«Засліплення» вчора і сьогодні

Звивистим і тривалим виявився шлях до широкого читача роману "Засліплення" (1935) Еліаса Канетті – письменника найскладнішої з усіх можливих письменницьких ідентичностей ХХ століття. Якщо пройтися вершечками його ідентичности, то коротко її можна окреслити так: болгарський сефард, австрійський письменник, для якого мова його творів виявилася третьою після ладіно й англійської, резидент Відня, Берліна, Лондона та Цюриха. Цей magnum opus чекав на найвище світове визнання 46 років – саме стільки часу знадобилося читацькому середовищу для прочитання, перекладу й інтерпретації одного з найбільших пізньомодерністських романів західноєвропейської літератури.

 

 

Подібну ретардацію поважної Шведської академії вважати дивною не випадає, оскільки "Будденброки" Томаса Манна чекали на найвище визнання 29 років, які минули між завершенням роману (1900) і його нобелівським статусом (1929). Не певен, чи маю рацію, але якби між цими двома датами автор не написав низку новел зі "Смертю у Венеції" включно, романи "Королівська високість" (1909) і "Зачарована гора" (1924), підтвердивши своє реноме великого майстра, "Будденброкам" довелося би почекати. Однак у випадку Манна якраз і дивно, чому були відзначені саме реалістичні "Будденброки" – цей юнацький омаж автора всьому корпусу людинознавчої літератури ХІХ століття, а не модерністська притча "Зачарована гора" з її складною композицією, новітніми темами та сміливими ідеями.

 

Втім, визначаючи внесок Еліаса Канетті в літературу, 1981 року Нобелівський комітет не згадав про "Засліплення", а сформулював свій вердикт вельми обтічно й загальниково: "за твори, яким притаманний широкий світогляд, багатство ідей і художня сила", тобто нібито за сукупність творчого доробку. Хоча для багатьох знавців літератури велич саме "Засліплення" в зіставленні з іншими художніми творами автора є секретом Полішинеля. Адже відомо, що жоден інший твір Канетті – можливо, за винятком "Маси і влади", класики культурної антропології – за всієї поваги, на нобелівський статус не заслуговує. Та й не дають нобелівські премії за есеїстику, якщо автор, звісно, не Вінстон Черчилль. Широкий світогляд, багатство ідей і художня сила – це передусім і зокрема саме про "Засліплення".

 

Читаючи "Засліплення" очима сучасного читача з його системою цінностей, оптикою і цензурними обмеженнями, неможливо позбутися враження, що якби цей твір належав перу нашого живого сучасника, замість Нобелівської премії з літератури він би отримав щось зовсім інше – відмінне і протилежне: нагінки, скандали, судові позови, позбавлення статусу інтелектуала і, звісно ж, морально-психологічне знищення. Бо в "багатстві ідей", згаданому Шведською академією, крилася творча свобода, яка заходить далеко за межі сучасної ідеології політичної коректности.

 

За "Засліплення" нині Канетті з'їли би живцем. І вистачило би не так згаданого "багатства ідей", яке разом із "широким світоглядом" і "художньою силою" сучасного читача насправді мало цікавить, як одного елементарного факту: головний герой цього роману, сінолог Петер Кін – не просто мізогін, який знічев'я кинув кілька некоректних фраз щодо жінки як конкретної людини чи жінки як феномену та ідеї. Ні, Канетті змальовує мізогінію як систему складних поглядів і робить це настільки переконливо, що жоден із сучасних моральних цензорів, які б'ють по руках і за набагато менші гріхи, не утримався би від спокуси перенести ці погляди з описуваного автором головного персонажа на самого автора. Чого варта бодай така ескапада: "У Сикстинській каплиці, якраз посередині склепіння, зображено народження Єви з Адамового ребра. Цю подію, яка перетворює щойно створений найкращий зі світів на найгірший, змальовано в меншому форматі, ніж створення Адама й гріхопадіння з обох боків. Дрібним і вбогим постає те, що тут відбувається: у чоловіка крадуть найгірше з його ребер, виникає поділ на дві статі, одна з яких — лише часточка другої, проте ця незначна подія перебуває в центрі всього творіння. Адам спить. Якби він не спав, його ребро було б у безпеці. Це ж треба — його скороминуще бажання мати подругу стало для нього фатальним! Бог створив Адама, і на цьому його доброзичливість вичерпалася. Відтепер він обходиться з ним, як із кимось чужим, а не як із власним утвором. За слова й примхи, які розвіюються швидше, ніж хмарина, він примусив Адама заплатити — нести їхній тягар крізь віки…"

 

Зручний прийом ототожнення поглядів автора й написаного ним у тексті нині вміло інструменталізувався і став джерелом публічного остракізму. Тільки й чуєш останнім часом про спроби щось заборонити, переписати або вилучити з програми. Наважуся припустити, що якби Канетті сьогодні прийшов зі своїм "Засліпленням" у будь-яке західне видавництво, його ніхто би не наважився надрукувати. Так само не пощастило би там ні Луї-Фердинану Селіну, ні Генрі Міллеру, ні Томасові Бернгарду – письменникам, які самі й вустами своїх персонажів промовляли речі скандальні, незручні й навіть ненависницькі.

 

Між 1981 і 2021 роками відбулося дещо, що заперечує саму можливість чесного художнього висловлювання, а отже, культура самообмежується і самостирається, встановлює тісні рамки і плекає самоцензуру. Відмова від сприйняття світу й людини в їхній повноті, світу, в якому існують і нікуди не подінуться – попри всі новітні спроби цензури – мізогінія, гомофобія, людиноненависництво й інші, більші чи менші, некоректності, поволі призводить до того, що культура перестає всі ці незугарні прояви помічати, а відтак обговорювати їх і аналізувати, немовби все це має залишитися поза межами її реальних інтересів лише через те, що когось шокує або ображає. Вона заплющує очі й більше не хоче говорити на неприємні теми навіть вустами героїв художніх творів. Культура відмовляється від інтерпретації та викриття зла, впадаючи в ще один вид засліплення: вона витісняє все незручне, антигуманне й кричущо проблематичне в сіру зону, де панує безконфліктність у дусі прісного "Nomadland", расове квотування персонажів і боротьба доброго з іще кращим. Не хочеться вірити, що західна культура насправді прагне повільного перетворення на соцреалізм совєтського зразка. Але іншого порівняння я, на жаль, на цей момент знайти не здатен.

 

 

17.05.2021