…Вона ніяк не засинала. Неспокійно крутилася, попхикувала й поплакувала, втомлена. Я сів поруч і завів задумливо-мрійливим голосом казку про рукавичку. У народній версії, де кабан-іклан і ведмідь-набрідь. «Рукавичка» взагалі була в нас на той момент такою собі різнонастроєвою казкою: на бадьоріші моменти йшла адаптація Наталі Забіли, ота, де жваве «Ну й хатинка! Ну й дивинка! Відгукнися, хто тут є?», а на сонний час придалось фолькове «от вона залізла та й сидить собі». Власне, на той епізод, коли заявився ведмідь-набрідь, вона вже міцно спала, тримаючи мене за палець, і казка котилася своїми рейками, як нічний поїзд із купейними вагонами, коли всі балачки переговорено.
…Вона прийшла зі школи, пафосно кажучи, з іменем Фрідріха Шиллера на вустах. І лицаря Делоржа, а також короля Франциска і Куніґунди. Курс світової літератури, в якому вивчали з початку року то Іллю Муромця, то Садка, то Робіна Гуда, дійшов до славетної балади в перекладі Михайла Ореста, яка виявилася предметом жвавого обговорення в класі. Я теж долучився, засперечавшись із трансльованою офіційною думкою про героїзм і лицарську вдачу (ще з власної шкільної лави, де читав той текст, тільки тоді ми вивчали його російською в перекладі Василя Жуковського: «В лицо перчатку ей он бросил...» – мені здавалася неадекватною поведінка лицаря, який приймає рішення вчинити подвиг – і сам же його прилюдно перекреслює; подвиги-бо завжди чиняться заради чогось/когось і так набувають сенсу, а якщо ти дієш сміливо, а потім її принижуєш на очах у всіх – то навіщо все було? – з особистим життям потім розберешся…). Пояснив про романтизм, про зіткнення вільної особистості з жорстоким світом, послухав про те, як багато уваги на уроці приділили поганим рисам і засудженню короля Франциска, перемовилися про рідкісне слово "зіво"... і зненацька я зрозумів.
Є на світі моменти, які ніби й дуже важливі, а спробуй-но їх улови. Життя навколо йде свою чергою, і от коли, в яку мить твоя дочка з дитини стає підлітком? Не думаєш про це досі, аж тут раптом дізнаєшся найточнішу з усіх можливих відповідь: це відбувається тоді, коли юна леді змінює рукавичку. (Давні китайці таки знали дещо про календар, бо між двома рукавичками у її – а отже, і моєму з нею – житті минуло рівно 12 років, завжди вірив у ці 12-річні цикли.) І замість тієї, в якій затишно вмощується мишка-шкряботушка, надівається та, яка падає між звірів з руки примхливо-жорстокої Куніґунди. Мов у тій пісні Деміса Руссоса «From Souvenirs to Souvenirs», так воно і йде – від рукавички до рукавички.
09.10.2021