Тема про німецьку окупацію радянських міст та сіл і про героічну боротьбу кращих синів нашої Батьківщини з загарбниками, — вдячна тема для наших літераторів. На матеріалах Великої Вітчизняної війни виховується і буде виховуватися наша молодь.
Книжка Володимира Біляєва «Світло в темряві», це хроніка жахливих днів німецького панування у Львові. Написана на фактичному матеріалі місцевих подій, вона ставить яскраву сторінку грізного обвинувального акту проти кривавої зграї німецьких загарбників та їх колег з реакційно-імперіалістичних таборів інших країн світу.
Письменник взяв темою епізод з життя поневоленого мста, а саме: врятування від смерті десяти осіб, які чотирнадцять місяців переховувалися від гестапо в підземних трубах міської каналізації.
Трагічна доля цих добровільних в'язнів показана на фоні неймовірної події: планомірного і поголовного знищення статридцятитисячного єврейського населення міста Львова.
Книжка починається нарисом «Пожежа, якої не гасять» — про останню «акцію» цього побоїща: спалення живцем останніх восьми тисяч мешканців гетто разом з усіма будинками.
В наступних нарисах подано передісторію цієї семиденної заграви, а після — пригоди поодиноких втікачів у каналізаційних трубах, де за ними теж полювали гестапівці. Останні нариси малюють визволення Львова Червоною Армією і радісну працю вцілілих від погрому.
Автор не розгублюється в цьому багатому і вдячному для письменника матеріалі, а вміло конденсує події і факти. З втікачів описано лише кілька осіб: педагог Гнат Крігер та його діти, полонений червоноармієць Толя, робітник міської каналізації Леопольд Буженяк. З гестапівців виведено лише фігуру коменданта Львівського гетто Йосифа Гжимека. Але всі пригоди людей, відокремлених від зовнішнього світу мороком і брудом підземних нетрів міста, подано на фоні широких подій того часу. Криваві вчинки безпосередніх виконавців на львівській "фабриці смерті" — начальника гестапо "дистрикту Галичина" Кацмана, чи оберштурмфюрера Вебке, чи обербандита гауптштурмбанфюрера Гжимека — все це подано не як окpeмі вчинки оскаженілих від крові садистів, а як цілком закономірне втілення в життя політики фашистської верхівки у Берліні. Для цього автор використав досить влучні художні прийоми, як наприклад, газети, які приносить в підземелля Буженяк, що зв'язує їх з зовнішнім світом, тощо. Жахливе становище в'язнів підкреслюється введенням такого трагічного епізоду, як народження у однієї з втікачок дитини, яка через двадцять годин вмирає від бруду і смороду каналізаційних покидьків.
Книжка не лише фіксує події трьохрічного поневолення міста. Через її сторінки проходить основна ідея — поступове народження нової свідомості в тих, хто випадково залишився живим. Ця ідея вкладена в заключні слова Гната Крігера:
— Я зрозумів тепер, яке найбільше щастя в житті.. Як миші вовтузились ми в світі речей, в світі маленьких наших робіт і часто покірно обтирали плювки, які летіли в наш бік, щоб не позбавитись цього міражного і такого нетривкого щастя... І через те, що ми не знали найголовнішого щастя — права називатися людиною — багато хто з нас покірно лягав у могилу і підставляв груди під автомати катів. Але мені здається, що жменька з нас, уцілілих чудом, тепер знає і ціну речей, і ціну головного в житті... Варто було витерпіти заради щастя називатися людиною"...
Переродження людей пригніченої і затурканої в умовах колишнього життя у Львові національності у свідомих громадян нашої соціалістичної Батьківщини, сповнених гордості за свою високу людську гідність — це одна з тих численних рис, що становить сущність нашої соціалістичної громадськості.
В одній з своїх статтей Горький детально зупинився на роботі радянських майстрів художнього нарису. Різко осудивши тих критиків, які вважали нарис нижчою формою художньої літератури, він сказав:
Вирішальну ролю в роботі відіграє не завжди матеріал, але завжди — майстер. З березового поліна можна зробити топорище, а можна художньо вирізати прекрасну фігуру людини. («О литературе», 1931 р.).
У книжці Біляїва ще немає «художньо вирізаної прекрасної фігури людини». Основна увага автора скерована на змалювання подій не через розкриття характерів та вчинків персонажів твору, а через описовість цих подій від автора. Життя двох старих львівських родин — Буженяків та Крігерів, — автор використав лише з метою з'єднати в загальній послідовності зазначені нами історичні події у Львові, змалювавши їх соковитою і виразною мовою. Безсумнівна вартість книжки — у використанні справжніх історичних фактів і в правдивому їх висвітленні.
[Радянський Львів, №10, жовтень 1946]
07.10.1946