Українськість для Мирона Сича, визначається не наявністю паспорта з тризубом. Народжений у Польщі, вихований в українській сім’ї, ніколи не приховував, навіть у комуністичні часи, що його батько був вояком УПА, за що і відсидів свої 10 років в’язниці. На сьогоднішній день Мирон Сич — депутат польського Сейму, очолює Комісію національних меншин, активно сприяє україно-польському діалогу. «Я зроблю все, що від мене залежить, щоби тема Волинської трагедії не роз’єднувала два народи», - відповідає депутат на іронічні питання журналістів: коли наступного разу і перед якими виборами знову підійметься тема Волині. Це завдяки його старанням предстоятеля УГКЦ Святослава зустріли в Польщі на найвищому — президентському рівні. Він вважає: те, що робить Церква — це навічно, а те, що роблять політики — до наступних виборів.
- Пане Мироне, розкажіть, будь ласка, чим різнилися п’ять різних постанов про вшанування жертв Волинської трагедії, які розглядав Сейм?
- Майже нічим. Чотири постанови дуже схожі — називали Волинську трагедію на польський лад «різаниною», пропонували термін «етнічні чистки» замінити терміном «ludobójstwo» (геноцид), а також встановити 11 липня «Днем пам’яті мучеництва кресов’яків». Ще одна постанова, внесена до Сейму «Громадянською платформою», яка, зрештою, і була прийнята, на мою думку, є найбільш компромісною — в ній немає терміну «ludobójstwo», події на Волині трактуються як «етнічні чистки», немає пропозиції про встановлення «Дня пам’яті мучеництва кресов’яків». Також ця резолюція враховує логіку історичних подій, в ній рекомендується, щоби Сейм взяв до уваги факт, що сторонами міжетнічного україно-польського конфлікту були і два тоталітаризми: нацистський і комуністичний. А також те, що потрібно враховувати ситуацію, яка тоді творилася на Україні, — фактично це була війна у війні.
Ми маємо говорити не про поєднання, а про взаємне пробачення, пережиття цього досвіду. Вірю, що після приїзду патріарха Святослава, підписання угоди між церквами, парламенти обидвох країн приймуть спільну декларацію.
- Ви в це вірите?
- Так. Переконаний – якщо події на Волині назвуть «етнічними чистками», і це зроблять парламенти обох країн – вже були попередні домовленості. Проте зовсім незрозумілою є ситуація, коли комуністи і члени Партії регіонів звертаються з відкритим листом до депутатів польського Сейму, щоби події на Волині визнали геноцидом. Це дуже дивна ситуація, яка додатковий раз показує, що є дві України. З іншої сторони, цей лист ставить мене, польський Костел, «Громадянську платформу» і все ліберальне середовище Польщі у дуже незручне становище. Дозволяє радикалам маніпулювати громадянською думкою. Секретаріат маршалка заявив, що цього листа не отримали, але в медіа ж про нього говорилося, тож він буде важливим фактором, і для депутатів, які сумнівалися, голосувати чи ні, він був важливим чинником, щоби не підтримати нашу резолюцію.
- Але і в урядовій «Громадянській платформі» не все так однозначно. Маршалок Сейму Єва Копач, у коментарі для радіоновин, за день до голосування сказала: «Маю велику надію, що Сейм одноголосно підтримає постанову про визнання Волинської трагедії геноцидом». Ви особисто голосували би за постанову – навіть всупереч волі партії?
- Не знаю, все залежало би від ситуації. Є дуже багато сторін, які хочуть і хотіли, щоби Сейм прийняв найжорсткішу резолюцію. Також є держави, які хочуть, щоби Україна не підписала угоду про асоціацію з ЄС. На мою думку, спільна заява церков започаткувала великий діалог — цивілізаційний. Нам потрібно йти у цьому напрямі. Наступне питання, яке мене хвилює — що буде далі? Резолюції приймалися і підписувалися і в 1993-му, і в 2003 роках, а ми бачимо, що нічого не змінилося. Потрібно провадити діалог між народами. З історичної точки зору резолюції не мають значення, навіть якщо вони приймаються одноголосно. Значення мають тільки конкретні справи.
- Ніхто не дасть ґарантії, що через 10 років (а може і скорше) Сейм не повернеться до розгляду резолюції, в якій Волинську трагедію називають геноцидом. На Вашу думку, як ми, українці, повинні їх сприймати? Резолюції мають символічне значення чи матимуть юридичні наслідки?
- Всі резолюції, постанови, звернення, прийняті в парламенті, носять виключно символічне значення. Більшість людей розуміє, що постанови парламенту не можуть претендувати на історичну справедливість, але для партій, для їхнього електорату це не має ніякого значення. Не думаю, що в Польщі колись створять слідчу групу, яка досліджуватиме скільки геноцидів було вчинено українськими націоналістами на Волині, а скільки польськими — в Галичині. Повторюю, я хочу, щоби резолюція стосовно етнічного українсько-польського конфлікту була прийнята й українським парламентом. Адже потрібно вшанувати й українські жертви. Тільки в такому випадку можна говорити про спільне і взаємне вибачення.
- Ви ведете міжпарламентські переговори з Русланом Кошулинським, віце-спікером і членом ВО «Свобода». Вам не здається, що «Свобода» разом з Партією регіонів і комуністами також намагається використати конфлікт пам’яті навколо Волинської трагедії для збільшення свого рейтинґу як партії, яка найактивніше захищає українців?
- Роман Кошулинський є співголовою польсько-української асамблеї, ми багато разів зустрічалися, і наші розмови були дуже продуктивними. Хочу наголосити, що польські політики шанують демократію, тож поважають вибір українців. Якщо народ проголосував за «Свободу» — ми це шануємо. А ще він є віце-спікером парламенту великої держави – я так підходжу до справи. Хочу звернути увагу, що «Свобода» йшла до парламенту не під антипольськими гаслами. Поляки мають знати, що «Свобода» активно сприяє євроінтеґрації України, противиться вступу вашої держави до Митного союзу і подальшого зближення з Москвою. Ми, польські політики, маємо навчитись говорити із всякими політичними силами в Україні. От приїжджав Вадим Колісніченко, і з ним ми теж вели діалог. Я декілька разів спілкувався з представниками «Свободи». Як на мене, це розумні хлопці, з якими можна домовлятися. Тут, направду, постає інше питання — чи польські політики хочуть порозумітися?
- Дякую, пане Мироне. Повторю питання — що дальше? Як Ви бачите співпрацю між Україною і Польщею після того, як тема Волині притихне? Що у двосторонніх стосунках потрібно змінювати?
- Мені подобається те, що робить Церква. Підписана декларація і те, що було сказано, є істиною дорогою до примирення. І я би хотів, це продовжувати.
- Церква сприяє глибшому примиренню, ніж політики?
- Звісно. Це пробачення, яке попросив патріарх Святослав, є глибоким. Просити вибачення завжди важко, але церква це робить. Панахиди за жертвами, з обох сторін, є теж правильним кроком. Те, що патріарх Святослав приїхав, має історичне значення, оскільки він перевів дискусію у інший — цивілізований вимір. Настрій примирення лунає і зі сторони польського костелу. І це дуже добре. Церква не бігає за електоратом. Сподіваюсь, що вона так часто, як політики, не змінюватиме своїх позицій після 2001 і 2009 років. Тож, повторюю, вважаю, що має бути спільна декларації обох парламентів, яка засуджує злочин. Тему Волині потрібно нарешті закрити і перевести її в науковий дискурс. Міжетнічний конфлікт не почався в 1943 році. Потрібно відкрито говорити про спалення церков на Волині перед війною, насильне католизування православної частини Волині – це також велике зло. Вбивства дітей, жінок, немічних людей в Сагрині, Павлокомі – на польській стороні, через відділи польської Армії Крайової — це теж кривавий злочин, який потрібно називати. Так, кожен народ пам’ятає про злочини вчинені проти нього, але подивіться на українську громаду в Польщі — майже всі жертви операції «Вісла». Повірте на слово, вони також мають, що згадати. Чому в Польщі ніхто не говорить про їхні почуття – вони також громадяни цієї держави? Коли намагалися засудити операцію «Вісла», парламентарі виробили дуже делікатну резолюцію, але в польському політикумі почалася така війна, якої я ще не бачив, – проект не дійшов навіть до другого читання.
- Ну, то є «польська рація стану»?
- Так, але потрібно пам’ятати, що «польська рація стану» – це також незалежна, самостійна і сильна Україна. Мусимо всі про це пам’ятати. Польща є тією державою, яка захищає Україну у Європі. І коли ми сваримось, завжди виграє третя сторона. На мою думку, всі сили, як з української, так і з польської сторони мають бути кинуті на те, щоб у Вільнюсі була підписана угода про асоціацію з ЄС.
- Пане Мироне, для Вас як для українця в Польщі, депутата польського Сейму, члена урядової коаліції було би краще, коли б тема Волині взагалі не підіймалася? (нагадаю, що під час слухань проектів резолюції про Волинську трагедію Мирона Сича звинувачували в тому, що його батько — Олександер Сич, вояк УПА, брав участь у каральних акціях групи «Месники» на Холмщині, і, начебто, спалював будинки місцевих поляків — О.Б.).
- Ні, ні і ще раз ні. Я так не думаю. Вважаю, що треба закінчити цей етап і перейти до нормального життя. А тут відновлюємо що п’ять років (а ще краще – перед виборами) проблему, якої немає. Якщо є в цих діях ознаки геноциду, то нехай суд вирішує, а не політики збивають піну.
- Пане Мироне, чесно — поклавши руку на серце, Ви справді вірите, що через 10 років політики вже не підіймуть цієї благодатної теми?
- Можу сказати тільки за себе — зроблю все, що від мене залежить, щоби ще в цьому році питання Волині вдалося вирішити.
Розмовляв Олег Будзінський
30.07.2013