Останнім часом якось все більше й більше доходиш висновку, що головна сутність «загадкової російської душі» полягає не в тому, аби Росії і росіянам було краще, а в тому, аби усім іншим було якомога гірше. Таким чином, доволі контроверсійна сентенція «Що гірше, то краще» точнісінько стосується Росії. Власне оті знамениті кримські «камені з неба», як найбільше благо для росіян, і є в останній інстанції «великая сермяжная правда, она же посконная, кондовая и домотканая» (І. Ільф і Є. Петров). Камені з неба – що може бути бажаніше, лагідніше й комфортніше? Для нас це видається божевіллям, але ж ми не знаємо усіх закутків «загадкової російської душі». І, напевно, мало що пояснює нам у цьому плані думка головного теоретика рускава міра Олександра Дугіна про «безкорисну, нематеріальну, небесну російську душу» як антипод до ворожої «іудо-протестантської матриці, для якої існує лише один ідеал – долар».
Йой, як не хочеться копирсатися у глибинах достоєвських, толстих і буніних, чому для росіян чорне це біле, зло це добро, свобода це рабство, мир це війна і т. д. і т. п., і чому увесь цивілізований світ іде не в ногу, а тільки один російський єфрейтор – в ногу. Лише ближче до сьогодення можемо чітко констатувати, що Росія свідомо і впевнено сходить на манівці світового прогресу, стріляє собі навіть не в ту ногу, яка «правильно» йде, а прямісінько в скроню, рубає сук, на якому сидить, і спалює усі можливі мости з цивілізованим світом. Для чого їй потрібно ось це – що гірше, то краще? Чому брутальний і примітивний мазохізм стає стрижнем усього російського життя, усіх їхніх прагнень і бажань? Чому росіянам потрібне не спокійне, нормальне, заможне життя, до чого прагнуть усі притомні народи на Землі, а власне розруха і «камені з неба»?
Наші з моїм колєґою письменником Богданом Волошиним сотні сходжених пішки кілометрів рідною Галичиною майже завжди заводять до таких неймовірно гарних сіл, що мимохіть напрошується Шевченкове «неначе писанка село» і думка про справжній рай на Землі. Одного разу ми прямували з Нараєва до Бережан, і приблизно на середині цього шляху, доволі віддалено від інших сіл і містечок, серед широченних безлюдних полів і луків під мальовничою лісистою горою лежить село Вербів. Аж сльози ейфорії навертаються на очі, коли бачиш ці ошатні хати, прибрані обійстя, гарно оброблені городи й поля, впорядковані дороги, церкву і каплицю, які сяють красою й чистотою. І якщо це не цілком класична Європа німецьких чи швейцарських селищ, то принаймні щось дуже близьке до цього.
І ось тоді мені стрілила до голови направду крейзова думка: «Бодю, уяви собі, якщо сюди привезти якогось кацапа з ДНР чи з Тамбовської губернії і показати йому всю цю красу, показати те, як можуть жити нормальні люди, невже б це його не вразило і невже б йому не захотілося жити так само?» Але Богдан мене миттєво витверезив: «Ти, чоловіче, геть чисто звар’ював! Кацапові абсолютно пофіг все це красиве життя. Його зовсім, абсолютно, аніскілечки не цікавить по-людському жити! Нормальне, гарне, пристойне життя – це не його стихія. Його цікавить лише одне – як все це знищити, сплюндрувати, спалити, зрівняти з землею, аби нічого людського й людяного не залишилося на Землі».
Звичайно, Бодя мені нічого нового не відкрив, просто деколи під впливом краси з’являються в голові цілковито ідіотські думки, адже я чи не на пам’ять знаю геніальну цитату Павла Штепи з його знаменитої книги «Московство»: «Від першого дня заснування Москви і до сьогодні (книга вийшла 1968 року) точиться в різних формах невпинна, вперта, запекла війна між Києвом і Москвою. І ніщо, ніяка сила не може цієї війни зупинити, хоч би того й хотіли обидва вороги. Не може, бо ця війна не є звичайною війною, суперечкою двох сусідів. Це щось значно більше. Це війна двох протилежних світів, світів, що взаємно заперечують засади самих основ, на яких ті світи стоять. Це війна ідей. Ідей і законів Сотворителя Всесвіту з ідеями і законами Руїнника Всесвіту. Війна сил світла з силами темряви. Війна правди з брехнею. Війна сил Бога з силами Сатани. Війна непримиренна…»
Руїнник Всесвіту і Сатана, чи не є ці епітети перебільшенням для окреслення сутності Росії? Можемо констатувати, що, з огляду на наш із вами історичний досвід останніх семи років, таки не є. Але ж Павло Штепа знав про це 1968 року, та й набагато раніше теж. Для Руїнника Всесвіту якісь санкції, якісь ембарго, якісь відімкнення від системи SWIFT, падіння власної валюти, економіки, зубожіння власного народу, тисячі вантажів 200 – це дрібнички, цілком не варті уваги, бо в нього набагато величніша місія – Руйнування Світу. І ось цей світ, який не хоче бути зруйнований, має глибоко усвідомити рішучість намірів його Руїнника.
Декілька днів тому дуже поважний Фонд «Демократичні ініціативи» оприлюднив нове соціологічне дослідження, згідно з яким: «Більшість українців (53,5%) визначають конфлікт на Донбасі як російську агресію проти України з використанням місцевих бойовиків. В порівнянні з листопадом 2019 р., на Заході частка прихильників такого визначення зросла від 64% до 74%, в Центрі – від 54% до 62%, на Півдні – від 22% до 31%, а на Сході – від 24% до 33%, відповідно».
Ці цифри просто вбивчі – чверть українців на Заході, третина в Центрі і 70% на Півдні і Сході не вважають так званий «конфлікт» на Донбасі російською агресією. Якщо до цього додати ще майже шість мільйонів населення окупованих Криму і Донбасу (ми ж мусимо розглядати Україну цілісною державою) і «залізобетонні» 5% респондентів, які в будь-яких опитуваннях брешуть (у цьому випадку через те, аби не наразитися на помсту «укрофашистів» через те, що не визнають Росію агресором), то вийде цифра настільки жахлива, що навіть страшно її називати. Але якщо навіть ці офіційні 53,5% вважають Росію агресором, то скільки ж із решти вважають її визволителькою і ладні накликати на себе «камені з неба», аби лишень з’єднатися з рускім міром?
Якщо ми собі думаємо, що наші рідні ватники Одеси, Харкова, Запоріжжя, Миколаєва, Херсона, яких хоч греблю гати, у зв’язку з цілком імовірною повномасштабною агресією Росії, побоюються долі Донецька і Луганська і не хочуть тисяч людських жертв, випаленої землі, зруйнованих ущент аеропортів, знищених і вивезених в Росію промислових підприємств, вбивання бізнесу, відібраних бандитами помешкань, безробіття, злиднів і всього того, що неодмінно й беззастережно приносить рускій мір туди, куди він влазить своїми танками: в Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, Крим, Донбас, то ми дуже й дуже помиляємося, бо не в змозі осягнути «загадкової російської душі» і її «сермяжно-кондової» правди. А вона така, що ми все вистраждаємо, хай нам буде погано, і це дуже добре, що нам буде погано, аби лишень нашим ворогам було непереливки – ось квінтесенція руского міра.
Їм не треба нормально жити, хай навколо все горить вогнем, їм головне, аби було сутужно укрофашистам та жидобандерівцям. Вони все стерплять і щиро вітатимуть «камені з неба». Хай Харків перетвориться на другий Донецьк, де не буде ані бізнесу, ані промисловості, ані освіти, ані науки? Хай Одеса через міжнародні санкції торгуватиме лише з Феодосією і Новоросійськом і прийде до повного занепаду як морське торговельне місто? Не біда, аби лишень «фашистам» було погано, а нам від цього на душі буде так тепло й затишно, що жодні інші радощі життя з цим почуттям не зрівняються.
Україні, враховуючи усі можливі економічні й військові загрози від Росії, варто серйозно враховувати також загрози «загадкової російської душі», і цим повинна займатися СБУ, бо не встигнеш оговтатися, як Схід і Південь побіжать навипередки із хлібом-сіллю назустріч окупантам і таким жаданим і омріяним «каменям з неба», а за ними, логічно, розрусі, злидням, занепаду і смерті, тобто усьому тому, чого так пристрасно бажає для себе і для всіх решта у світі «загадкова російська душа».
15.06.2021