Рефлексії на виставу Дмитра Захоженка «Top Girls» (прем’єра – 8 травня 2021 р.) у театрі ім. Лесі Українки
Чи справджується принцип симетрії між ціною та метою? Чи обов’язково страждати, щоб досягти щастя? А щоб бути справжньою леді, чи неодмінно дотримуватися правил Ольги Фреймут, одне з яких говорить: «Уявіть, що за вами весь час слідкує бог, а бог – це чоловік. І перед чоловіком вам ніколи не холодно, і ви не хочете їсти (навіть якщо ви не їли тиждень)... не кажу вже про те, що в туалет ви теж не хочете».
Ці радикально-схоластичні ідеї у вихованні згадалися мені, коли після вистави «Top Girls» йшов з театру і побачив її авторку в рекламі на будинку «елітного чоловічого клубу». Знак досить символічний, особливо у контексті вистави. І жінка у ньому прочитується, як лялька Барбі для альфа самців. Різниця із середньовічними канонами лише у питанні: «Хто на кого полює?» Але залишмо кесарю кесарево і повернімося до вистави, у якій також йшлося про леді. Також було трохи про середньовіччя, що навіть у XXI ст. зачаїлося в темних розщілинах людських умів.
Частина 3. Бенкет
Виставу умовно можна поділити на дві частини. Перша побудована на типажах, друга – це радше символ, виражений через психологічний образ. Бенкет – це перша частина вистави, яка розповідає про типажі та їхнє місце в історичному минулому.
Минуле століття. Кінець 70-х. Лондон. Бізнес-леді Марлін (Анна Єпатко) отримує керівну посаду у великій корпоративній системі і з цього приводу влаштовує бенкет, на який запрошені жінки минулого: персонажки книг, картин, легенд, а також реальні історичні постаті. З офіціанткою (Марія Городечна) та господинею бенкету кількість жіночих персонажів у цій сцені дорівнює семи, як і промов у давній оповідці Платона про бенкет на честь перемоги поета-трагіка Агафона. Мужі говорили про любов, найнижчою формою якої була любов до жінки, адже любов до чоловіка – благородніша, позаяк він «прекрасніший і розумніший за жінку».
Ця традиція довго зберігалася в європейському суспільстві й мала реальні шанси обірватися на етапі раннього християнства, оскільки перед Богом були рівні як чоловіки, так і жінки (і тих, і тих язичники переслідували та катували плюс мінус однаково), а також «реабілітації» жінки у ранньому християнському суспільстві сприяв сильний культ Богородиці. У першому столітті н.е. жінки навіть могли займати сан диякона, але згодом, коли християнство почало укріплювати свої позиції у суспільстві, міцнів і патріархальний лад. Другим етапом гноблення за гендерною ознакою в Європі стала позиція християнства, яка всіх жінок вслід за Євою вважала гріховними створіннями. А введення целібату папою Григорієм VI (помер 1048 року) призвело до переслідування «дочок» Єви, як спокусниць і відьом. Письменниця та філософиня Симона де Бовуар в книжці «Друга стать» писала, що «Імператори перебувають під впливом Отців Церкви… як особистість вона [жінка] позбавлена усіх прав».
У такому контексті розвивалися історії персонажок (в кожної є реальні прототипи), запрошених на бенкет. Майже всі вони особливо не переймалися щодо своєї долі. Наприклад, Ізабелла Берд (Зоряна Дибовська) всі складнощі в житті сприймала з ентузіазмом. Пані Нідзьо (Ісабель Меркулова) проблеми приймала з терпеливістю – як призначення наложниці, так і покуту в монастирі. Божевільна Грета (Тетяна Фролова) проблем просто не бачила, адже була божевільною… але, при цьому, все розуміла. Папесі Йоанні (Оксана Цимбаліст) на все було (вибачте за каламбур) «по цимбалах». Навіть те, що її закидали камінням, коли при раптових пологах довідалися, що вона “папеса”, а не “папа”. Персонажка Терпляча Гризельда Анастасії Перець контрастувала зі своїми подругами. Вона більше схожа на дурненьку та наївну селянку, яка просто не розуміє, що з нею відбувається в цьому житті, і яка внаслідок прояву уваги до її особистості, бажане сприймає за дійсне. А моральне насилля та знущання їй здаються перевіркою її терплячості (я б сказав навіть терпеливості, позаяк в цьому слові є й відсилання до любові) та Божою ласкою чоловіка-маркіза, який для убогої селянки видається практично принцом на білому коні.
Усі розмови під час бенкету вибудувані навколо християнського світу, в якому долю кожної з персонажок вирішував батько або чоловік. Невідомою лишається тільки історія Божевільної Грети, але з її божевілля видно, що її також спіткало нелегке життя. У такий спосіб бенкет формує фундамент для глибшого розуміння подальшого розвитку історичного полотна та питання рівності на ньому.
Частина 2. Ціна успіху
Бізнес-леді Марлін отримує керівну посаду у великій корпоративній системі. Чи це є успіхом? Щоб відповісти на це питання, варто звернутися до історії фемінізму ХХ ст. і тоді наведений факт набуває радше символічного значення, ніж знакової події у житті окремої жінки.
Не вдаючись в тонкощі розвитку гендерної рівності, можемо назвати три хвилі феміністичного руху: перша – XIX і початок XX ст., друга почалася в 1960 рр. і третя - в 1990 рр. Поштовхом для другої хвилі став вихід у світ книжки «Друга стать» Сімони де Бовуар. У 1960-70 рр. по всій Європі відбуваються акції за легалізацію контрацепції, абортів (в особливих випадках зокрема), введення рівної оплати праці, права на рівну освіту, визнання насилля в сім’ї злочином і т.д.
Тому, коли Марлін отримує керівну посаду – це певною мірою шок для суспільства. Цей шок зображується у сцені, коли до неї приходить місіс Кіт (Зоряна Дибовська), але не влаштовуватися на роботу, а в приватній справі: «Мій чоловік не може бути підпорядкованим жінці… страждаю від цього я… стерва!» Символічно бачимо, як сонце патріархату наближається до західного горизонту і проявляє себе в інсульті (не певен, але щось там йому стало дуже зле) містера Кіта, який так і не зміг прийняти дійсності. Здавалося б вже справедливість відновлена, здавалося що всі мрії здійснились. І саме тут постає питання ціни.
Є два варіанти прочитання історії Марлін – сюжетний та метафоричний. Сюжетне прочитання робить акцент на п’ятнадцятирічній Енджі (Анастасія Лісовська). Дорослих завжди менше шкода: вони самі обирають свій життєвий шлях, враховуючи всі труднощі, ризики та жертви, як це й було з головною героїнею. Тоді як Енджі стає заручницею обставин і не має важелів впливу на ситуацію. Провина за її педагогічну занедбаність лежить на Марлін. Хоча її сестра Джойс (Марія Городечна) також несе на своїх плечах частину провини. Це дає нам можливість трактувати сестер як тих, кого скривдили і тих, хто кривдить. У стосунках Марлін-Енджі мова йде як про фізичне віддалення, так і про емоційне відчуження, у той час як у стосунках Джойс-Енджі – тільки відчуження. Американський психолог Едвард Тронік у своєму дослідженні розвитку немовлят на прикладі still face experiment (можете переглянути перше посилання в google за цим запитом), показує як дитина сприймає емоційне відчуження матері подібно акту насилля. І на противагу пані Нідзьо та Терплячій Гризельді у Марлін дитину не забирали, вона сама прийняла рішення, хоча, припускаю, що далося їй це нелегко. Гадаю, наведений факт є дуже важливим у прочитанні вистави, але він перебуває у затінку інших тем, адже творці постановки в більшій мірі розглядають жінку як жертву (суспільного устрої, цивілізації, еволюції...), а не як суб’єкт, що має нести відповідальність. А у стосунках Марлін та Енджі ми бачимо, як жінка, борючись за свої права у суспільстві, відмовляється від права, чи то потреби (чи чогось ще іншого) бути матір’ю. Звичайно, що цьому передували свої причини, але також це має і свої наслідки: жертвою виступає саме Енджі і провина вже лежить не на патріархальному ладі.
Метафоричне прочитання розкриває життя Марлін. До прикладу згадаймо факт, що її виїзд з дому та подорож до Америки з метою заробити гроші, побудова кар’єри нагадує нам історію Ізабелли Берд, у якої також сестра залишилася в селі і яка теж щодо цього часто відчувала докори сумління. Але, якщо історичні персонажки, будучи типажами, без зайвих запитань зчитуються як символічні образи, то Енджі одночасно є автентичним персонажем і також вона прочитується як символічний образ та допомагає краще розглянути внутрішній світ Марлін. Адже метафорично Енджі – це внутрішня дитина Марлін. Логотерапевт Альфрід Ленгле цю внутрішню дитину називає Person і говорить, що коли наші вчинки не знаходять резонансу з нашим Person, то людина відчуває екзистенційний вакуум, або страждання від втрати сенсу (координатів) життя. Марлін, здається, має все, але в кінці вистави ми бачимо, що це «все» не приносить їй наповнення в житті, не робить щасливою, а лише надає її серцю зашкарублості та втрати чутливості. Такою є оплата за успіх. Зовні героїня видається нам впевненою та сильною бізнес-леді, але суть всіх її переживань – це страх, що розкриває у фінальному діалозі Енджі (внутрішньої дитини) та Марлін:
Енджі: Мам?
Марлін: Вона пішла спати. Це я, тітка Марлін.
Енджі: Мені страшно.
Марлін: Тобі приснився страшний сон? Що тобі приснилося? Але тепер ти вже прокинулася, правда ж?
Енджі: Мені страшно.
Частина 1. Кореляція із сучасністю
Дотепер фемінізм для українського суспільства видається чимось гротескним.
Часто фігурує фраза: «Хто вас утискає?!» – а тим часом за зачиненими дверима процвітає домашнє насильство, ніхто не карає погладжування різних частин жіночого тіла в громадському транспорті і т.п. Недавно знайома зізналася мені, що заводячи нові знайомства з чоловіками для неї завжди є актуальним питання безпеки. Відразу я не зрозумів, тому вона уточнила: «Знаєш історію про різні відчуття, коли чоловік опиняється в кімнаті з багатьма жінками і коли навпаки? Тому це завжди про безпеку». Звичайно людство багато вже досягло в питаннях адекватності у відношенні людей один до одного, але не достатньо щоб могти з певністю поставити між гендерами чоловіка та жінки знак дорівнює. Рівні тут не означає однакові.
Інший бік гендерної нерівності криється в самій соціально-економічній структурі держави. Соціологиня Оксана Дутчак основну проблему дискримінації жінок вбачає у тому, що гендерний розрив в оплаті праці полягає не в менших зарплатах для жінок, а в розриві у зарплатах між традиційно «жіночими» і «чоловічими» секторами. А також у радикально меншій кількості жінок на вищих посадах навіть у «жіночих» секторах: «Це не значить, що проблеми немає. Навпаки – це значить, що проблема набагато глибше. Що жінки у середньому частіше працюють у гірше оплачуваних секторах і на нижчих посадах. Тобто проблема не лише у прямій дискримінації (не підвищують), але й в знеціненні «жіночої» праці та у структурі української економіки».
Частина 0. Заземлення
Священна позиція незнання робить землю пласкою, а істини на ній простими і, здається, жити на такій землі легше і дихається глибше. Але рано чи пізно мильна кулька з тріском лускає. Протерши, розплющуєш очі і світ вже виглядає зовсім інакше. Та світ не перетворився з плаского на сферичний, лише змінилося сприйняття. Поняття не маю, чому автор(и) «Книги Буття» зображує пізнання, як гріхопадіння, адже саме незнання призводить до страждань. Тому формула «я нікого не устискаю» не дає права просто стояти осторонь. В одному з коментарів до допису у фейсбуці на цю тему директорка театру Лесі Ольга Плужаковська написала фразу: «Нова жінка не можлива без нового чоловіка». Це діалектична проблема, яка прочитується у зворотньому напрямку також і стосується вона нас усіх.
P.S. «Як театр Лесі міг (яке мав право!) не поставити жодної п’єси Лесі Українки? Який тоді стосунок театр має до драматургині?!» Це питання актуалізувалося в ювілейну річницю поетеси. І додаючи до теми вистави «Top Girls», варто сказати, що в українському мистецькому просторі з’явився дуже хороший зразок, як strong woman Леся Українка стала брендом фемінізму в стратегії розвитку театру з її іменем. Здається, що це більше, ніж просто поставити кілька вистав.
Фото: Олексій Хорошко
20.05.2021