Нинішню владу часто ганять за провал комунікації з вакцинацією. Ці претензії нібито зрозумілі й цілком обґрунтовані. Ну, бо й справді: як могли аж так провалитися з комунікацією люди, які ще 2–2,5 роки тому на практиці довели, наскільки ефективно й переможно вони вміють доносити до великих мас людей потрібну інформацію – спочатку на президентських, а потім і на парламентських виборах.
Суть цього закиду, як мені здається, цілком зрозуміла, а от причина провалу комунікації якраз не в тому, що влада не змогла (не зуміла, не встигла, руки з дупи, настрою не було – потрібне підкреслити) за останнє півріччя як слід донести до людей потрібні месиджі, як у багатьох країнах на захід від нашого кордону, де рівень вакцинованих на цей момент у середньому добряче перевищує позначку в 50%.
Причина, як на мене, в тому, що влада не хотіла цього робити. Не хотіла, бо знала про стан справ, знала, що така рекламна кампанія не просто не дасть жодних бонусів "тут і тепер", а, навпаки, знизить рейтинги і підважить популярність. Іншими словами, там порахували й вирішили пустити всю цю тему з вакцинацією на самоплив. Вони просто вмили руки.
А сталося це, як на мене, тому, що там розцінили цю тему як непопулярну і потенційно небезпечну для рейтингів. Тобто, інакше висловлюючись: замість узяти на себе відповідальність і щось корисне та життєво важливе донести до людей, вони вирішили просто піти за антивакцинаторськими тенденціями в самому суспільстві. Можна скільки завгодно видавати переможні реляції про державну боротьбу з вірусом або появу нових партій вакцин, але коли справа доходить до персональної залучености перших осіб до справи вироблення колективного іменітету, то тут усе дуже сумно. Приміром, президент Зеленський одною рукою може написати бадьорий пост в Instagram, а після масової негативної реакції ботів і антиваксерів у коментарях його стерти. Тож у якомусь сенсі народ і партія – як і колись, єдині. Та що там казати: сам колишній спікер Верховної Ради – задекларований антивакс. Він же ж точно не дурень. Ну, то які ще потрібні аргументи «проти» для пересічного скептика, якщо перша особа в державі не бажає ототожнюватися з вакцинацією, а друга – демонстративно відмовляється від щеплення?
І коли в нас "ковід-дисидентами" називають тих, хто не хотів вакцинуватись і не збирається цього робити, це, м'яко кажучи, неправда, а кажучи твердо – брехня. Цифри показують, що ніякі це не "дисиденти", а суспільний мейнстрим, переважна більшість людей. Про що й свідчили красномовні 18% вакцинованих станом на вересень 2021 року, які перед цим локдауном мали трохи менше пів року і таки вакцинувалися без жодних особливих комунікацій з державою, яка цю вакцину до кольору до вибору привезла, але переконувати нікого не збиралася. Так іноді буває в країнах, де правлять популісти. Можливо навіть, влада посилалися на цифри якихось соцопитувань, які їм показали, що народ у нас вакцинуватись у більшості своїй не хоче і не збирається. А як популісти можуть піти проти панівних настроїв власного популюсу? Питання риторичне.
Але вони не взяли до уваги тієї обставини, що за кожним кроком іде наступний: якщо сьогодні ти спускаєш на гальмах вакцинацію, виграючи (зберігаючи) тактично кілька відсотків рейтингу і заграючи з панівними настроями, завтра тебе покарають обвалом цього рейтингу через високу смертність і забиті лікарні. І що би ти тепер не робив, оті, без перебільшення, архіважливі місяці літа й початку осені, коли можна було переконати бодай половину людей, незворотно змарновано.
Теперішня ж навздогінна вакцинація, що нині видається антиваксерам радше дисциплінарним покаранням і розгулом державного фашизму, ніж піклуванням про здоров’я та вироблення колективного імунітету, більшою мірою схожа на вишукане знущання. І не відіб'єшся ти від цих закидів ні "Великим Будівництвом", ні оптимістичними відосиками, ні державою у смартфоні. Нічим. Просто тому, що в гаслі "свобода або смерть", яким так часто й легковажно розкидаються великі вороги тоталітарних тенденцій і масового чіпування й закріпачення, перший елемент часто затирається в абстракціях, маніпуляціях і мітах, тоді як другий елемент наповнений моторошною конкретикою.
Тобто, зробивши перший крок (точніше, не зробивши), там не врахували катастрофічности його наслідків. Можна, звісно, думати, що цій владі геть не притаманне стратегічне мислення і вона не бачить на два-три кроки вперед, керуючись лише дрібними тактичними кроками. Але усвідомлювати, що країною правлять люди з мисленням інфузорії, які пішли за найбезпросвітнішими суспільними настроями, прикро й нестерпно. Тому зручніше думати, що саме їхнє стратегічне мислення підказало їм, що так вигідніше: там прикрасимо, там переведемо стрілки, там прибрешемо, там когось звільнимо, там когось поміняємо місцями – і пронесе. Але це ще трагічніше і злочинніше. Бо це ніяка не гра. Бо не пронесе. Все вони прекрасно могли зробити. Могли, але не схотіли. От тільки мертвим свобода не потрібна.
08.11.2021