Іде чумак заморений,
Курою покритий;
Іде шляхом — Сагайдаком
Помимо ракити.
Не бє чумак волів своїх,
Бичем не махає;
Іде — собі та ввічливо
Ракити гукає:
"Ракито-ж ти, ракитонько!
Рясне твоє листя, —
Сховай мене й волів моїх
До себе в захистя.
Один я йду, — товаришів
Шукав, так немає:
Старі степи зруйновано
Й чумак вимирає".
Гука чумак закурений,
А яструб з ракити
Одвічує: "Широкий степ,
Та тїсно прожити!"
Колодязі рандовані,
Вода висихає;
Воли ідуть, та все ревуть.
Що паші немає.
Гей-гей, воли, воли мої,
Воли круторогі!
Покопані й поорані
Чумацькі дороги!
Уже-ж по тим доріженькам
Нам хур не возити:
В останнє ми до Криму йдем
Та й годї ходити!
[Зоря, ч. 9, 13.05.1896]
13.05.1896