Українська Республіканська Капеля, яка довгий час міцно тримала за кордоном прапор У.Н.Р. і з безпорівняним для жадної артистичної одиниці поспіхом зробила два величезних турне по Західній Европі, як виявляється з документів, які є в портфелі редакції, — закінчила своє істнування досить безславно.
Про непорозуміння в Капелі і майбутнє її закриття давно вже ходили чутки як між громадянством, так і в закордонній українській пресі; але позаяк це не виходило зі сфери чуток, то редакція "Волі" обмежилася зі свого боку лише заміткою про роспуск Капелі і важкий фінансовий стан її членів і чекала з'ясування цієї справи, яка має безсумнівно велике значіння для нашої пропаґанди за кордоном і яка мусить дуже цікавити українську еміґрацію.
По ближчим інформаціям справа виглядає так: В капелі, вже з давнього часу, знаходилися в антоґонізмі два елєменти: Рада Капелі — установа адміністраційна, урядова, і Комітет співробітників — орґанізація громадська.
В художню частину ніхто не вміщувався і тому непорозуміння виходили головном чином з-за справ господарських і орґанізаційних, котрі вела Рада.
Як показала дальша практика частини Капелі, орґанізаційні справи стояли дійсно дуже низько. Про анґажементи своєчасно не піклувалися; витрачувалися великі гроші на представництво, роз'їзди в орґанізаційних справах і навіть великі суми на пропаґанду в пресі, що звучить вже зовсім смішно, взявши під увагу широку популярність Капелі і сотки реценцій найприхильнішого змісту.
Такий характер праці привів до того, що співці одержували дуже низьку платню, а з часом були витрачені, всупереч статутові, запасові і "залізні" капітали.
Всі ці дані, в звязку з загальним еміґрантським настроєм, непевністю в завтрашнім дні, і недисціплінованністю де-яких членів Капелі, нераз доводили відносини до великого загострення; але справу завше вдавалося кінчати миром, аж до того моменту, коли Капеля, на свою біду, приїхала до Берліну і в справу умішалися де-які урядові чинники.
Бувший тоді в Берліні послом п. Василько, з властивими галицько-буковинському дипльомату тактом і знанням справи, втрутився в маловідомі йому українські відносини і одним махом на завше зруйнував цю дорогу і цінну особливо тепер установу.
На його приказ Керуючий Берлінським Посольством д-р Смаль-Стоцький листовно повідомив Комітет Капелі про роспуск її, пропонуючи негайно здати майно і грошові суми і загрожуючи, в разі невиконання, місцевою поліцією.
Особисті переговори делєґатів Комітету привели лише до зайвих образ; і Капеля була негайно зліквідована.
По ліквідації Капелі Радою її, при ближчій участи нашого Берлінського Посольства, були вжиті заходи для орґанізації з її бувших членів приватного хору, збудованого на звичайних хорових умовинах.
Трудно сказати, чи ця нова орґанізація здобула би нові лаври до того вінка, який Капеля дістала в Европі, чи ні, але з нової конструкції хору випливало напевне одне: це повна залежність співців від адміністрації і необмежене поле для експльоатації їх.
Для здійснення цього проєкту був пущений підписний лист, на котрому мали підписатися ті, що згоджувалися на нові умовини, а упертим було загрожено позбавленням права перебування в Німеччині.
Не вважаючи на скрутні обставини, бажаючих вступити оказалося лише 11 осіб; а решта в 27 осіб рішила здобувати собі хліб власними силами. Ця ґрупа з’орґанізувалася в Співоче Товариство імени покійного композитора М. Леонтовича і обрала регентом п. Кириченка, а адміністратором п. Курчинського.
Як видко з перших кроків цієї нової співочої орґанізації, вона зразу поставила справу більш жваво і живо, ніж б. Капеля. За короткий час вона здобула цілу низку анґажементів і вже відбула чимало концертів в Монахії, Дюсельдорфі і Дрездені з великим, як свідчать газетні рецензії, успіхом. Окрім пропозицій з Ґерманії Товариство має вже запрошення в Голяндію, Швайцарію, Данію та Іспанію. В де-які з цих країн контракти вже підписані на дуже вигідних умовах, при чому цікаво відмітити те, що статті орґанізаційних видатків зменшилися в багато десятків разів, не кажучи вже про "пропаґанду в пресі".
З боку художнього, як кажуть слухачі, "Товариство" стоїть ніяк не нижче Капелі. Школа Кошиця оказалася до того трівка, що хор не змінився, не вважаючи на зміну регента. Звичайно — треба додати, що співаються лише раніш вивчені і багато разів співані під орудою самого Кошиця пісні. Невідомо, звичайно, як би стояла справа про зміни репертуару, але тим часом він настільки багатий, що жадних змін не потребує, а з другого боку великий досвід, котрий мали як регент п. Кириченко, так і члени хору за останні три роки, правдоподібно позбавляє його небезпеки пониження художнього рівня.
По відзивам як преси, так і імпресаріо, котрі багато разів слухали хор при підписанні нових анґажементів, Співоче Товариство імени Леонтовича з повною гідністю держить прапор б. Республіканської Капелі; і ми не можемо не побажати йому дальших успіхів в цій важкій і відповідальній праці.
Що-ж до другої частини Капелі, яка лишилася з Кошицем, то їй так і не вдалося з’орґанізуватися. Після довгого чекання де кому з хористів вдалося здобути собі якусь чорну працю, а деякі опинилися в дуже скрутному стані.
Таким чином ця сумна історія мала своїм наслідком те, що найліпший український дириґент мусить сидіти, склавши руки; і тільки завдяки патріотизмові і енерґії рядових членів Капелі не загинула остаточно ця коштовна інституція.
[Воля, 17.09.1921]
22.09.1921