросійського контексту ефект від цієї демонстрації є мінімальний, або ж майже дорівнює нулю. Однак на Захід він таки спрацював – тепер багаторічну пропагандистку називають «героїнею», забуваючи про жертви, до яких, зокрема, і допровадила її попередня багаторічна праця в інформаційному просторі.
Розмити реальність, перенести акцент на другорядні речі, викликати двозначність у ключових питаннях, зокрема російській широкомасштабній війні проти України – це все і далі буде робити російська пропаганда, враховуючи вразливість ліберального світу до питання прав і свобод людини. Москва продовжуватиме використовувати вразливість Заходу, просуваючи свої інтереси, – про це треба пам’ятати щоразу, коли з’являється щось, що виходить з Росії.
24.03.2022