У Лос-Анджелесі у мене не було жодних знайомих, тому годі було сподіватися на яку-небудь зустріч. Відбувалася славістична конференція. Я прилетів зі старшою донькою Христиною, щоби заодно подивися з нею на один із місцевих університетів. Донька мріяла про Каліфорнію – й ми стратили день, вештаючись університетським кампусом. Ну, хто ж у сімнадцять не мріяв про Каліфорнію? В результаті – з Каліфорнією нічого не вийшло, але спомини про цю подорож залишилися. Того року з усіх вітрин за нами спостерігав Елвіс Преслі, а подекуди – Джонні Кеш. Ну, ось ми й на бульварі Голлівуд. По хідниках одна за одною золотіли зірки голлівудських акторів та режисерів. На перетині двох вулиць ми зупинилися, бо зауважили на протилежному боці крамницю музичних інструментів. Донька кликала, пройшовши уперед, а я стояв як вкопаний на зірці Ігоря Стравінського, наче зустрів давнього приятеля. От кого-кого, а Стравінського зустріти тут не думав, не гадав. «Хто це?» – запитала Христина, помітивши мою нерішучість. «Один композитор з Європи». «Твій знайомий?». «Можна сказати, що так». Колись одним із моїх захоплень було читання біографій композиторів. Я й досі не можу собі пояснити, чому, з якого такого дива? До музичної школи я не вчащав, з нотною грамотою ознайомився в межах шкільної програми, однак, незважаючи на такий скупий музичний багаж, я продовжував вичитувати в тих книжках музикознавчі роздумування над симфонічними концертами і операми, спотикаючись об професійну лексику. Саме описи музичних опусів з нотними станами були для мене найбільшою загадкою. Про Стравінського читав також. Запам’яталися назви: «Жар-птиця», «Петрушка» чи «Весна священна». Нещодавно в розмові з Леонідом Грабовським поцікавився: чи музика Стравінського була революційною? Грабовський відповів, що так. У чому це полягало і коли наступає потреба цієї зміни? У музиці важливим є принцип гармонії, отже 12-тонова техніка, запропонована Арнольдом Шенберґом, було щось на кшталт антигармонії? Хоча, звісно, що таке гармонія та хаос? Як вони взаємодіють і переплітаються – питання, як кажуть, філософське. Бо музика перебуває у своїх сферах і сховках, подібно як література: хіба вона у словах, а слова – у словниках? Звідки походять слова, ми не знаємо. Так само з музикою – звідки вона? Звідки ці звуки, ці хвилеподібні синусоїди, які можна укласти в один ряд й прописати їх нотними знаками на папері? А згодом втілити з оркестрою та співаками – тобто ретранслювати почуте й схоплене уявою композитора. В діалогах з Робертом Крафтом, найбільш важливим біографом Стравінського, композитор неоднораз згадає Україну. Спершу – це спомини з дитячих років про село Печиськи (Печеське) тодішньої Подільської ґубернії, в якому сестра матері володіла маєтком. Він пригадає відвідування Ярмолинців, тамтешні ярмарки, народну музику. Українська тема у Стравінського продовжується: спершу він одружується зі своєю двоюрідною сестрою Катериною Носенко, а згодом довший час перебуватиме у маєтку Носенків в Устилузі. Отож, нотний стан і позначені на ньому значки для непосвяченого, яким себе уважаю, не більш як риштування навколо будинку, в якому ведуться ремонтні роботи. Та все-таки в тих значках застигла навала звуків, схожа на оточене військо, що намагається прорвати облогу. Для звучання, тобто воскресіння цих значків потрібна принаймні оркестра, хор (якщо пісня, псалм чи хорал) та дириґент, який передає ці музичні імпульси, зчитані з нот, кожним порухом і помахом нервових долонь. Музика, вихлюпнувшись травневою зливою на завмерлу залу, здатна стрімкою рікою винести слухачів – ні, не на вулицю, а в якісь особливі космічні простори, бо саме звідти вона приходить і там народжується. Шлюб Стравінського з Носенко, двоюрідною сестрою, з якою знався з десятилітнього віку, відбувся під Петербурґом. Оскільки закони імперії забороняли шлюби близьких родичів, то молода пара знайшла священника, який не запитав їхніх документів й, нічого не перевіривши, обвінчав. Носенки були українцями, походили з козацької старшини. У Волинській ґубернії в містечку Устилуг у них був маєток. Протягом кількох років Ігор Стравінський перебуватиме там, і навіть за його планом побудують будинок, в якому нині музей. Перші балети «Петрушка» і «Весна священна» писалися в устилузькому домі. Містечко, зазвичай, було єврейське, а тихе провінційне життя неабияк пасувало для творчої праці. Однак провінція добра для усамітнення та перепочинку, а наповнення культури відповідним змістом відбувається в столицях. З дитинства життя Стравінського минало у Петербурзі, він навчався у Римського-Корсакова. Його батьки належали до мистецької еліти, в домі яких збиралися артистичні салони, куди вчащав навіть Федір Достоєвський. У «Діалогах» Стравінський зауважить, що зі слів його матері Достоєвський завжди йому уявлявся людиною, яка борикалася з постійним безгрошів’ям. Що у музиці Ігоря Стравінського було незвичним? Мабуть, нова музична мова, в якій хаос множився на відлуння хаосу. Хоча ні, стривайте, слов’янський фольклор з його життєдайними й сексуальними первнями у згаданих вже балетах – це була спроба вилущити й створити наново первородний звуковий ряд, стихію давно зниклого буття. Потім ці теми зникнуть. Хвороблива Катерина потребувала м’якого клімату для своїх туберкульозних легень, і Стравінські обживають південні береги Франції та Італії. Далі – Америка, замовлення для Голлівуду, мульфільмів і навіть цирку, що не заважало писати опери, симфонії тощо. Стравінський був трудоголіком і, щоби заробити, не перебирав. Як кожен із митців, що розуміє важливість сакрального і містичного, чим до певної міри є саме мистецтво, він створив свою інтерпретацію «Отче наш», «Богородице, Діво» та «Вірую», а також пісенний цикл псалмів. Ще до смерті Катерини Носенко у 1939 році в життя композитора увійшла Віра Судєйкіна, танцівниця. Коли розпочалася Друга світова війна Стравінський перебував у США з лекціями і повертатися до Європи, звісно, не захотів. У Бостоні трапився цікавий інцидент – мовляв, за аранжування гімну США, а це порушення федерального закону, що забороняє будь-які зміни до канонічного тексту та музики впритул до карної відповідальності, композитора було заарештовано бостонською поліцією. Насправді Стравінського попередили після двох радіопрограм, в яких підправлений гімн прозвучав, і він швидко вніс правки. Ніхто його не арештовував, і кримінальна історія – ніщо інше, як міфологія. Повертаючись до Шенберґової системи або нової віденської школи, їхніх революційних змін та впливу на музичні уподобання у двадцятому столітті, не мож не помітити, що пошук нової естетики намічався в усіх напрямах – література, живопис, музика. Це, очевидно, був час, коли суспільні зміни йшли об руку з мистецькими. І подібно до нових гасел про справедливість та побудову нового суспільства, про що мріяли ідеалісти різних мастей, у мистецтві зароджувалися нові ідеї, що змінили звичну систему цінностей і виробили новий смак. Після Першої світової наступали періоди змін і катастроф. Але за правилом вічного колеса-повернення, у розмитій безструктурній системі уживається різне. Мистецьке поле розширюється: революційне переформатування поетичної форми Волтом Вітменом та вітменівськими послідовниками не заперечило – чи, вірніше, не знищило – ритмомелодики поезії акмеїстів. Просто ці дві різні системи укладання слів у поетичну форму показують неймовірні можливості – спектральне багатоголосся поетичного слова, ширше – літератури. Дадаїсти дійшли у цій гонитві за пошуками нових можливостей до літературного чорноквадратування – й на тому сталося. Придумування нового зупинилося приблизно у половині двадцятого століття – і цю розгубленість й неспроможність нових ідей назвали постмодернізмом. Після 12-тонової системи на авансцену виступлять мінімалісти, які покажуть, як з дрібного піску звуків, з їхньої монотонної повторюваності можна створити абсолютно нову музичну фразу, що запам’ятається як одноманітна пісня цвіркуна. Стравінський, що став символом новаторських змін у музиці, якось зронив, що Еліот і він, Стравінський, намагалися поремонтувати старі кораблі, а Джойс з Шенберґом придумували нові транспортні засоби. Ми продовжували наші недільні телефонічні розмови з Леонідом Грабовським, з яких я дізнався, що фактично Стравінський і Шенберґ йшли паралельно до додекафонії, хоча у них помітні різні стилістичні й формальні перезавантаження. Я переслухав чимало творів Стравінського, доступних тепер в ютюбі, й мене вразила одна деталь: коли Месу для змішаного хору, подвійного квінтету та духових виконував штутґартський вокальний ансамбль, то співаки при сціплених устах ковтали слину, як пелікани ковтають рибу. Для прочищення горла? Спрацьовувала фізіологія очікування на право голосу? Інколи ми також, як ті співаки, очікуємо права голосу, інколи – випадкових зустрічей. Останні кілька років Стравінський прожив в Нью-Йорку, в будинку Essax House, що впирається в Центральний парк. Але останнім місцем притулку для нього стала Венеція, вірніше острів Сан Мікеле. Взагалі венеційський пейзаж для музики, літератури та кіно зіграв ключову роль завдяки своїй унікальності. Чи не тому, що вода – одна з природніх стихій, а місто на воді, як людське життя – недовговічні? Невже тільки музика зможе усе перетривати? «Та ходімо вже», – гукнула тоді у Каліфорнії донька. Я ще трохи потупцювався по Стравінському – і пішов далі.
12.06.2021