Що два-три роки в перші дні червня, а часом й в середині місяця, холодно так, що доводиться вареником кутатися в теплі куртки та ковдри. І що два-три роки людність довкола жаліється, що ще ніколи так зимно літо не починалося. Стабільність. І короткопам’ятність, наче в комах, котрі живуть лише від весни і до осени, тому не можуть пам’ятати щось поза тим. Отак і людина, котра почула слово «літо», коли лиш воно замайоріло на горизонті травня яскравим квіттям кульбаб, відмикає всі решту чуттів й поринає в солодке передчуття. Пахне воно ягодами та фруктами, аромати ті відносять мрійників за сотні кілометрів, до найближчого моря, й обдають бризом, що змушує серце битися частіше, а руки – тягнутися до якогось коктейлю, що неодмінно містить в складі своєму лід. Тому хочеться до цього всього доторкнутися вже і зараз, бо людина – істота нетерпляча, а ще й поспішає поперед батька в пекло літа, горить цим і перегорає, коли перші дні червня виявляються холодними, а лід в коктейлі – зайвим, як і ангіна, до котрої призводить.
Та весна все одно прощається з нами. Яскраве сонце кульбаб так само вигорає, а тоді перетворюється на нестабільну подобу місяця. І коли настає час, то насінини ті розлітаються, а вітер підхоплює їх і розносить по всіх усюдах, аби донести в кожен закуток важливу вістку, якою служба доставки перехідного періоду сповіщає про кінець весни та початок літа.
Ці повітряні телеграми, разом із їхніми тополевими родичами, мають ще одну функцію. Діти (принаймні, так велося на нашій вулиці) називають їх Щастячком, бо відають, що коли впіймати те насіння чи пух, загадати бажання, а потім випустити й дмухнути вслід, аби воно полетіло й не впало на землю – тоді бажання те збудеться. Тому саме в цей час наступає пора, коли можна зловити долю за хвіст. Потримати журавля і синицю в руках – і обом дати волю, як і дати її власній фантазії, аби закрити дедлайни запланованого та намріяного. Побажати врешті вивчити нову мову, схуднути, набрати вагу чи підкачатись до літа, назбирати на щось гроші, перейти на здорове харчування, переїхати в краще житло, розіслати врешті резюме й звільнитися з обридлої роботи, наважитися висловити свої чуття, отримати омріяну ляльку, машинку, м’яча… Бо літо – це наче ота сама довга шухляда, в котру складають всі свої сподівання, котра має здатність перетворювати їх і саму шухляду до невпізнаваности на шафу з скелетами, дорога до котрої всіяна красивими мріями. І отак висять потім трупи тих мрій, на котрі не відважилися, розкладаються й не дають дихати на повні груди.
Старших людей нерідко називають «літніми», але йдеться не про багато літ, котрі вони прожили, як і не про їхню любов вигріватись на сонечку. Йдеться про ті самі сховища, ті літниська мрій, в котрих марення відпочивали, заки не зниділи й не зогнили.
Літо – пора не здійснених планів. Перегорання літнє, коли людність жухне до середини липня через не здійснені плани, ніби трава й вигорання осіннє приводять людей до трясовини листопадо-березня. Там вони грузнуть і звалюють на свої плечі нові плани поверх десятків тих, що не виконані. Тому літо таїть в собі більшу небезпеку, бо депресивний зимово-весняний період – ворог відомий, а пора теплих ілюзій – той, що зачаївся. Той, котрий ховається за гарним настроєм та загальною розслабленістю. Той, хто запихає все в солодку обгортку синематографічних ночей при вогнищах зі смаком кавунового морозива та ароматом бризу морського.
Тому належить відпустити не лише Щастячко, а й нереалістичні марення. Тому дітей, либонь, варто вчити не тільки мріяти сміливо («великого бажайте!»), а й щоби запити ті були здоровими: не схуднути чи набрати вагу, а спершу полюбити й прийняти себе; не обмежувати себе в їжі, а харчуватися здоровіше; не чекати понеділка, першого числа місяця чи нового року, аби щось розпочати чи кинути, а стартувати одразу, як це стає можливим; не зациклюватися на літі як дедлайні, а ставити короткострокові реалістичні цілі; не перенасичувати літо очікуваннями, а розподіляти відпочинок та роботу рівномірно протягом року; не мати забагато планів на теплу пору, бо вона так само має плани на тебе; зберігати баланс між високим й приземленим, дитячо-наївно-щирим та доросло-серйозно-відповідально-реальним. Мріяти, досягати й мріяти знову.
Та й людям старшим так само се не зашкодить пам’ятати, бо як тільки зостаються наодинці в просторі, де літає насіння кульбаби чи пух тополевий – зачинають стрибати, аби їх упіймати. Ще мріють, а отже ще можуть встигнути все це і втілити.
А головне – пам’ятати, що, як і в будь-яку пору, варто на трохи сховати всі мрії та плани їх виконання в ту саму шухляду, закрити її на ключ й насолоджуватися сезонними прекрасностями, аби мати силу й наснагу на нові звершення.
25.06.2021